Во французской стороне, на чужой планете. Історія Юрія Яковенка

Всі звикли до того, що футбольна школа київського "Арсеналу" є інтернаціональною. Серед її вихованців є багато темношкірих українців та дітей емігрантів. Відвідував школу і один юний футболіст, який був уродженцем французького Монбельяра, але при цьому не був дитиною емігрантів. Просто його батько в той час, коли наш герой з’являвся на світ, захищав кольори місцевого футбольного клубу "Сошо". Так, батьком цього юнака є Павло Яковенко, відомий український футболіст, а тепер уже і тренер. Героєм нашого матеріалу, відповідно, є молодший син Павла Олександровича - Юрій.

Невдовзі після народження молодшого сина Павло Яковенко повернувся до України і розпочав тренерську діяльність. Значна частина його тренерського періоду припадає на Росію, однак, в липні 2007 Яковенко-старший залишив "Ростов" і вкотре повернувся в Україну. А вже за півтора місяці Юрій Яковенко дебютував у складі "Арсеналу" у чемпіонаті України (Дитячо-юнацька футбольна ліга).

Сезон 2011/12 став знаковим для Яковенка. Він вдало виступає в молодіжній першості, де у 18 матчах забиває 11 м’ячів і це не проходить повз око Ковальця. Юрій інколи потрапляє в заявки на матчі першої команди, а 31 жовтня 2011 року дебютує в УПЛ в поєдинку проти "Чорноморця", провівши на полі майже весь другий тайм. Той матч став останнім для Ковальця у якості головного тренера, але не для Яковенка в еліті українського футболу. Наступний поєдинок він вже розпочав у старті, а суперником був донецький "Шахтар". "Пивовари" програли 0:2, а ця гра так і залишилась єдиною для Яковенка, яку він розпочав з перших хвилин в Прем’єр-лізі. Юрій ще шість разів в тому сезоні виходив на заміну, але не зміг допомогти команді втриматись в УПЛ. Цікаво, що провівши в Прем’єр–лізі всього 8 матчів, Яковенко встиг пограти під керівництвом трьох тренерів: Ковальця, Василя Раца (той самий матч з "гірниками") і Сергія Конюшенка.

Не став він основним і в Першій лізі і тільки виступаючи у складі "Оболоні-2" Юрій виходив на поле з перших хвилин, однак, результативністю порадувати не міг. Після того, як та "Оболонь" припинила своє існування, Яковенко підписав піврічний контракт з дніпропетровським "Дніпром". Весною 2013 він встиг за дублюючий склад "Дніпра" провести сім матчів, в яких двічі забивав голи.

Окремою гілкою його кар'єри можна вважати виступи за різноманітні юнацькі та молодіжні збірні України. За U-16 Яковенко дебютував в листопаді 2008 року. З того часу пройшов усі рівні і доріс до "молодіжки", за яку дебютував в жовтні 2012, і яку на той час ще тренував його батько. Усього на рахунку Яковенка-молодшого 53 матчі і 15 голів в синьо-жовтій формі.

Та наприкінці весни почали з’являтися чутки про те, що Юрій Яковенко не хоче продовжувати кар’єру футболіста в Україні. Це і не дивно. Його батько пограв у Франції, а старший брат вже довгий час виступав у Бельгії і саме збирався змінити Брюссель на Флоренцію.

Юрій двічі їздив на перегляд до голландського "Твенте" і після першого перегляду отримав схвальні відгуки. Все це вселяло оптимізм і давало надію на те, що гравець зможе саме в Нідерландах вийти на новий рівень. Але після другого перегляду керівництво голландського клубу вирішило не вдаватися до послуг молодого українця. Хоча Юрій на той час уже був вільним агентом. І коли розпочалися всі національні чемпіонати, а трансферне вікно в Європі зачинилося, інформаційні простори сколихнула новина, що Юрій Яковенко став гравцем французького "Аяччо".

Юрій не став українцем-першопроходцем на французьких футбольних полях. Сергій Скаченко, Максим Левицький, Олександр Заваров і, власне, - як уже зазначалось, - Павло Яковенко в свій час грали у Франції. Юрій, можна сказати, пішов батьковими слідами. Яковенко-старший теж переходив до аутсайдера Ліги 1 (тоді ще першість називалась Дивізіон 1) і теж не мав ніяких гарантій щодо потрапляння до основи. Доля Павла Яковенка, в підсумку, у Франції не дуже добре склалась, але зараз батько сподівається, що син його буде більш успішним.

Варіант із "Аяччо" у Юрія Яковенка виник досить несподівано. Перед молодим хлопцем був складний вибір – прийняти пропозицію корсиканської команди чи відхилити. Все таки "Аяччо" – не ідеальний колектив для росту і прогресу. Команда із острова являється вічним аутсайдером елітного французького дивізіону. Власне, скільки існує "Аяччо" – стільки і бореться бодай за дещицю слави. Найуспішнішим періодом для колективу був період кінця 60-х – початку 70-х років, коли "Аяччо" провів у елітному дивізіоні шість сезонів поспіль і одного разу фінішував навіть на шостій сходинці. То орієнтир, пік, до якого нинішньому "Аяччо" ніяк не дотягнутись. У 2011-му році колектив в черговий раз підвищився в класі, але в двох елітних сезонах – 2011/12 та 2012/13 – боровся, що зрозуміло, за те, щоб не вилетіти знову.

