UA-Футбол представляє суперника. "Маккабі" (Тель-Авів). Частина І

І навіть у жахливі для клубу 80-ті, коли серія сезонів без чемпіонського титулу сягла 13-ти, завершившись ганебним 0-10 від не менш слабкого в тому сезоні хайфського "Маккабі", клубу вдалося відзначитися, делегувавши у "Ліверпуль" захисника Аві Коена, а в "Рейнджерс" - воротаря Бонні Гінзбурга (і ще двох - в "Страсбур" і "Роду"). А в 90-ті почалася нова ера, в яку тель-авівці з юними зірочками Аві Німнім, Іциком Зохаром, Ніром Клінгером, під керівництвом молодого тренера Авраама Гранта рік за роком боролися за чемпіонський титул з хайфським "Маккабі" Віктора Чанова, Еяля Берковіча, Хаїма Ревіво, Сергія Кандаурова та тренерів Гіори Шпігеля та Андрія Баля. То було найяскравіше протистояння в історії ізраїльського футболу.

Тоді ж ізраїльтяни дебютували в Єврокубках, але тель-авівці, в цілому перемагаючи хайфських суперників у лізі, відставали в Європі, вже в перших раундах поступаючись "Брюгге", "Грассхопперсу" і "Фенербахче", не кажучи вже про "Вердер", "Тенеріфе" та "Лансі", хоча з командами з першої групи боротьба була дуже щільною.

У 2000-их роках найвпливовішою людиною в клубі був не власник, що не розумівся на футболі, не функціонер, не тренери, а гравець. Аві Німні, згодом найкращий бомбардир в історії клубу, володів величезним впливом. Він вирішував, хто буде працювати в клубі і на посту тренера, гравці та тренери, що були йому не до вподоби, звільнялися з команди, наближена до нього преса підтримувала його, фанатські організації були його особистим активом. Коли одному з тренерів (Ніру Клінгеру) все ж таки вдалося витурити Німні з клубу, з ним пішли декілька провідних гравців серед його друзів, спонсори і вболівальники. А "ультрас" клубу приходили на матчі ще нещодавно улюбленої команди в чорних футболках і безперестанку освистували футболістів. Навіть перший вихід в історії у груповий турнір Ліги чемпіонів не викликав ентузіазму, і молодій і недосвідченій команді Клінгера доводилося боротися з "Ювентусом", "Баварією" і "Аяксом" (і набирати чотири очки) без голосної підтримки.

Вже за рік, до сторіччя клубу, Німні повернули, а з ним підписали з Англії Еяля Берковіча і зірку місцевої ліги хорвата Джованні Россо. Нову команду всі кликали не інакше як "ізраїльськими галактікос" і очікували від неї на серію чемпіонських титулів поспіль і успіхів у Європі. Але "галактікос" швидко перетворилися на "агалактікос" ("агала" на івриті - віз). Клінгер, Беркович і Россо пішли, а Німні залишився і його й отримав "у спадок" новий власник клубу, канадський бізнесмен Мітчелл Гольдхар.

Ера Гольдхара

Гольдхару знадобилося два роки, щоб усвідомити руйнівний потенціал Німні. Гнітюче враження не врятували навіть успіхи в Лізі Європи у вигляді перемог над обома грецькими грандами і двома нічиїми із завтрашнім суперником "Маккабі". Переживши здійнятий галас преси і гравців з приводу звільнення спортивного директора (а насправді тренера) він вирішив повністю змінити вектор на європейський. В Ізраїлі тоді існувала думка, що європейські тренери не здатні досягти успіху в цій країні через особливості ізраїльського менталітету (спроби навіть таких особистостей як Ріхард Меллер-Нільсен, Луїс Фернандес і Душан Угрин дійсно були невдалими), тому новий проект був зустрінутий ворожо. Але канадець гнув свою лінію, яка полягала в заміні якомога більшого числа ізраїльських працівників клубу на іноземних та спрямування клубу на професійний європейський шлях.

За підготовку команди відповідали каталонці на чолі з екс-гравцем "Барселони" Оскаром Гарсією, а за оздоровлення клубу - генеральний директор кіпріот Джек Ангелідіс і спортивний директор, екс-гравець "Барселони", "Манчестер Юнайтед" і донецького "Металурга" Хорді Кройфф. Ця команда почала працювати всюди, починаючи від прес-служби, піару та благодійництва і закінчуючи запобіганням "зливу" інформації з тренувань.

В Ізраїлі взагалі популярна схема "ти мені - я тобі". Гравець розповідає журналісту різні соковиті подробиці з роздягальні, а журналіст за це вихваляє гравця. Причому інформацію з тренування журналіст може отримати ще до його закінчення. Кройфф змусив гравців залишати мобільні телефони на вході на базу, а також підписати документи, що обумовлюють відповідальність за "зливи". Гравці, спіймані на витоку інформації, жорстко каралися. Їм взагалі заборонили спілкуватися з журналістами без дозволу клубу (тоді неймовірна річ в ізраїльському футболі). Відбулася революція і в самому тренувальному процесі, було привезено новітнє електронне обладнання, яким користувалися в Європі, але яке ще "не дійшло" до Ізраїлю, гравці почали займатися гімнастикою, розмовляти з психологом і дієтологом. Всі ці здавалося б елементарні речі були непопулярними в ізраїльському футболі.

Завдяки цим новаціям (і грошовим вливанням, які, втім, не надто допомагали в перші роки Гольдхара) "Маккабі" дуже швидко зробив величезний стрибок вперед. В самому клубі прикладом для наслідування вважали "Базель", здоровий фінансово клуб, беззаперечно домінуючий у своїй лізі і постійно і гідно граючий в Лізі Чемпіонів. І "Маккабі" вже на четвертому році проекту вдалося випередити "вчителя", легко вигравши три чемпіонські титули поспіль (у тому числі і місцевий "требл" в минулому сезоні) і перегравши саме швейцарців у прямій боротьбі за вихід у груповий турнір ЛЧ. Таким чином помстившись за поразки від того ж "Базеля" два роки тому, в плей-офф за вихід у той ж груповий турнір, і в 1/16 Ліги Європи.

Фото - офіційний сайт "Маккабі" Тель Авів, Times Of Israel