UA-Футбол представляє суперника: збірна Білорусі

Такими командами як збірна Білорусі перенасичені групи відбору до чемпіонатів Європи. Зазвичай виділяються представники першого (своєю силою) та шостого (своєю безпорадністю) кошиків посіву, а всі команди, що сіються з середніх кошиків, є більш-менш співставними за класом. В групі С відбору до Євро-2016 виділяються Іспанія та Люксембург, а от між Україною, Словаччиною, Македонією та Білорусією буде запекла боротьба за ще дві путівки. І спробуй тут спрогнозуй фаворитів…

Як би критично не ставились до реформи Мішеля Платіні щодо збільшення учасників фінальної частини чемпіонату Європи, але такий хід має свої плюси. Такі команди як збірна Білорусі – команди низького класу, але з високою організацією, бажанням – отримали реальний шанс зіграти на Євро і відчуття цього шансу змушує колектив викладатись в кожному матчі не на сто, а на двісті відсотків. Якщо при старому форматі відбору колективи типу Білорусі могли вийти з групи тільки завдяки диву, то зараз можуть – завдяки над-зусиллям. І ті над-зусилля, без сумніву, кожна амбітна команда буде докладати. А це робитиме боротьбу в групах особливо запеклою.

ЗБІРНА БІЛОРУСІ З ФУТБОЛУ

Місце в рейтингу ФІФА – 89 (станом на 18 вересня 2014 року)
Найкраще досягнення – третє місце в групі відбору до ЧС-2002
Перший офіційний матч – 28 жовтня 1992 року проти збірної України
Найбільша перемога – 5:0 (7 червня 1998 року над Литвою), 6:1 (4 вересня 2014 року над Таджикистаном)
Найбільша поразка – 0:5 (11 червня 2003 року від Австрії)
Головний гвардієць – Олександр Кульчий (102 матчі)
Кращий бомбардир – Максим Ромащенко (20 голів)
Головний тренер – Георгій Кондратьєв (з грудня 2011 року)
Стадіон – "Динамо", Мінськ (на реконструкції), "Борисов-Арена" (13 126 глядачів)

ІСТОРІЯ

Білоруська модель розвитку футболу – це типова модель пострадянських країн. Футбол тут наче в своєму окремому, ізольованому від всіх світі. Білорусь з футбольної точки зору не можна порівнювати з країнами Балкан, де робота точиться навколо виховання власних талантів, через що збірні навіть маленьких країн перебувають в Європі на хороших рахунках. Білорусь – це швидше Україна з Росією, от тільки з нижчими фінансовими можливостями.

Якщо Росія з Україною не навчились продавати, але навчились купувати, то Білорусь не навчилась ні того, ні іншого. Успіхом тут завжди вважались трансфери футболістів до чемпіонатів інших країн з пострадянського простору. Приклад Олександра Глєба – це виняток. Хоча, коли на горизонті з'явився сильний клуб, кістяк якого формували і формують білоруси, попит на футболістів з цієї країни трохи зріс. Зокрема, в сучасній збірній Білорусі грають двоє гравців із клубів західної Європи: Ренан Брессан з "Ріу Аве" та Сергій Крівец з "Метца".

Білоруські клуби не навчились купувати, але це не означає, що і не навчаться. Приклад БАТЕ показує, що в цій країні можна організувати футбольний клуб високого рівня. В Україні колись, як тепер в Білорусі, теж була тільки одна команда, на яку працювала вся Федерація і яка була об'єктом всезагального захоплення. Наявність БАТЕ – то плацдарм, з якого можна пробувати підкорювати нові вершини.

Але мова зараз про збірну, яка ніколи зірок з неба не хапала. Не маємо права говорити, що білоруси менш талановиті ніж, до прикладу, серби, хорвати чи чехи, в яких в новітній історії також немає статусних за європейськими мірками клубів, але в яких є сильні збірні. В білорусів просто інша модель підготовки кадрів – і від того все залежить.

Команда ніколи не грала в фінальних частинах ні чемпіонатів Європи, ні чемпіонатів Світу. Навіть до плей-офф білоруси ніколи не добирались. Зігравши свій перший офіційний матч (проти збірної України, до слова) в жовтні 1992-го, Білорусь через два роки стартувала в першому для себе кваліфікаційному турнірі. Історичним виявився вересень 1994-го, коли була проведена перша гра в рамках відбору проти збірної Норвегії. Виграти не вдалося (поразка 0:1), як і не вдалося в цілому вийти з групи (були втрати очок в матчах проти Люксембургу та Мальти), але три перемоги, з яких одна над збірною Нідерландів, для дебютанта були пам’ятними. Білоруси жили надією, що далі буде тільки краще.

