17 миттєвостей ЧЄ. ФРН-1988

1. До 1985-го року, коли визначався господар Євро-1988, престиж чемпіонату Європи уже суттєво виріс – в тому числі й у фінансовому аспекті, - тому боротьба за право провести цей турнір ставала все жорсткішою. На черговий ЧЄ було подано відразу п’ять заявок – в тому числі й одна спільна, на кілька країн. Прийняти Євро захотіли Англія, Греція, Нідерланди, ФРН та Скандинавія (Данія, Норвегія, Фінляндія та Швеція разом). Скандинавську заявку відкинули, в першу чергу через неможливість надати відразу чотири місця в фінальній частині.

2. А переможцем стала західнонімецька заявка. Однією з проблем для ФРН були голоси соціалістичних країн – тому довелося піти на компроміс і не включати в список міст Західний Берлін, який формально взагалі не був частиною Західної Німеччини. Крім того, німці подали на розгляд європейської футбольної влади ідею повернення до олімпійської системи – як до 1980-го, але включити в фінальний турнір і чвертьфінали. Пізніше вони ж запропонували, як на чемпіонатах світу попередніх часів, проводити додатковий матч після закінчення групового турніру – у випадку однакової кількості очок. Обидві ідеї не знайшли в УЄФА підтримки.

3. Вперше у форматі «груповий турнір + плей-офф» на чемпіонат Європи не потрапив діючий чемпіон континенту. 1968-го (Іспанія) та 1972-го (Італія) таке вже траплялося, але після того, як кількість путівок збільшилася до семи – і Чехословаччина, і Німеччина до фінального турніру пробивалися. Французи ж, переживши зміну поколінь і ледь не втративши головну зірку ЧЄ-84 Мішеля Платіні (ледве вмовили залишитися в збірній), фінішували у своїй відбірковій групі аж третіми – вигравши лише один із восьми поєдинків, у скромної збірної Ісландії.

4. Півфіналіст попереднього Євро, збірна Португалії, програла відбір винятково через власні негаразди. Незадоволене виступом команди на ЧС-86, керівництво місцевої федерації пожиттєво відсторонило від матчів збірної відразу сімох футболістів із того складу. Партнери дискваліфікованих підтримали їх і оголосили про свою відмову грати за збірну. У подальшому цей страйк підтримали 173 футболісти. Тренерському штабу довелося викликати молодь, це моментально позначилося на результатах – але навіть після зміни тренерів, амністії сімох гравців і повернення всіх лідерів до збірної ситуації не покращилася.

5. Майбутній тріумфатор, збірна Нідерландів, могла не потрапити на Євро через нефутбольні причини. У передостанньому матчі відбору, домашньому з Кіпром, після першого голу у ворота гостей 21-літній уболівальник (якого швидко вирахували і затримали) кинув петарду у кіпрського голкіпера. Гру зупинили майже на годину, врешті гостей умовили продовжити гру, замінивши воротаря. Матч завершився перемогою 8:0, яку за кілька днів анулювали і присудили нідерландцям технічну поразку. Та згодом (за чутками, ті довели, що порушник був душевнохворим) техпоразку відмінили – а перегравання теж упевнено, хоч і не так розгромно (4:0) виграли помаранчеві. Греки, шанси яким на перше місце залишала лише поразка Нідерландів – технічна чи звичайна, - на останній, уже по суті товариський матч із ними ж виставили молодіжний склад.

6. Збірна Англії пройшла свій відбірковий турнір майже без втрат – одна нічия і нуль поразок. Але перед матчем із Північною Ірландією на виїзді стався епізод, який міг затьмарити упевнену ходу «Левів» до фіналу. За кількадесят хвилин до початку поєдинка біля одного із входів до «Віндзор Парку» злетіла в повітря автівка, в якій було повно вибухівки. Без жертв обійшлося лише тому, що перед самим вибухом про нього було повідомлено поліцію – і та встигла оточити місце події, відтіснивши усіх від епіцентру вибуху.

7. Перед чемпіонатом більшість вважала головним фаворитом господарів – збірну ФРН, яку за два роки до того на ЧС зупинила тільки феєрична Аргентина із Марадоною на чолі. Майже всі тренери і капітани команд-фіналістів також віддавали перевагу бундестіму. А от очільник збірної Данії Мортен Ольсен несподівано назвав одним із головних претендентів на титул – збірну СРСР.

8. Київське «Динамо» увійшло в історію ЧЄ-88 як команда, яка делегувала на турнір найбільшу кількість футболістів. Одинадцять учасників Євро представляло там клуб із столиці України. Звісно, всі вони були в заявочному списку радянської збірної. Друге місце розділили «Реал» і ПСВ – по 8 гравців. По 6 футболістів поїхало на Євро від «Ліверпуля», «Манчестер Юнайтед» та «Мілана».

