Ворогам на заздрість. Відлуння братської зустрічі у Львові

«Футбол – 90 хвилин, побратимство – назавжди!» - полотнище з цим реченням з’явилося на секторі українських фанатів відразу після перерви матчу збірних України і Білорусі, який відбувався минулої суботи на «Арені Львів». Господарі виявилися завбачливими і, усвідомлюючи перевагу нашої команди в рівні гри, підготували для білоруських друзів своєрідне вибачення.

Мабуть, воно й справді було після всіх тих подій, які передували власне матчу, доречним. Першотаймові 3:0 на користь синьо-жовтих походили на одностороннє побиття, яке різко контрастувало із обопільним братанням на вулицях Львова. Братанням, у яке ще зовсім недавно ніхто б не повірив.

«Пригадую, як приїздив на виїзд до Львова сім років тому, коли наші збірні грали тут вперше, - згадує Олександр, авторитетний фанат мінського «Динамо». – Тоді ми ішли ще до «України», ось так охопивши голови руками, боячись, що під шквалом з каменюк і різних предметів просто не виживемо. Але трохи згодом познайомився з вашими людьми і просто закохався у Львів. Мені тут страшенно подобається. У вас і люди прекрасні, й дух свободи приваблює».

Нині білоруси залюбки приїжджають до Львова на фан-фестиваль «Єврофан». Мабуть, саме неформальне спілкування під час цих турнірів зближенню колись непримиренних ворогів і посприяло. Рік тому, коли збірні наших країн грали в Борисові, білоруські фанати влаштували українцям надзвичайно теплий прийом. Позитивних вражень не зіпсувала навіть специфічна атмосфера, створена чисельним омонівсько-міліцейсько-кагебістським супроводом. Потрапити за ґрати ризикував кожен, хто не так на вірних служак режиму Бацьки подивився чи щось не так сказав. Без різниці – з України ти приїхав чи тут живеш.

Читайте також: Футбольний в’язень режиму Бацьки: Шокували білоруських мєнтів, вільно з ними розмовляючи

Власне, кілька десятків українців на борисівську космічну арену тоді так і не потрапили. Замість стадіону їх запакували в автозаки і розвезли по райвідділках. Тримали недовго – зусиллями дипломатів «в’язнів» впродовж двох діб позвільняли. Але так чи інакше, білоруські друзі були біля приміщень судів вже вранці наступного дня, підтримуючи українців морально й купленими за власний кошт речами першої необхідності.

На самій же «Борисов-Арені» тоді творилося щось вражаюче. Ні, українські фанати вели себе так, як то було звично з початком війни на сході нашої держави. Однак коли всі найвідоміші, присвячені кремлівському карликові заряди включно із привітаннями «Слава Україні – Героям слава», «Слава нації – Смерть ворогам» підхопили білоруси – ось це була дивина. Українці віддячили гучним дисидентським при сучасному режимі «Жыве Беларусь» і спільним виконанням «Воїнів світла». І то за умови, що перед входом на стадіон правоохоронці намагалися не допустити появи на трибунах біло-червоно-білих стягів. Залякування не подіяло зовсім.

«За дві хвилини до завершення матчу нам порадили, не дочікуючись фінального свистка, виходити, - згадує події майже річної давнини мінчанин Віталій. – Сказали, що «пакуватимуть» всіх без розбору. Так і зробили. Але можеш уявити мої емоції, коли наступного дня моє фото з сектору було на передовицях газет. Друг, якого «закрили» ще до матчу, щоб він не потрапив на стадіон, через якийсь час телефонує: «Ти вже відсидів чи ще будеш?» Найдивніше, що ніхто мене тоді так і не зачепив».

…Білоруси не приховували свого задоволення, що на українській території їхня збірна зіграє з нашою саме у Львові. На червневий «Єврофан» «сябрів» до міста Лева приїхало близько сотні. Звісно, у футбол в складі фанатської збірної країни і мінського «Динамо» грали менше половини. Інші отримували задоволення від відпочинку. На цей матч білорусів й узагалі приїхало понад тисячу.

Північно-західні сусіди в захваті від наших цін. Значна їхня частина, як і два місяці тому, поселилася у престижному й найстарішому готелі Львова з назвою «Жорж». Гості розповідають, що це задоволення включно з дорогою в обидва боки обійшлося їм у 100 доларів. «Лише 100 доларів» - кажуть. 70 гривень за таксі від центру до Монументу слави, де ось-ось мала розпочатися спільна фанатська хода? «То копійки». «Я купив кросівки, сандалі, футболку – це в два рази дешевше, ніж у нас». «Так у вас і зарплата більша» - кажу. «Так поживіть у нас, - каже фанат із Мінська. – Думаєте, ми ось так вільно поп’ємо у себе пива чи посидимо в пабі? По-перше, не дуже й є де. А де є – задорого».

Кількатисячний марш з великою кількістю піротехніки, який розпочався від Монументу слави, що поруч із Стрийським парком і до «Арени Львів», звісно, був схожий не стільки на футбольну акцію, скільки на політичну маніфестацію. Неофіційні біло-червоно-білі білоруські стяги значно переважали українські синьо-жовті з червоно-чорними разом взяті. «Разом – сила» - то, мабуть, головний лейтмотив ходи. Гості щиро підтримують українців у боротьбі з північно-східним тираном і вельми поважають тих своїх земляків, які захищають українські землі збройно. Однією з найшанованіших особистостей під час ходи був білоруський боєць «Правого сектору», котрий вже понад рік воює на сході України й щиро вірить, що визволення його Батьківщини розпочнеться після звільнення від окупанта українських земель.