Втім, далі були два великі розчарування у вигляді останніх місць в групах відбору до ЧС-1998 (попереду опинились збірні таких країн як Естонія та Латвія) та Євро-2000. Останні місця були також у відборах до Євро-2004, ЧС-2014. У відборі до світового форуму 2006 білоруси були п’ятими, до Євро-2008, 2012 і ЧС-2010 – четвертими. Єдиний спурт, який з натяжкою можна назвати проривом, білоруси здійснили у відборі до ЧС-2002, коли до останнього команда претендувала на другу сходинку в групі і тільки поразка в заключному турі від Уельсу перекреслила всі надії наших сусідів. Білоруси тоді виявились третіми, поступившись Україні двома очками.

ІСТОРІЯ ЗУСТРІЧЕЙ З УКРАЇНОЮ

Так вже склалось історично, що для білорусів Україна – особливий суперник. Особливий в тому плані, що входить в трійку команд, з якою "сябри" найчастіше зустрічались. Частіше були зустрічі тільки з Литвою.

В 90-х роках Україна та Білорусь зустрічались двічі, обидва рази в товариським матчах, перший з яких в жовтні 1992-го був першим офіційним матчем команди з Білорусі взагалі. Тоді нашу збірну тренував Микола Павлов і нічия 1:1 (Гоцманов і Максимов забивали) задовольнила обидві сторони. А от через два роки під керівництвом уже Олега Базилевича синьо-жовті здолали своїх сусідів 3:1. Актуально буде згадати, що гол за збірну Білорусі забив Валентин Белькевич – в майбутньому видатний динамівець і людина, яка заробила немалий авторитет в Україні. Далі була дуель в рамках відбору до чемпіонату світу 2002, після якого (відбору) у білорусів і залишилась та гіркота недосказаності. Свій вплив на історію сусідів мали і українці, так як в двох матчах віддали білорусам тільки одне очко (нічия в Києві 0:0 і перемога в Мінську 2:0 завдяки голам Андрія Шевченка). Перед двома наступними матчами відбору, цього разу уже до ЧС-2010, які, до слова, завершились знову нічиєю та перемогою України завдяки голу Андрія Шевченка (на 90+4 хвилині з пенальті), був товариський поєдинок.

Той самий, в якому білорусам вдалось перший і поки що останній раз перемогти Україну. Матч проходив у Москві і те місто виявилось ближчим саме до білорусів, які голами Белькевича та Глєба оформили звитягу 2:0. Але той поєдинок – то тільки малесенька біла пляма на тьмяному для білорусів фоні протистояння з українцями.

СУЧАСНИЙ СТАН

а) тренер

Георгій Кондратьєв – людина з важкою спортивною долею. Фізично розвинений, працьовитий, але доволі палкий чоловік не міг знайти свого місця. Австрія, Фінляндія, Німеччина, Росія, Україна, Білорусь – шукав своє щастя всюди, де тільки можна було, але, крім батьківщини, реально заграти не зміг ніде. За мінське "Динамо" в період з 1980-го по 1988-й роки провів більше двохсот матчів, здобув з командою звання чемпіона СРСР 1982, бронзового призера чемпіонату СРСР 1983, фіналіста Кубка СРСР 1986/87.

Щоправда, навіть в тому таки "Динамо" Кондратьєв боровся із собою і вважався то основним гравцем першої команди, то був футболістом дублю, то взагалі деякий час виступав за іншу команду – брестське "Динамо".

Потім були невдалі спроби закріпитись в Україні (в одеському "Чорноморці"), Росії (московському "Локомотиві"), Австрії, Фінляндії, повернення на батьківщину і 15-матчева дискваліфікація за удар арбітра в першому ж матчі за "Металург" із міста Молодечно.

Відносно успішним можна назвати період перебування Кондратьєва у фінському "Каік". Принаймні, чотири сезони і майже 70 матчів значно контрастують з трьома іграми за шепетівський "Темп", п’ятьма – за "Вісмут" із німецького міста "Гера". Завершував кар’єру в білоруській "Славії", паралельно виступаючи за команди міні-футболу. В цьому різновиді спорту став дворазовим чемпіоном СРСР, фіналістом та переможцем Кубка СРСР.

А далі почалась тренерська кар’єра, оцінювати яку зараз важко. З одного боку, з клубами, в яких Кондратьєв працював (в якості головного – з двома, всього – тобто, і в якості асистента – з чотирма), не добився нічого, а от з молодіжною збірною Білорусі став бронзовим призером молодіжного чемпіонату Європи 2011 і учасником Олімпійських ігор 2012.

