Євген Селезньов. Горе від розуму

Як і очікувалося, Михайло Фоменко ускладнювати собі життя не став. Підвищеної уваги нашій збірній не бракує й без того. Зайвого нездорового ажіотажу тренерові не треба, а отже представники чемпіонату країни-загарбника подивляться Євро-2016 по телевізору. Навіть чутки до включення до розширеного списку Богдана Бутка виявилися хворою вигадкою фантаста родом з Пермі.

Немає навіть серед числа резервістів, яких можуть довикликати в разі необхідності, вже екс-футболіста краснодарської «Кубані» Євгена Селезньова. Перехід в лоно «Шахтаря» і слізне каяття на радіо з сумнівною репутацією не допомогли. Євгенів поїзд пішов разом з тими невиплаченими російськими грішми, за які футболіст мріяв прогодувати сім’ю.

Хоча стоп: версія про батька-годувальника вже не актуальна. В тому самому свіжому інтерв’ю Селезньов бився колінами в груди і говорив, що їхав до Краснодара тільки тому, що тренер Сергій Ташуєв обіцяв стабільне місце в основі. За моє жито мене й бито! Бідолашний, він так хотів потрапити на чемпіонат Європи, що перейшов до складу клубу-аутсайдера неймовірно сильного чемпіонату з країни-бензоколонки, а цього не оцінили. Тільки ось на уточнююче запитання журналіста про те, чи не означав цей перехід боязнь втратити місце в складі «Дніпра», прямої відповіді не було. «Всяке могло бути».

Селезньов десяток разів повторив, що він українець, намагався розчулити фразою «не помиляється лише той, хто нічого не робить», але забув, біднятко, що ще взимку хизувався, як вимикав телефон, отримавши дзвінок з пропозицією перейти у «Сандерленд». «Англія – нє моя страна» - пояснив тоді кмітливий бомбардир. Звичайно, не його. Фільмів про мужиків, які знайшли спирт на острові, там вочевидь бракує.

Зрештою, виправдання виправданнями, але окремі раніше озвучені дурниці Селезньов за перевіреною побратимами-футболістами схемою намагається списати на журналістів. Мовляв, не так зрозуміли, спровокували, більше ніколи не буду давати інтерв’ю по телефону.

У чому Євгена не звинуватиш точно, так це в нещирості. Брехати він банально не вміє. Іноді по-дитячому безпосередній, попри потребу виправдовуватися чи тримати марку Селезньов завжди говорить правду. Тому в оте «не помиляється лише той, хто нічого не робить», віриться більше, ніж в «пошук ігрової практики». Особливо з урахуванням, що через лічені хвилини Євген зізнався, що донині має прямий контакт з власником «Дніпра» і що Ігор Валерійович навіть перепитав його, чи добре він подумав, перед тим, як переходити в «Кубань».

Цілком зрозуміло, що Селезньов постраждав через жадобу легкої та швидкої наживи. В умовному «Сандерленді» йому за визначенням не могли ґарантувати ні місця у складі, ні тих космічних грошей, які досі платять в Росії, а донедавна платили й у нас. Бо в Англії, як і в будь-якій іншій цивілізованій країні, гроші треба не отримувати, а заробляти. В розумінні наших футболістів то трохи занадто. Не всіх, звісно, але більшості – точно.

Поїзд вже пішов. І навіть не тому, що слізне каяття виявилося запізнілим. Фоменко не той тренер, який запрошує гравців за старі заслуги чи красиві очі. Будемо відвертими: за рівнем майстерності, талантом і працьовитістю Селезньов нічим не кращий ні за Романа Зозулю, ні за Артема Кравця, ні за Пилипа Будківського. Навіть у найліпшій своїй формі. Просто в якийсь період часу Євгенові справді «поперло». Він роззабивався, відчув упевненість в своїх силах і на фоні решти конкурентів то було відчутним плюсом.

В чому Селезньову також не відмовиш, так це в старанності. Виходячи на поле, він б’ється від початку до кінця. Іноді бракує вміння, іноді сили, але безхарактерним цього футболіста не назвеш. Але у тому й річ, що характером та бійцівськими рисами не обділені й усі Євгенові конкуренти. Та за рівності решти основних суто футбольних і ментальних компонентів, Зозуля, Кравець і Будківський мають перевагу в ігровій практиці. Певен, не включивши Селезньова до списку збірників, Фоменко мав би не лише «зрозуміти й пробачити», а й проіґнорувати чимало професійних аспектів.