Єгипетський мур на ім’я Ессам Ель-Хадарі

"Я борюся за те, щоб потрапити на чемпіонат світу. Настав час зіграти на цьому турнірі", - я говорю собі це кожного ранку і перед кожним тренуванням. Байдуже який у мене вік. Я тренуюсь так, наче мені 20". Ці слова належать голкіперу збірної Єгипту Ессаму Ель-Хадарі. Йому 44 і він навіть не думає зупинятись.

Монументальний. Статура наче витесана із каменю. З його харизмою можна було б зніматись у касових бойовиках, але ще в ранньому віці він обрав собі лише один шлях – футбол. Відтоді минуло близько сорока років (подумати тільки: сорок років!), а Ель-Хадарі продовжує грати. Утім з його непоступливістю та цілеспрямованістю по-іншому бути не могло. Ось тільки втілити свою мрію і зіграти на мундіалі йому поки так і не вдалось.

Свій шлях Ессам починав на вуличках містечка Кафр Ель-Батіх, неподалік портового міста Дум’ят на півночі Єгипту. Там він, граючи з однолітками, і захопився футболом. Та настільки, що присвячував йому весь свій час, не бажаючи займатись нічим іншим, в тому числі навчанням. Його батька, Камаля Ель-Хадарі, який жив з того, що мав невелику майстерню, такий стан справ абсолютно не влаштовував. Більше того, він зовсім не волів бачити сина за грою з м’ячем. Інша справа – у школі, а потім і у коледжі за партою.

Яблуко від яблуні далеко не падає, але непоступливим батьку і сину вдалось досягнути компромісу – Ессам таки пішов вчитись до сільськогосподарської школи. Але, як виявилось, тільки тому, що вона мала найкращу футбольну команду у місті серед усіх навчальних закладів. Хлопець навіть не думав відмовлятись від мрії.

Через кілька років він уже був основним голкіпером шкільної збірної. Незабаром талант хлопця помітили і запросили до себе представники ФК "Дум’ят" – головної професійної команди сусіднього міста. Так починалась його кар’єра футболіста. Але прогрес сина все одно не тішив батька і той, як міг, вставляв палки у колеса Ессама: палив спортивну форму на його очах, не давав грошей на дорогу, щоб хлопець не міг їздити на тренування в Дум’ят. Та і це не стало проблемою для майбутньої легенди африканського футболу – семикілометрову відстань між своїм домом і тренувальною базою він щодня долав, просто бігаючи підтюпцем. Це, до слова, зовсім не шкодило йому, а навпаки позитивно впливало на розвиток фізичної форми.

Прогрес Ель-Хадарі було не зупинити і до 1996 року, в якому він перейшов у табір найтитулованішого клубу Африки "Аль-Ахлі" із Каїра, він встиг пограти за молодіжну і основну команди "Дум’ята" і вийти з останнього в найвищий дивізіон чемпіонату Єгипту.

Далі був 12-річний період виступів за "червоних дияволів" (не тих). З "Аль-Ахлі" Ессам (412 матчів і навіть один забитий гол) виграв більшу частину своїх трофеїв: вісім золотих медалей єгипетської Прем’єр-ліги, чотири Кубка та чотири Суперкубка Єгипту, чотири трофеї африканської Ліги чемпіонів та три Суперкубка Африки. Однак, дебютний виклик до національної збірної – логічний при такому стрімкому злеті - він отримав ще до переходу в столичну команду. Ель-Хадарі в табір "фараонів" покликали з "Дум’ята", коли команда ще грала в другому дивізіоні, а самому футболісту було 23, зовсім юний за воротарськими мірками вік.

Таким чином Ессам встановив один із двох своїх найяскравіших рекордів – став першим голкіпером в історії футболу Єгипту, якого покликали в збірну не з команди Прем’єр-ліги. Саме гра за "фараонів" принесла йому найбільшу популярність і найважливіші трофеї за кар’єру.

10 лютого 2006 року. Фінал Кубка африканських націй в Каїрі. Чотириразовий переможець турніру, збірна Єгипту зустрічається із Кот-д’Івуаром, якому лиш раз підкорялось головне змагання континенту. Основний час та два екстра-тайми проходять без забитих голів. Серія пенальті і на авансцену виходять голкіпери. Ворота єгиптян захищає 33-річний Ель-Хадарі.

Для Ессама цей поєдинок має особливе значення. КАН він уже вигравав і до цього дня; у 1998 році він разом із "фараонами" тріумфував у Буркіна-Фасо. Одне "але" – ту золоту медаль він взяв у якості резервного голкіпера збірної. Впродовж наступних трьох континентальних першостей Єгипет вже з нашим героєм у воротах дійти до фіналу не спромігся.

І ось домашній КАН, фінал і серія пенальті, в якій багато чого залежить саме від нього. Відбиті удари від двох лідерів івуарійців Дідьє Дрогба та Бакарі Коне приносять Ель-Хадарі лаври слави, а його збірній п’ятий титул переможця головного турніру Африки. Та гра і той виступ роблять воротаря відомим на весь футбольний світ. В тому числі через його оригінальне святкування, коли він виліз зверху на перекладину воріт і переможно здійняв руки зі стиснутими кулаками. Цей ритуал стане його фішкою.

