Байки від Вербицького. Самозакоханий лідер роздягальні

Нині, коли до старту чемпіонату Європи у Франції залишилося 16 діб, найцікавішим у розрізі української збірної залишається питання про так званого лідера роздягальні. Чи збирається наставник команди Михайло Фоменко везти на Євро туристів? Начебто у безрозмірній обоймі офіційних осіб, які поїдуть на континентальну першість від національної Федерації, місця вдосталь. То ж не 1982-й, коли вакансії для поїздки на мундіаль під заслужених ветеранів на кшталт Лева Яшина звільнялися за рахунок чинних гравців. Нині відвідати фінал Ліги Європи у швейцарському Базелі в статусі офіційної особи може будь-який гатауллін. Про рекордсмена збірної за кількістю проведених матчів годі й говорити.

Великих інтерв’ю з Анатолієм Тимощуком не записував ніколи. Спроби це зробити здійснював вже коли Анатолій грав у «Баварії». Втім, наявність прямого телефону нічого не дала. Спершу була переадресація на прес-секретаря, текстові звернення до якого виявилися безрезультатними. Пробитися крізь вузьке сито стилістів, візажистів, дієтологів, перукарів і піарників, з якими Анатолій вирушив до Німеччини, виявилося справою марною.

Власне, мене це й не здивувало, адже мав досвід спілкування з Тимощуком після матчів збірної. З українськими журналістами він, перебуваючи на гребені слави ще в статусі володаря Кубка УЄФА, розмовляв неохоче. На той час у пріоритеті були російські колеги. Після одного з матчів Анатолій, ліниво спілкуючись із добрим десятком українських ЗМІ, помітив старого знайомого з НТВ Олексія Андронова. Той теж збирався записати коментар і повідомив про це півоборонцеві збірної України жестом. Толик розтікся в доброзичливості. До українських журналістів, які й не мріяли про ексклюзивні коментарі, він миттю розвернувся спиною, а з паном Андроновим обійнявся і, перейшовши на общєпонятний, захлинався у розлогій аналітиці.

Пригадую також поєдинок відбору до Євро-2008, у якому наша збірна здолала 2:0 шотландців. Перемога перемогою, але брак при передачах у середині поля українці допускали жахливий. Коли поставив Тимощуку запитання такого характеру, той спершу обурирвся, а потім розвернувся і пішов.

Але то наш духовний лідер, з якого малюють ікони. Дарма, що лякав свого часу шведів напередодні протистояння з Україною недолугими в історичному розрізі жартами про повторення Полтавської битви. Ликнули й забули, а більшість взагалі глибини «аналогії» не зрозуміла. Толик ж бо виграв обидва єврокубки, а з кубком після фіналу Ліги чемпіонів у 2013-му позував більше, ніж автори переможних голів у ворота «Боруссії» Манджукіч і Роббен разом узяті. То ж не Коноплянка, який після перегляду з лави запасних нинішнього фіналу Ліги Європи волів перебувати в тіні тих, хто до звитяги над «Ліверпулем» долучився найбільше. «Скромність – шлях до невідомості» - казали древні японці.

Взагалі, збагнути тих, хто називає Тимощука «лідером роздягальні» збірної України, складно. Не сперечаюся, в роки, коли Анатолій був справжньою бойовою одиницею на полі, так і було. Нині він глибокий резервіст, який отримує запрошення до лав національної команди, наче жителі Донбасу гуманітарну Допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Більшість сучасних збірників розуміють, що Тимощук займає чиєсь місце.

Невдовзі Анатолій може залишити поза заявкою на Євро умовних Караваєва, Малишева, Сидорчука чи Шахова, футболістів, здатних принести команді реальну допомогу на полі. Звісно, решта футболістів це теж розумітимуть. Чи сприйматимуть вони після того «лідера роздягальні» адекватно?

Пригадується Подґориця 2013-го. Перемігши чорногорців 4:0, українці з рідною пресою спілкувалися традиційно неохоче. Та навіть без слів тоді розвеселив Гармаш. Проходячи повз гурт журналістів, на прохання прокоментувати перемогу Денис відповів іронічно: «Там Толик ззаду йде. У нас він говорить». А ви кажете – «лідер роздягальні».