Герой футбольного дня. Андрій П’ятов

Сприймаю це як журналістську вдачу. Бо зустрів першого тренера основного воротаря збірної України випадково, під час відвідин фіналу всеукраїнського Кубка націй Данон. Вадим Бондар в інтерв’ю UA-Футболу розповів про Андрія П’ятова чимало цікавого, але виділив би ось цей фрагмент: «Мірча говорив, що П’ятова треба тримати в тонусі. Коли він відчуває за спиною дихання конкурента, то грає добре, а коли розслабляється, то робить помилки».

Тепер трохи статистики. При наставникові Михайлі Фоменку збірна України провела 33 матчі й лише у чотирьох із них у воротах грав не П’ятов, а Денис Бойко. Андрій грав постійно, навіть у «товарняках» проти Ніґеру і Молдови. Грав, треба сказати, блискуче і тренера національної команди не підводив. Особливо виділив би у виконанні Андрія зустрічі проти чорногорців у Подґориці, поляків у Харкові, білорусів у Борисові й іспанців у Києві. Проте апогеєм, звісно, став матч-відповідь плей-оф до Євро-2016 в Мариборі. Там П’ятов здійснив за рахунку 0:1 фантастичний сейв після удару впритул від Боштяна Цесара. Забий нам тоді капітан словенців удруге, можливо, вчорашнього двобою з румунами й не було б.

А взагалі, румунська збірна для П’ятова виходить якоюсь незручною. В анонсі до матчу згадував поєдинок цих команд у 2010-му, коли наша команда під керівництвом Мирона Маркевича перемогла у Львові 3:2, однак тоді ще 25-річний воротар пропустив від оборонця гостей Тамаша Ґабріела майже з центрального кола.

Та мова не про те. Повернемося до слів Вадима Бондаря. В тому ж інтерв’ю Вадим Анатолійович говорив і про Михайла Фоменка як про тренера-консерватора, котрий звик довіряти людям до кінця. Воно й справді так і спрацьовувало не лише у випадку з П’ятовим, а й із В’ячеславом Шевчуком, Артемом Федецьким і Романом Зозулею як мінімум.

Проте є одне «але». Іноді П’ятов грав у основі збірної тоді, коли у «Шахтарі» він мав статус резервіста. Грав блискуче і вдала гра за збірну дозволяла з часом повертати місце в основі клубу. Однак чи не спрацьовувало тоді саме оте луческівське мотивування?

На заключний перед фінальною частиною чемпіонату Європи збір Андрій приїхав, будучи впевненим у тому, що у Франції буде основним, на сто відсотків. Конкуренцію в Дениса Бойка він вигравав навіть тоді, коли тодішній дніпрянин був на гребені слави, коли майже самотужки перемагав «Наполі» з Ґонсало Іґуаїном. Микита Шевченко – молодий, без досвіду, його тренер у вирішальних матчах виставити не ризикне. А отже за свої позиції можна не хвилюватися. Припускаю, що підсвідомо П’ятов десь саме так і міркував.

Звичайно, Михайло Фоменко міг проявити гнучкість і виставляти Бойка бодай трохи частіше. Бодай у червні 2015-го, коли українці невдовзі після фіналу Ліги Європи «Дніпро» - «Севілья» грали у Львові проти збірної Люксембурґу. Тоді це було б логічно і, мабуть, мотивувало б того ж П’ятова на майбутнє.

А взагалі добре, що ці три м’ячі у ближній кут відбулися саме зараз, у товариському матчі. Ще ліпше, що навіть пропустивши тричі, наша збірна перемогла. Чомусь є відчуття, що Фоменко у вирішальний момент своїм принципам не зрадить і довірятиме П’ятову й надалі. Як мінімум – у першому поєдинку Євро-2016 проти німців. Та й Андрій сам, певен, ціну цих помилок розуміє. Після такого контрастного душу він буде сконцентрованішим. А П’ятов зосереджений справді помиляється вкрай рідко.