«У Мінську, мабуть, нас за такі марші танками розганяли б» - запалюючи фаєр, каже один із білорусів. «Розумієш, ось ці, що зараз приїхали до Львова – то 90 відсотків Білорусі, - говорить інший. – Решті байдуже де жити, а ще частина футболки зі зображенням Путіна одягає. А таких як ми Лука безжально чавить. Ваш приклад продемонстрував, що цю систему здатні змістити навіть десяток тисяч справді безстрашних».

Щоправда, ті, кого в нинішній Білорусі все влаштовує, у Львові теж були. Кілька десятків. Їх вирізняла атрибутика в тонах совєцького варіанту білоруського стяга. До таких фанатське середовище ставилося з пересторогою й не приховувало зневаги. «Комуняки, - кажуть. – Їхні «рози» і кепки ми «капустою» називаємо».

Серед тамтешніх фанатів нині модно розмовляти білоруською. Розуміти їх не важко. Так само легко сябри розуміють і навіть частково переходять на українську. До душі білорусам ідеологічні зміни в нашій державі. «Вот, чтут уважемых людей, - чую розмову білорусів поряд із пам’ятником Степанові Бандері, який знаходиться хвилинах в 15-ти ходьби від залізничного вокзалу. – Это у нас стоят памятники разным комуняцким г…нам – Котовскому, Гастелло и прочим».

Проте найбільше після нинішніх відвідин Львова білорусів вразила одна «дрібничка» під час ходи до стадіону. То вже було після того, як прихильники обох збірних здали кров для поранених на війні бійців. Дорогою фанати проходили військову частину. Вояки вийшли подивитися на дійство, можливо, заради цікавості. Ультрас, помітивши людей у камуфляжі, привітали їх багатотисячним «Слава воїнам АТО». Ті відреагували по-військовому.

«Досі навертаються сльози, коли згадую, як під час маршу військові віддавали честь ході фанатів. Слава Україні!» - підписав ось це фото на сторінці в «Фейсбуку» фанат мінського «Динамо» Олександр.

Натомість група з фанатів «Динамо» брестського, в компанії яких випало доїжджати до Монументу слави, розповіла історію трохи іншого характеру: «Добиралися до вас через Ковель. Звідти до Львова їхали «на собаці». У вагоні було понад десяток ваших бійців, які якраз повернулися з війни. То купили ящик горілки, ящик пива. Порадували трохи хлопців. Деякі нам ще у Львові зателефонували, на дискотеку разом сходили».

Симовлічно, що поміж десятків полотнищ на білоруському секторі на «Арені Львів» в самому центрі помітне місце займала розтяжка зі зображенням героя Небесної сотні, білоруса Михайла Жизневського. Взагалі, на початку матчу фанатські сектори обмінялися реверансами. Білоруси розгорнули полотнище з українським стягом і фразою «Тримайтесь, браття!» Наш сектор відповів зображенням двох національних гербів країн, які об’єднали схрещені шаблі. «Кроваво волю здобували, братами у борні тій стали» - текстове наповнення банера було вичерпним.

Музичним супроводом поєдинку організатори обрали пісні гуртів «Ляпіс Трубєцкой» і «Брутто». Звісно, гостям це вельми сподобалося. Не можна не згадати й того, що усі інформаційні повідомлення по стадіону виголошувалися трьома мовами – українською, білоруською й англійською. Жодного натяку на «общєпонятность».

Безперечно, таке єднання не могло залишитися без уваги північно-східних братів. Найзатятіший із них, той, якому ще в 2010-му заборонили вхід на фанатську трибуну московського «Спартака» і який вже випробував себе в ролі «апалчєнца» республіки Лугандонії, написав у себе на сторінці: «Ну что ж, белорусские фанаты сами себе подписали приговор. Вышиванка и мова, идеология села и выбритого чуба победили в их малограмотной среде. Туда им и дорога. Ждите в гости москалей, ущербные»…

Замість післяслова

«Я вже давно не відчував таких емоцій! – пише українською вже згадуваний Олександр. - Спасибі вам, БРАТИ! Спасибі за все – за матч, за допомогу, за те, що ви просто є! Люблю вас всім серцем! Ви – найкращі люди у світі!»

«Львов-лучшее место на земле! – пише на своїй сторінці в «Фейсбуку», повертаючись із виїзду, мінчанка Ольга. – Всегда очень грустно уезжать из этого города и всегда, сколько бы ты там не был – день или неделю, - не хватает времени. Спасибо Вам, наши любимые украинцы, за прием и за то что вы есть! Уже прошли границу: Наша таможня шмонала по полной, изымали или заставляли отдирать наклейки на пиве с «ПТХ», предьявили мне за каву бандеровскую (правда, не забрали после моего вопроса, знают ли они, кто это такой). Обещали, что еще по дороге домой будут нас проверять. Ну, здравствуй, Родина!»

***

Фото автора, Дмитра Брежнєва, сайту Ultras.org.ua