Незважаючи на вік, Ессам тримався на рівні ще чотири роки. За цей час він допоміг своїй збірній виграти ще два титули чемпіона Африки на турнірах в Гані та Анголі, що зробило єгиптян абсолютним рекордсменом на континенті за цим показником. Але домінування в цьому турнірі зовсім не означало, що успіх продовжить супроводжувати "фараонів" і в інших змаганнях, в першу чергу на чемпіонаті світу. Арабська збірна не могла кваліфікуватись на мундіаль з 1990 року і прихід цілеспрямованого і непоступливого Ель-Хадарі з його особливою мрією цьому зарадити не зміг. Поки що.

В 2010 році, коли Ессаму було вже 37, його перестали викликати до головної команди країни. Клубні справи теж пішли на спад. За декілька років до цього на хвилі успіху воротар вирішив спробувати сили в Європі. Цілком адекватне і логічне бажання, зважаючи на спортивні успіхи і амбіції. Тільки на пропозицію швейцарського "Сьона" Ель-Хадарі погодився, незважаючи на те, що з "Аль-Ахлі" у нього ще діяв контракт на кілька років вперед. Це голкіпера не зупинило, переходу ж сприяли нові трансферні правила ФІФА – кожен футболіст міг викупити власний контракт у клубу, якщо пропрацював у ньому більше двох чи трьох років (в залежності від віку гравця на момент підписання угоди, так зване правило Вебстера). Все було б нічого, тільки перехід відбувся в квітні, посеред сезону. Такого вже правила не дозволяли. Гравця згодом дискваліфікували на чотири місяці, а "Сьон" заліз у судові тяганини в результаті яких в сукупності з іншими трансферними промахами отримав дискваліфікацію з Ліги Європи і зняття 36 очок в чемпіонаті.

В сукупності європейський етап у Ель-Хадарі тривав рік. Далі було повернення на батьківщину і такі ж нетривалі виступи за "Ісмаілі" та "Замалек" (перехід до цього клубу - це все одно, якби Шовковський в якийсь момент вирішив продовжити кар'єру в "Шахтарі"). Обставини змусили воротаря знову покинути Єгипет і перебратися в суданський "Аль-Меррейх", за який він в сумі зіграв 12 матчів за 2,5 роки, хоч і став чемпіоном країни та володарем кубка. Тим не менш, тодішній наставник збірної, американець Боб Бредлі наважився запросити Ессама в табір команди. При ньому воротар зіграв три матчі, в яких пропустив шість голів. Для 40-річного воротаря вимальовувалось чітке рішення закінчення кар’єри.

Реанімувати мрію голкіперу допомогли у ще одному клубі із Каїра "Ваді Дегла" та тому ж "Ісмаілі", куди він повернувся на один рік. В перші два роки після "Аль-Мерейха" він зіграв на клубному рівні 77 матчів. Воротар знову відчув землю під ногами і цим шансом – можливо, останнім у кар’єрі - вирішив скористатись сповна. Але для цього потрібно було знову потрапити в збірну.

Після Бредлі "фараонів" очолив Шавкі Харіеб. Він входив у тренерський штаб збірної в минулому десятилітті, коли єгиптянам не було рівних на материку. Відтак, добре знав Ель-Хадарі. Тому згодом запросив Ессама, який повертав свою форму, в команду. Щоправда, повторилась та ж історія, що й за каденції американського тренера. Наш герой зіграв по півтайму у трьох товариських поєдинках (проти Боснії та Герцоговини, Чилі та Кенії) впродовж 2014 року і знову попрощався зі збірною Єгипту. На півтора року.

Теперішній коуч національної команди, аргентинець Ектор Купер після свого приходу на цю посаду в березні 2015 року був одним із небагатьох, хто вважав, що попри свій 43-річний вік Ель-Хадарі здатен принести користь збірній. І не помилився. Звісно, Ессам за таких обставин не міг розраховувати на статус основного в складі "фараонів" – тут його конкурентами були 25-річний кіпер "Замалеку" Ахмед Ель-Шенаві та 33-річний воротар "Аль-Ахлі" Шеріф Екрамі. Але пробитись в команду представнику "Ваді Деглі" таки вдалось і в 2016 році він уже був повноцінним її членом.

"Ессам зовсім не входив у наші плани. Але та форма, яку він демонстрував у клубі, змусила нас його викликати. Він приходив у команду четвертим голкіпером, але зараз він є номером один. Думаю, він може грати до 50-ти", - сказав влітку минулого року тренер воротарів збірної Єгипту Ахмед Нагі. "Він є іконою для нас. Коли він в команді, це допомагає нам виконувати свою роботу краще", - додав конкурент Ель-Хадарі по позиції в збірній Ель-Шенаві.

У стартових матчах відбору на ЧС-2018 проти Конго і Гани Ектор Купер довірився саме Ессаму. Обидві гри "фараони" виграли, пропустивши лише один гол, і вийшли в лідери свого квартету. "Ми маємо шанси кваліфікуватись на цей великий турнір вперше з 1990 року. Я хочу бути частиною цієї події, щоб одягнути там, на мундіалі футболку своєї збірної", - сказав нещодавно Ель-Хадарі. Для здійснення його мрії залишилось одне – не віддати перше місце у групі до закінчення кваліфікації.

Кілька днів тому Ессам встановив приголомшливий рекорд – він став найстаршим гравцем в історії африканських збірних та в історії КАНу. На момент поєдинку проти Малі, в якому наш герой вийшов на заміну в першому таймі замість того ж Ель-Шенаві, йому було 44 роки і два дні. "Ніхто не очікував побачити мене в грі на цьому турнірі, де ми не були з 2010 року. Але я люблю випробування та виклики. Я працював справді дуже важко протягом останніх двох років, щоб набрати форму. Я тренувався щосили, кожного дня. Не тому що це моя робота, але тому що я люблю футбол".