Фінал Євро-1960. Перший млинець

Чемпіонат Європи-2016 наближається з кожним днем, а UA-Футбол пропонує своїм читачам нову спеціальну рубрику «Фінал Євро». Аж до старту майбутнього турніру ми будемо розповідати про вирішальні матчі попередніх 14 турнірів, перший з яких відбувся саме у Франції.

Про історію появи Кубка Європи і тонкощі проведення першого турніру ви вже напевно читали в нашому спецпроекті "17 миттєвостей ЧЄ", тому зараз ми докладніше поговоримо про фінал турніру і його учасників.

17 миттєвостей ЧЄ. Франція-1960

За відсутності деяких топ-збірних континенту (Німеччини, Італії, Англії), які відмовилися брати участь у турнірі, до вирішального матчу КЄ-1960 дісталися національні збірні країн соціалістичного табору - СРСР і Югославії. Напружена історія протистояння між цими командами йде корінням в 1952 рік, коли слідом за поразкою рад на Олімпіаді у Фінляндії (5:5, 1:3) був розформований футбольний клуб ЦДСА (Центральний дім Радянської армії), а деякі футболісти отримали серйозні дискваліфікації.

Але перед фіналом ніхто не думав про матч восьмирічної давності або про більш «свіжий» поєдинок на Олімпіаді в Мельбурні, який завершився перемогою для СРСР (1:0). Набагато більший резонанс викликав шлях обох команд на «Парк де Пренс», адже тут не обійшлося без сюрпризів.

Збірній Радянського Союзу вдалося пробитися до «фіналу чотирьох», який відбувся на французькій землі, відігравши всього два матчі. Для порівняння, Чехословаччині довелося зіграти аж шість поєдинків. Вся справа в тому, що команда СРСР уникла кваліфікаційного раунду, у 1/8 фіналу двічі обіграли ослаблених відсутністю головних зірок угорців, а в чвертьфіналі так і не провели жодної хвилини на полі проти іспанців.

Найбільш популярна версія свідчить, що наставник іспанців Еленіо Еррера побував на товариському матчі СРСР проти Польщі і був вражений формою радянських футболістів. Поляки отримали 7 м'ячів в свої ворота і ні з чим повернулися додому. Матч СРСР - Іспанія мав відбутися за тиждень, проте наступного дня після погрому в Москві іспанський уряд на чолі з генералісимусом Франко висловив сумніви в доцільності проведення поєдинків проти СРСР і заборонив своїм футболістам летіти на гру ¼ фіналу. Інакше кажучи, після всього побаченого Еррера не зміг гарантувати позитивний результат дуелі, а ризикувати своїм іміджем іспанські чиновники не мали права. Іспанці заздалегідь повідомили УЄФА про своє неприбуття на матч, після чого були дискваліфіковані.

Як склалася історія, якби перший матч проходив в Мадриді, ми вже ніколи не дізнаємося. Але факт залишається фактом: збірна СРСР вийшла в півфінал, де без видимих ​​труднощів розгромила Чехословаччину.

Шлях югославів видався набагато більш тернистим, однак балканці з честю переносили всі труднощі, які на них звалювалися. В 1/8 фіналу не без проблем була обіграна Болгарія, (2:0, 1:1), а на наступній стадії вже португальці полоскотали нерви майбутньому фіналісту. Піренейці, основу яких складали гравці легендарної «Бенфіки», виграли перший матч (2:1), а в Белграді під тиском 43 тисяч уболівальників відверто поплили і пропустили 5 м'ячів (1:5).

Але головний сюрприз від Югославії очікував безпосередньо на самому Кубку Європи у Франції. У півфіналі жереб звів «плаві» з господарями «фіналу чотирьох», і аж до заключних 15 хвилин матчу команди виправдовували очікування. Зіркова збірна Франції впевнено вела у рахунку (4:2) і вже подумувала про фінал, аж раптом югослави вибухнули і перевернули все з ніг на голову. Гол боснійця Томіслова Кнеза і дубль хорвата Дражана Єрковича принесли гостям божевільну перемогу і обурили місцеву публіку. А за 4 дні (10 липня) відбувся фінал...

Тренер збірної Франції Альбер Батьо проходить повз радісних югославів

Перший фінал в історії континентальної першості стартував досить жваво. Югослави відразу задали високий темп, не даючи радянським футболістам і секунди вільного часу. «Плаві» швидше працювали з м'ячем, вважаючи за краще добиратися до чужого штрафного через дрібний пас, а неабияка техніка (в першу чергу, вихованця «Црвени Звєзди» Драгослава Шекулараца) дозволяла їм в потрібний момент розбиратися з суперниками один в один.