Саме робота з молоддю подарувала Кондратьєву-тренеру квиток у великий футбол. В якості кращого спеціаліста Білорусі в грудні 2011-го очолив національну збірну своєї країни, змінивши на посту німця Бернда Штанге.

б) команда

Якщо чесно, то Кондратьєва дуже важко назвати топ-фахівцем. Після нічиєї з Люксембургом тренер сказав, що нічого страшного не сталося, бо все й так вирішуватиметься в двох жовтневих матчах. Дуже дивна заява, яка дає підстави вважати, що спеціаліст в першу чергу переживає за своє місце, а не за місце збірної. Хоча, після гри з тим же Люксембургом тренер сказав, що якщо після жовтневих матчів у білоруської команди не залишиться шансів на успішний підсумок відбору, то піде у відставку.

А ще тренер скаржився на дуже скудний кадровий арсенал. Мовляв, ставити немає кого, грати немає кому. Ті футболісті, що приїжджають з інших чемпіонатів, не в формі через свій статус запасних у клубах. Одним словом, тренер наче перебуває у цейтноті.

Якщо людині постійно говорити, що вона свиня, то скоро захрюкає… Тобто, з таким настроєм важко грати. Робота головного тренера полягає в тому, щоб вселяти надію в серця футболістів, навіть якщо вони не готові до вирішення завдань. Та й Білорусь – не така вже й убога команда, тож тренер міг би обрати інший підхід, наголошуючи на чеснотах своїх футболістів..

БАТЕ, "Метц", "Ріу Аве", "Чорноморець", "Рубін", "Ростов", "Краснодар" – клуби, які представляють гравці збірної Білорусі, не є останніми в Європі. Особливо можна виділити імена Ігоря Шитова, Єгора Філіпенко, Тимофія Калачева, Сергія Кисляка, Сергія Крівца, Михайла Гордейчука, Ренана Брессана, Сергія Корніленка, Віталія Родіонова. Власне, саме напад – найсильніша ланка цієї команди.

Родіонов (БАТЕ), Корніленко ("Крилья Советов") та Калачев ("Ростов") входять в топ-10 кращих бомбардирів збірної Білорусі за всю її історію. Втім, зважаючи на те, що колектив грає зазвичай з одним нападником, то місцями почергово міняються Родіонов з Корніленко. Калачев – гравець, який діє ближче до середини поля. Він, Сергій Крівец ("Метц"), Ренан Брессан ("Ріу Аве") та Сергій Балановіч ("Амкар") – це гравці, покликані створювати креатив. Особливо варто відзначити двох екс-футболістів БАТЕ. Брессан нині – лідер "Ріу Аве", можна сказати, одна з головних зірок команди, а Крівец – яскравий футболіст у складі не останнього у Франції "Метца". Обидва футболісти технічні і здатні скористатися з простору, з волі, яку надає суперник.

Кандидатами на місця в середині поля є Станіслав Драгун ("Крилья Советов"), Сергій Кисляк ("Рубін"), Едгар Олехновіч (БАТЕ). Кадровий вибір Георгія Кондратьєва залежатиме від формації. Не виключений навіть такий варіант, що всі троє гравців одночасно з'являться у півзахисті.

Стабільними гравцями в центрі захисту збірної Білорусі є Олександр Мартинович ("Краснодар") та Єгор Філіпенко (БАТЕ). Обидва захисники знаходяться в розквіті сил і своїм конкурентам, зокрема, Михайлу Сівакову ("Чорноморець"), Дмитру Верзовцеву ("Уфа") дають небагато шансів. На флангах швидше за все проти України гратимуть Ігор Шитов ("Мордовія") та Максим Бордачев ("Ростов"). І це при тому, що виклику до збірної не отримав основний гравець білорусів у останньому відборі Олег Веретіло. Ворота залишаться за Олександром Гутором ("Динамо" Мінськ).

ПІДСУМОК

Білорусь з тих команд, котрі можна перемагати на класі. Якщо ж цього класу не вистачає, то потрібно вмикати турбо-режим і банально перебігати суперника, здолавши його завдяки вищій працьовитості і більшому об’ємові виконаної роботу. У Михайла Фоменка є різні варіанти, бо Україна хоч не набагато, але вище рангом за Білорусь. От тільки тренерові потрібно навчитися використовувати в матчах проти таких суперників найсильніші якості своїх підопічних.