Несподівані учасники фінальної частини Євро-2016

Після жеребкування відбіркового раунду Євро-2016 хтось пожартував: "Хто б не попався збірній України в суперники і скільки б команд з групи не виходило напряму – а наш плей-офф від нас нікуди не дінеться". Пожартував, як виявилось, невдало, тому що саме так все і сталося. На жаль.

Але зараз мова не збірну України, яка щовідбору ставить собі за мету пробитися до фінальної частини Чемпіонату Європи, а про скромні команди, які неодноразово "вигрібали" від нашої збірної як у офіційних, так і в товариських матчах, і навіть мріяти не могли про участь у фінальній частині Євро. Принаймні, до цього відбіркового циклу.

Ісландія

Коли мій колега Олександр Кузнєцов написав матеріал про стратегію розвитку футболу в цій країні і дозволив собі протиставити її українському шляху розвитку спорту №1, його мало не розірвали в коментарях. Але через місяць після того між собою зіграли молодіжні збірні обох країн, і юні ісландці примудрилися на виїзді обіграти українських ровесників. Та й результат дорослих збірних говорить сам за себе: вони вже на Євро, а ми ще невідомо, чи туди потрапимо (і це при тому, шо у відборі на Євро-2000, потрапивши з ними до однієї відбіркової групи, ми посіли підсумкове друге місце, а вони четверте).

Дуже цікавим виглядає порівняння України з Ісландією в історичному розрізі. З одинадцяти великих футбольних турнірів, на які наша збірна мала право кваліфікуватися, вона лише тричі примудрилася фінішувати нижче рівня плей-офф, тоді як Ісландія за той самий час лише одного разу в цей самий плей-офф пробилася, плюс зараз вийшла напряму. Більшу ж частину паралельного шляху ісландці посідали четверті, п'яті і навіть шості місця у своїх відбіркових групах. Чи варто зазначати, що для них участь у фінальній частині Євро-2016 взагалі буде історичним дебютом на великих турнірах?

(тут і далі в таблицях вказані місце команди і кількість команд у групі)

Хоча, за більш вдалого збігу обставин Ісландія могла б і на чемпіонат світу до Бразилії поїхати, але не змогла пройти хорватів у плей-офф – 0:0 у першому матчі на своєму полі і 0:2 у матчі-відповіді на виїзді. Завершити розпочату справу відомому шведському тренеру Ларсу Лагербеку допоміг новий формат відбіркових змагань, де друге місце також напряму виводило команди до фінальної частини турніру. Хоча, тут не можна не відзначити, що Ісландія достроково за два тури до фінішу забронювала собі одне з двох прохідних місць (першою серед усіх команд відбору, що характерно) і у заключних матчах роздавала очки направо і наліво, допомігши Туреччині стати найкращою третьою командою.

Австрія

Другою дострокову путівку до Франції здобула Австрія. В цілому ця збірна не така безнадійна, як та ж Ісландія – час від часу все ж вистрелює і пробивається до фінальних етапів крупних футбольних турнірів. От тільки це "час від часу" трапляється у середньому раз в десятиліття. Ось і зараз австрійці несподівано перемогли у своїй групі, залишивши позаду досить сильних шведів з росіянами.

Останнього разу Австрія так "стріляла" у відборі на Чемпіонат світу 1998-го року, коли не менш несподівано виграла групу з сильною тоді Шотландією і бронзовим призером попереднього Мундіалю – Швецією. Щоправда, тоді все завершилось третім місцем у групі фінальної частини, вирваним у збірної Камеруну лише за рахунок кращої різниці забитих і пропущених голів.

Нинішнім успіхом австрійці повинні завдячувати 54-річному швейцарському тренеру Марселю Коллеру, який працює з командою від 2011-го року. Що цікаво, це його перший досвід роботи зі збірними командами. У попередньому відборі, на ЧС-2014, збірна Австрії під його керівництвом зуміла випередити Ірландію, але на три очка відстала від все тієї ж Швеції і посіла третє місце. Цього разу все пішло набагато краще: після результативної нічиєї на своєму полі зі шведами у першому турі, австрійці здобули дев'ять перемог у наступних дев'яти матчах і вже на початку вересня вибирали собі тренувальну базу у Франції.

