Вадим Бондар: П’ятов плакав, пропустивши в Німеччині гол від ізраїльтян

З першим тренером Андрія П’ятова поспілкувалися невдовзі після того, як його не старші 12-ти років вихованці зі спецкласу інгульської ЗОШ №26 перемогли в фіналі Кубка націй Данон у Львові. Вадим Бондар розповів UA-Футболу про перші кроки майбутнього Воротаря республіки у великому футболі, згадав, як болісно маленький П’ятов реагував на пропущені м’ячі, як допоміг молодому голкіперові Носов, яку мотивацію для Андрія шукав Луческу і про те, що найсильніший в Україні голкіпер не забуває своїх коренів.

- Не можу так сказати. Якщо у дитини є талант, головне його в правильне русло спрямувати і розвивати. Але всьому не навчиш. Мусить бути талант. Складових чимало. Раніше, коли у нас займався П’ятов, спеціального тренера для воротарів не було. То нині при «Зірці» такий спеціаліст вже є. Раніше голкіпери робили те, що й усі інші.

- Пам’ятаєте, як Андрій опинився у вашій групі?

- Звичайно. То був такий же спецклас при 26-й школі, як ось цей, що зараз виграв всеукраїнський Кубок націй Данон. П’ятов до нас прийшов сам, якщо не помиляюся, восьми- чи дев’ятирічним. Мушу сказати, що Андрій відразу, коли команда у нас ще формувалася, обрав собі місце у воротах. До того він займався карате. А на тренуваннях, бувало, грав у полі, забивав голи. Це теж допомогло, адже П’ятов понині добре грає ногами і головою.

Тезу про те, що воротар – то півкоманди, видумав не я. Разом з тим, мушу сказати, що в десятирічному віці Андрій поміж ровесників особливо не виділявся. Були у нас люди перспективніші. Власне, дехто з моїх вихованців себе потім справді проявив непогано. До юнацької й молодіжної збірних доросли Олександр Коваленко, з яким ми сьогодні разом працюємо тренерами, Дмитро Гололобов. Чорномор виступав за донецький «Металург». А в П’ятові завжди імпонували спокій і впевненість. Можливо, в середині там щось і коїться, однак у руках Андрій себе тримає прекрасно. Також відзначив би аналітичні задатки П’ятова.

Іншими словами, з часом стало помітно, що з Андрія будуть люди. Розумів, що перетримувати його серед дітей немає смислу. Тому порадив хлопця в аматорський колектив «Артеміда». За нього П’ятов почав виступати ще 15-річним. Поряд виступали ті, хто вже завершив професійну кар’єру чи тимчасово не міг працевлаштуватися. Для Андрія то була гарна школа. «Артеміда» тоді вийшла у фінал аматорського чемпіонату України, П’ятов уже 16-річним був визнаний найкращим воротарем турніру і там його помітили селекціонери полтавської «Ворскли».

- Як Андрій переживав поразки?

- Згадую 1997 рік, турнір «Золотий кубок Кьольна». У ньому брало участь 12 команд, зокрема – наша «Зірка-НІБАС». Ми тоді виграли всі матчі, посіли перше місце. У фіналі перемогли 3:1 ізраїльтян. Під час нагородження Андрій стоїть зі сльозами на очах. Організатори сполошилися: «Що сталося?» Німці ж болісно реагують на дитячі сльози. «Я гол пропустив» - відповідає 13-річний П’ятов. Він завжди говорив, що немає таких м’ячів, яких би воротар не міг витягнути.

- Батьки дітей іноді тренерам допомагають, але й часто своєю надмірною турботою про власних чад шкодять…

- З Андрієвими батьками – мамою Анею і татом Валерою – спілкуємося понині. З їхнього боку ніколи не чув жодних претензій. Лише розуміння. Власне, не можу пожалітися й зараз. У нашому спецкласі – 23 хлопці. За регламентом на фінал Кубка націй Данон до Львова мало їхати лише 13 гравців. Відповідно десятьох мусили залишити вдома.

Мені теж такі рішення даються важко, бо кожен вихованець для мене вже майже як рідний. Можна лише уявити, яка важка психологічна травма це для дитини. Мушу підшукувати слова і пояснювати хлопцям, що вони нічим не гірші, просто на даний момент хтось трохи сильніший. Тому після приїзду додому скажу, що ця перемога також тих хлопців, які залишилися вдома. Всі ми – одна команда. Головне, щоб це розуміння було й у дітей. Адже вік у них зараз такий, що хтось кращий зараз, а хтось зможе розкритися через рік чи два. До одного відсотка таланту треба додавати 99 праці.