Збірна СРСР вкочувалася у гру набагато складніше, проваливши не тільки старт поєдинку, але і весь перший тайм. Пізніше самі учасники фіналу зізнавалися, що до перерви у них не виходило абсолютно нічого, і тільки впевнена гра Льва Яшина дозволила зберегти прийнятний результат. А у радянського голкіпера вистачало роботи, адже югослави регулярно перевіряли його пильність ударами здалеку. Особливо старалися Костіч і Шекуларац, а прудконогий Єркович допомагав партнерам, чіпляючись за м'ячі на підступах до чужого штрафного.

Тиск югославів не слабшав, але єдина відповідь СРСР за весь тайм ледь не призвела до голу. Після геніального пасу врозріз Валентин Іванов увірвався у вільну зону на правому фланзі, зблизився з воротарем, але пробити повз нього не зумів. Добивання Метревелі виглядало ефектно (в падінні через себе), однак небезпеки в собі не несло.

Під завісу першого тайму Шенкуларац і компанія домоглися свого. Єркович на правому фланзі пошив у дурні Масленкіна і від лицьової лінії прострілив на ближній кут воротарського, де Галіч вміло зіграв на випередження. Яшин хоч і знаходився в тому кутку воріт, куди переправляв м'яч форвард, але зреагувати не встиг.

У перерві в роздягальні збірної СРСР стояла тиша, яку порушував лише спокійний голос головного тренера Гавриїла Качаліна. Наставник вказав підопічним на недоліки в їхній грі за перші 45 хвилин, після чого слово взяв начальник команди Андрій Петрович Старостін. У своїх мемуарах футболісти згадували, що Старостін говорив коротко, чітко і ясно, чого було достатньо, щоб надихнути команду на другий тайм.

Після перерви збірна Радянського Союзу заграла набагато агресивніше, увімкнула пресинг на всіх ділянках поля і зробила спробу перехопити ініціативу, але нарвалася на контрудар. Прохід Галіча по правому флангу завершився чимось середнім між ударом в дальній кут і прострілом, але його партнер до м'яча не дотягнувся. Відповідь СРСР не змусила на себе довго чекати: Бубукін пробив здалеку, воротар не зумів зафіксувати м'яч, а першим на добиванні виявився Метревелі. «Парк де Пренс» вибухнув оглушливою ​​овацією.

До речі, трибуни паризького стадіону, як і французька преса, набагато «тепліше» ставилися до радянських футболістів. Причиною тому неймовірна перемога збірної Югославії над господарями Кубка Європи на попередній стадії турніру. Французи хотіли побачити хоча б непряму помсту, бажаючи югославам провалитися в фіналі.

Після забитого гола підопічні Габріеля Качаліна, як його величала європейська преса, остаточно повірили в свої сили і вирушили здобувати перемогу. Бубукін, Іванов і Метревелі буквально розривали оборону збірної Югославії, яка суттєво втомилася, а Віктор Понєдєльнік терпляче чекав свого шансу на вістрі атаки. Вирішувати долю фіналу на останніх хвилинах був зобов'язаний Валентин Іванов, однак йому не вистачило лічених сантиметрів, щоб увінчати голом ідеальний простріл Метревелі зліва.

У додатковий час несподівано прокинулася збірна Югославії, суттєво спростивши свою гру. Навіси в штрафну Яшина сипалися, немов з рогу достатку, але радянський воротар діяв дуже надійно. Єдина його помилка припала на перший екстра-тайм, коли Лев Іванович не дотягнувся до м'яча після подачі з кутового, проте Галіч пробачив його неточним ударом головою.

Кульмінація матчу відбулася на 114 хвилині, коли банальний навіс Іванова в центр штрафного замкнув забутий захисниками Понєдєльнік.

Віктор Понєдєльнік готується забити «найважливіший гол у кар'єрі»

Югослави кинулися рятувати матч, але сил на це у них вже не залишилося. Тільки невтомний Шекуларац продовжував накручувати опонентів, проте його спроби створити хоч натяк на небезпеку упиралися в залізну завісу на підступах до володінь Яшина. Єдиний момент для того, щоб зрівняти рахунок, мав Костіч, який намагався пробити головою з кількох метрів, але його відтіснили захисники. А через кілька секунд пролунав фінальний свисток, який ознаменував завершення першого Кубка Європи з футболу. Кращою командою континенту стала збірна СРСР.

СРСР – Югославія 2:1

10 червня 1960 року. Париж, "Парк де Пренс", 17966 глядачів.

Арбітр: Артур Едвард Елліс (Англія)

Голи: Метревелі 49, Понєдєльнік 113 – Галіч 43

СРСР: Яшин, Чохелі, Маслєнкін, Крутіков, Войнов, Нетто, Метревелі, Іванов, Понєдєльнік, Бубукін, Месхі

Югославія: Відініч, Дурковіч, Юсуфі, Жанетіч, Міладіновіч, Перушіч, Шекуларац, Єрковіч, Галіч, Матуш, Костіч