Якщо виділити когось зі складу збірної Австрії, то в першу чергу темношкірого оборонця мюнхенської "Баварії" Давіда Алабу, який виділяється на фоні партнерів не лише зовнішністю, але й лідерськими якостями.

Північна Ірландія

Збірна Ольстеру взагалі є командою загадкою. Востаннє вона грала на великих турнірах аж у 1986-му році на чемпіонаті світу і особливого успіху там не досягла, не зумівши вийти з групи. Що стосується чемпіонатів Європи – то наступного літа у Франції відбудеться її дебют.

Важко знайти раціональне пояснення нинішньому тріумфу північно-ірландців – протягом останніх двадцяти років вони відверто пасли задніх у європейському футболі, навіть близько не претендуючи на вихід до фінальної частини ЧС чи ЧЄ. Більше того – два роки тому у відборі на бразильський Чемпіонат світу ця команда посіла передостаннє місце у своїй відбірковій групі, зумівши випередити лише Люксембург (!) і лише на одне (!) очко. І тут раптом таке.

В першу чергу причину такого феноменального успіху збірної Майкла О'Ніла слід шукати у вдалому жеребі, який вибрав у суперники по відбірковій групі на Євро-2016 збірні: Румунії, Угорщини, Греції, Фінляндії і Фарерських островів. Як це часто буває в таких випадках – в приблизно рівній групі без представника топ-збірних прогнозовані фаворити перегризлися між собою, відбираючи один в одного очки, в той час як Північна Ірландія зі скрупульозністю колекціонера ці самі очки збирала. Власне, за тим самим сценарієм збірна України виграла схожу групу на ЧС-2006.

До речі про збірну України. Їй двічі доводилося перетинатись з Північною Ірландією і обидва рази Ольстер був п'ятим. У відборі на ЧС-1998 українці здобули дві перемоги (1:0 на виїзді і 2:1 вдома) і фінішували другими у відбірковій групі, а у відборі на Євро-2004 команди двічі зіграли по 0:0 і збірна Леоніда Буряка завершила змагання на третьому місці.

В особі Північної Ірландії Євро-2016 отримало, мабуть, найслабшу команду турніру. Навіть шанси Ісландії станом на сьогодні виглядають більш привабливими.

Уельс

Чимось подібна до північно-ірландської і доля збірної Уельсу. В історичному контексті кращі роки цієї збірної далеко позаду – в 1958-му році з'їздила на Чемпіонат світу до Швеції, де зазнала лише однієї поразки від збірної Бразилії у чвертьфіналі завдяки голу 17-річного Пеле, який став для майбутнього Короля футболу дебютним на Мундіалях. У фінальних частинах Чемпіонатів Європи Уельс ніколи не виступав.

Однак, на відміну від Північної Ірландії, нинішній Уельс має у своєму складі одразу кілька зірок – одні Арон Ремзі і Гарет Бейл чого варті. Але найголовніше те, що молодий валлійський тренер Кріс Коулман (45 років всього) знає, як цих зірок використовувати з максимальною користю для команди. Наприклад, Гарет Бейл грає за збірну не менш яскраво, аніж за "Реал", чого раніше не можна було сказати про Райана Гіггза і Крейга Белламі, які феєрили у своїх клубах, а в збірній Марка Х'юза ніби розчинялися на полі.

Албанія

А ось це, мабуть, найбільша сенсація цього відбору. Команда, яка протягом останніх двадцяти років лише одного разу фінішувала у відбіркових турнірах вище п'ятого місця (на четвертому) посіла одразу друге місце у зовсім не простій групі.

Після жеребкування відбіркового раунду очікувалось, що в найменшій групі (албанська група була єдиною, в яку потрапило п'ять команд) перші два місця розіграють між собою Португалія, Данія та Сербія, а невдаха відправиться у плей-офф. А збірній Албанії відводили боротьбу за передостанній рядок у турнірній таблиці зі збірної Вірменії, причому, албанці у цій боротьбі виглядали далеко не фаворитами.