- На професійному рівні П’ятов заграв доволі рано.

- Становленню Андрія дуже посприяв світлої пам’яті Віктор Носов. Віктор Васильович почав довіряти 21-річному П’ятову місце у воротах «Ворскли» навесні 2006-го. Перший матч полтавці тоді грали проти «Чорноморця». Одесити перемогли 1:2 і вирішальний м’яч вийшов явно воротарським. Після матчу набираю Андрія, щоб підтримати. А той каже: «Вадиме Анатолійовичу, в роздягальні від Носова отримали всі, крім мене. Навпаки, мене Віктор Васильович похвалив».

Носов був прекрасним психологом. Він підтримав хлопця, а наступного тижня виставив на гру з «Динамо» в Києві. Матч завершився 0:0, а П’ятова назвали найкращим гравцем матчу. Після того Андрій не пропускав голів ще у трьох поєдинках поспіль, зокрема залишив свої ворота недоторканими в поєдинку з «Дніпром» Олега Протасова. Трохи згодом, у тому ж чемпіонаті П’ятов відіграв «на нуль» зустріч проти «Шахтаря» в Донецьку. Його знову назвали найкращим. Можете уявити, на якому піднесенні тоді був Андрій? А не відчуй Носов ситуації, десь перегни палицю, хлопця можна було зламати психологічно. То тренер від Бога.

Також відзначив би Сергія Долганського. Досвідчений, надзвичайно майстерний воротар пішов Андрієві на зустріч. Сергій на той час, мабуть, був ще сильнішим. Але вони з Андрієм поспілкувалися і зійшлися на думці, що П’ятову потрібна ігрова практика, щоб залишитися першим номером у молодіжній збірній. Власне, Долганський чимало дав Андрієві й у тренувальній роботі. Назвав би Сергія воротарським хресним батьком П’ятова.

Андрій П'ятов і Сергій Долганський

- На відміну від Носова, Мірча Луческу помилок підопічним іноді не прощає. Достатньо згадати Богдана Шуста, який опинився в глибокому резерві, пропустивши від Андреса Палопа в 2007-му…

- Дуже часто приїздив до Луческу на стажування. Адже окрім діточок, я працюю з «Зіркою-2». Мірча говорив, що П’ятова треба тримати в тонусі. Коли він відчуває за спиною дихання конкурента, то грає добре, а коли розслабляється, то робить помилки.

- Виходить, регулярно випускаючи Антона Каніболоцького, вже екс-тренер «гірників» також стимулював П’ятова?

- Безумовно. То за умови, що Антон – теж хороший воротар.

- На носі – Євро-2016. Михайло Фоменко довіряє П’ятову в збірній максимально, виставляє його навіть на ті матчі, які не вирішують нічого.

- Михайло Іванович – тренер-консерватор. Якщо він довірив гравцеві, то робитиме на нього ставку до кінця. Навіть якщо той іноді помиляється. Це теж дуже важливо. П’ятов це відчуває і теж намагається Фоменка не підводити.

- Підтримуєте контакт зі своїм найкращим вихованцем?

- Андрій – прекрасний футболіст, але й чудова людина. Він ніколи не забуває, звідки вийшов і де займався, постійно підтримує хлопців з нашої команди. За його сприяння ми з Олександром Коваленком відкрили школу раннього розвитку «Шкети». У ній займаються хлопчики з трьох до семи років. Розвиваємо в діточках трьох-п’яти років спритність, координацію, розвиток моторики, елементи техніки. Шести- семирічні працюють над технікою уже цілеспрямованіше.

Так ось, весь інвентар для клубу ми закупили за підтримки П’ятова. Звичайно, Андрієві вдячні не лише ми, тренери, а й батьки дітей. П’ятов може слугувати прикладом для інших футболістів, котрі виходять і часто забувають, хто їм дав перепустку в доросле життя. З П’ятовим ми зідзвонюємося постійно. В останнє – перед тим, як наша збірна вилітала на збори до Італії. З тим же Коваленком Андрій нині кум. Звичайно, ми дуже сподіваємося, що Андрій і наша збірна в цілому вдало зіграють на чемпіонаті Європи. Як мінімум виходити з групи наші хлопці повинні.