9. Вперше за всю історію чемпіонатів Європи дві команди зустрілися на одному турнірі двічі. До 1984-го року це в принципі було неможливо, на французькому Євро команди груп А та Б не дійшли синхронно до фіналу – а от у ФРН сталося. Причому матчі завершилися із протилежними результатами. У першому турі групи Б збірна СРСР переграла Нідерланди з рахунком 1:0 завдяки красивому голу Василя Раца, а у фіналі, навпаки, програла з рахунком 0:2.

10. Збірна Англії вчергове провалила великий турнір, програвши два перших матчі, і достроково завершила боротьбу за путівку у півфінал. Але один англієць цю боротьбу продовжив. Це був чемпіон світу 1966-го Джекі Чарльтон, який тренував команду Ірландії. У першому турі він обіграв свою рідну збірну, а в останньому матчі, проти нідерландців, Ірландії не вистачило восьми хвилин для виходу в 1/2 фіналу.

11. В групі А в останньому турі склалася цікава ситуація. Боротьбу за путівки до півфіналу вели три команди – ФРН та Італія набрали по 3 очки, у Іспанії було 2 пункти. Відповідно, перших двох влаштовували і нічиї, Фурія Роха мала обов’язково вигравати. Насправді ж виграли якраз західні німці та італійці – причому обидвоє з рахунком 2:0. А якби італійці встигли після другого голу (у виконанні Де Агостіні на 87-й хвилині) забити у ворота данців ще й третій – то перші два місця мали б ідентичну картину: 2 перемоги, 1 нічия, 0 поразок, різниця м’ячів 5:1, та матч між собою 1:1. Але до позафутбольних нюансів справа не дійшла – першими в групі фінішували господарі.

12. Які у півфіналі вийшли на збірну Нідерландів. Їх півфінал став своєрідною помстою за фінал ЧС-74, до того ж події розвивалися у дзеркальному відображенні. У фіналі мундіалю рахунок з пенальті відкрили помаранчеві – тут західні німці. Далі рахунок було зрівняно також з одинадцятиметрового – знов-таки, протилежними командами. А фінальний гол і там, і там забивали кращі бомбардири своїх збірних (1974 – Мюллер, 1988 – ван Бастен). До того ж варто згадати, що очолювали команди тренер Нідерландів-74 Рінус Міхелс та капітан Німеччини-74 Франц Беккенбауер.

13. У другому півфіналі збірна СРСР, що набрала чудову форму, зуміла дотиснути одного із головних фаворитів турніру, італійців. Два голи екс-дніпрян Литовченка та Протасова, забиті протягом трьох хвилин, нокаутували Скуадру Адзурру. До речі, радянський коментатор матчу, легендарний уродженець Васильківки, що на Дніпропетровщині, Володимир Маслаченко після другого голу привітав радянську збірну з виходом у фінал – і не зурочив. Хоча до фінального свистка залишалося ще близько півгодини.

14. Перемогою над італійцями, збірна СРСР встановила новий рекорд – четвертий вихід до фіналу КЄН/ЧЄ. Один, найперший, радянська команда виграла. Досягнення збірної СРСР уже за чотири роки повторила німецька команда – зараз на її рахунку шість фіналів, рівно половина з яких успішні. Радянська збірна ж свій останній фінал програла – не в останню чергу через супергол Марко ван Бастена і незабитий пенальті Ігоря Бєланова.

15. «Утрехтський лебідь» Марко ван Бастен був визнаний кращим гравцем чемпіонату як серед журналістів, так і спеціальним журі. До того ж він став кращим бомбардиром турніру. За це він отримав спеціальний приз – автомобіль «Опель-Омега». Не залишилися без нагород і радянські футболісти. Сергій Алейніков як автор найшвидшого голу турніру – на 126-й секунді матчу з англійцями – отримав від японської фірми «Сейко» її фірмовий золотий годинник.

16. Євро-1988 став другим чемпіонатом Європи в історії (після 1972-го), коли у кожному матчі забивалися голи – тобто рахунок 0:0 не був зафіксований взагалі, і при цьому плей-офф жодному поєдинку не знадобилися не те що серія пенальті, а й навіть додатковий час. Все вирішувалося у основні 90 хвилин.

17. Німецька газета «Більд» склала символічну збірну Євро-88, до якої потрапило відразу чотири представника збірної СРСР. Цікаво, що у списку київської «Спортивної газети» таких було три. А от в офіційній символічній збірній турніру від УЄФА не було жодного гравця радянської збірної. У всіх же трьох списках повторювалися шість прізвищ – чотири нідерландських (Р.Куман, Райкаард, Гулліт, ван Бастен), по одному західнонімецькому (Маттеус) та італійському (Віаллі).