Однак Сербія відверто провалилися, Вірменія, яка у відборі на ЧС-2014 до останніх турів боролася за плей-офф, також, а Данія банально не витримала забігу на довгу дистанцію, втративши очки у Єревані на початку вересня. Саме та нічия данців з вірменами дозволила збірній Албанії фінішувати на другій сходинці, здійснивши буквально прорив у вітчизняному футболі. Адже ніколи досі албанці не те що не грали не чемпіонатах світу чи Європи – навіть мріяти про це не могли.

Про що там казати – коли у відборі на ЧС-1998 Албанія потрапила до однієї групи зі збірною України, то саме вона вважалася головним аутсайдером групи і зайняла прогнозоване останнє місце, в той час як українці героїчно фінішували другими. Схожа ситуація була й у відборі на ЧС-2006, тільки тоді Україна групу виграла, а Албанія примудрилася зайняти п'яте місце, випередивши Грузія і Казахстан. Але, як бачимо, часи міняються – тепер албанці напряму виходять до фінальної частини, а ми продовжуємо топтатися в раунді плей-офф.

Завдячувати такому успіху албанці повинні сусідній (через протоку Отранто) Італії. Саме в Серії А грають, або грали до недавнього часу, головні зірки збірної Албанії, і саме італійський тренер привів цю збірну до історичного успіху. 59-річний Джанні Де Б'язі, який на Батьківщині без особливого успіху тренував багато команд середньої руки (саме при ньому в "Брашії" Роберто Баджо завершив кар'єру футболіста), зі збірною Албанії витягнув щасливий квиток. Але ця тема варта окремого матеріалу, і він скоро з'явиться на сторінках нашого сайту.

Словаччина

На відміну від всіх попередніх команд, збірна Словаччини всю дорогу вирізнялася неабиякою стабільністю. Якщо Україна за двадцять років участі у відбіркових змаганнях (тут ми з словаками ровесники) майже не вилазила з плей-офф, то Словаччина протягом цих самих двадцяти років про плей-офф могла тільки мріяти, регулярно фінішуючи на третій сходинці. Лише одного разу наші західні сусіди фінішували другими, але без шансів поступилися в стикових матчах Іспанії (ЧС-2006) і ще одного разу примудрилися виграти групу (ЧС-2010), залишивши позаду себе Словенію, Чехію, Північну Ірландію та Польщу.

Прийнято думати, Словаччина пробилася на Євро-2016, зайнявши наше місце. Саме збірній України всі пророчили друге місце слідом за іспанцями, однак з самого початку все пішло якось не так. Словаки дуже потужно стартували, здобувши у стартових трьох турах три перемогли над Україною, Іспанією і збірною Білорусі, після чого їх вже було не наздогнати. Нам. Тому що іспанці наздогнали і перегнали, але на то вони і іспанці.

При цьому словаки на самому чемпіонаті Європи зовсім не претендують на статус хлопчиків для биття. Останнім часом у них підросло і змужніло досить сильне покоління футболістів, які зараз перебувають на піку своєї кар'єри. Це і Марек Гамшик з "Наполі", і Юрай Куцка з "Мілана", і Петер Пекарік з "Герти", і Мартін Шкртел з "Ліверпуля". Крім них підростає нова плеяда гравців, яким ледве за 20, але які вже наводять галасу на футбольну Європу. В першу чергу це Роберт Мак з ПАОКу і Ондрей Дуда з "Легії". Так що спостерігати за цією командою на зелених полях Франції буде, як мінімум, цікаво.

***

Як бачимо, для більшості з цих команд вихід у фінальну частину Євро-2016 – це історичне досягнення. Однак, чи було б воно можливе без чергової реформи УЄФА, яка полягає у збільшенні числа учасників фінальної частини чемпіонатів Європи з 16 до 24-х команд? Є великі сумніви. Адже більшість цих команд зайняли другі місця у своїх групах і за старого формату мали б всі шанси безславно згинути в раунді плей-офф, як це було в попередні роки. Хоча, є у цього свята і зворотний бік медалі – наступного літа нас очікує більша кількість прохідних матчів. І це та ціна, яку всі ми змушені будемо заплатити за їхнє свято.

Запитання автору ви можете задати на конференції.