І якщо в минулі роки "Аяччо" не був найслабшою командою першості і справедливо зберіг прописку в еліті, то зараз… На початку сезону клуб загорівся потужним полум’ям революції (перебудови - іншими словами), який у минулі роки тільки жеврів маленькою іскоркою. Керівництво не побоялось піти на ризик і довірилось абсолютно недосвідченому в плані тренерства Фабріціо Раванеллі. Італієць за задумом роботодавців мав навчити "Аяччо" грі в прагматичний, раціональний футбол, що і стало б запорукою успіху. Але не склалось.

Власне, Юрій Яковенко знав, що у свої 20 років (до речі, наймолодший українець, який коли-небудь дебютував у чемпіонатах топ-п'ятірки) в складі аутсайдера Ліги 1 і під орудою недосвідченого, в дечому авантюрного тренера все буде далеко не гладко. Принаймні, за логікою - мусив знати. Італієць чітко зазначав, що Яковенко – це гравець на перспективу; в ролі основних нападників Раванеллі бачив інших виконавців; тих, які були в команді ще раніше (як Денніс Ольєч, до прикладу), та тих, які прийшли влітку. Яковенко ж приєднався до "Аяччо" на початку жовтня, коли Ліга 1 була вже в розпалі.

Власне, пробитись до основи бодай на один на матч чемпіонату при Раванеллі Яковенко шансів практично не мав. Справа в тому, що італійський фахівець із самого початку не контролював ситуацію в команді, тому підведення до основи молодих і необстріляних новачків для нього було справою десятою. Більше того, Фабріціо Раванеллі на Корсиці жив в якомусь окремому, своєму світі, в якому Юрій Яковенко був тільки тінню.

Керівництво недовго терпіло італійця (власне, менеджери "Аяччо" самі зробили помилку – і самі ніби й намагались її виправити (звільненням Раванеллі), але то інша історія), а йому на заміну взяло людину зі структури клубу. Крістіан Браконні в "Аяччо" із 2010-го року. В останній час був директором навчального центру, а в кризовій ситуації взяв на свої плечі тягар тренера-пожежника.

Перспективи у "Аяччо" після перестановки на тренерському містку не змінились. Команда як і раніше є одним із головних претендентів на виліт. І про те, що острів’яни практично змирились зі своєю долею, говорить й трансферна зимова кампанія клубу. Чи то від безвиході, чи то від боязні ще наламати дров, але склад "Аяччо" взимку не поповнив жоден гравець. Натомість, була проведена чистка, під час якої з клубу пішли гравець-символ (таким був Жан-Батіст Пьєрацці), досвідчені виконавці, які б каші, в принципі, не псували (Едуардо, Муту), а також молоді футболісти, співпраця з якими була невигідною для "Аяччо" (та й для самих гравців; мова про Брендона Девіля, Штефана Попеску). Період "на перспективу", таким чином, для Юрія Яковенка у "Аяччо" пройшов на диво швидко – в другому колі українець вже став гравцем розширеної основної обойми.

Власне, дебютував нападник у Лізі 1 тільки нещодавно, вийшовши на заключні п’ять хвилин поєдинку проти "Ліона". Нічого сказати про гру українця зараз просто не можна – оцінити її не було можливості через брак часу (власе, і проти "Монпельє" Юрій мав всього кілька хвилин). Просто варто відзначити факт дебюту і чекати, коли в Яковенка буде більше ігрових хвилин для того, щоб себе проявити.

"Аяччо" зараз така команда, в якій Юрій не буде рости як гравець. У корсиканців немає нічого: класу, збалансованості, раціональності. Бувають цікаві матчі, в яких колектив проявляється саме як колектив, але частіше на полі у біло-червоних футболках знаходяться просто 11 гравців, в яких є обов’язок, але в яких немає спільної ідеї. "Аяччо" практично дограє в Лізі 1 і готується до пониження у класі – в таких умовах українець не доб’ється індивідуального прогресу. Футбол це гра командна і без порозуміння і підтримки партнерів виконавцю складно рости.

Інша справа – з наступного сезону. У Лізі 2 корсиканці стартуватимуть із чистого листа, напевно ж, з новим тренером і переоціненими пріоритетами. На острові, фактично, будуватиметься нова команда і Яковенко може стати її частиною. Але чи є в українця терпіння і витримка? Чи є характер? Чи є холоднокровність, щоб пройти крізь терни другого французького дивізіону? На ці питання дасть відповідь час. Поки що Юрій Яковенко гравець "Аяччо" до липня 2014-го року – і поки що він виступає в топ-дивізіоні. Хай навіть в складі аутсайдера.

Фото - офіційні сайти "Дніпра", "Аяччо", dynamo.kiev.ua, lfp.fr