Шлях до Парижу. День дев’ятий. Потяг Ліон – Марсель і найнамоленіша арена Європи

Завжди мав переконання, що в Європі роблять велику помилку, змінюючи старі стадіони з історією на арени сучасні, можливо, комфортніші, але без найменших ознак автентичності. Ось, приміром, добре, що закінчилися гроші в тих, хто хотів звести новий стадіон у Валенсії. В такому разі велична «Месталья» перестала б функціонувати, а з часом, можливо, була б знесена. Хоча виглядає, що кошти з часом таки знайдуться. Сумно...

Найрозумніше в цьому контексті вчинили у Марселі. Можна навіть сказати, що фокейці послідували харківському прикладу. Але то якби вони про нього знали. Збудований ще у 1937 році «Стад Велодром» ніхто не зносив, не будував арени заново, як це зробили англійці з лондонським «Вемблі», а реконструювали. Звичайно, час іде й ставить свої вимоги. Однак чомусь у футболі поняттям «історична спадщина» звикли нехтувати.

Немає більше в Європі, крім «Велодрому», стадіону, який приймав би два мундіалі (1938-го і 1998-го) і три чемпіонати Європи (1960-го, 1984-го і 2016-го). Самі стіни цієї споруди «пахнуть» футболом, пройняті духом великих матчів і емоціями найкращих в історії Гри виконавців і тренерів.

Досі згадую свій перший поєдинок з «Велодрому». Телевізійний, звісно ж. Наївний тоді ще був, засмутився через поразку московського «Спартака» з рахунком 1:2 у матчі-відповіді Кубка чемпіонів марсельському «Олімпіку». «Воно ж дитина, не розуміє, що батькові важко» (с). Мені тоді було лише десять і «Спартак» сприймав як представника «свого» чемпіонату.

З того часу минуло вже 25 років і ось 18 червня 2016-го вперше на «Велодром» потрапив. Щоправда, потрапити туди – завдання не з простих. І мова не про те, що до стадіону понад годину ішов пішки. Маю таку звичку – добиратися на матчі своїм ходом, а не громадським транспортом чи на таксі. Винятки роблю лише у випадках, коли час дуже підтискає, або шлях справді далекий. А пройтися набережною Середземного моря поряд із тисячами фанатів з Ісландії та Угорщини, відчути їхні емоції – що може бути приємнішим?

Через заходи безпеки організатори Євро зробили вхід на стадіони таким заплутаним, що зламаєш голову. І вказівники поруч з аренами допомагають не сильно. Приміром, стрілки поряд зі «Стадом П’єр Моруа» в Ліллі лише збили спантелику і змусили у пошуках акредитаційного центру намотати зайвих хвилин 40 пішки. У Марселі напрямки начебто вказувалися вірно, однак людина, яка тут вперше, має бути лише провидцем, щоб зрозуміти, що зачинені ворота без повідомлення – то вхід для преси.

Вболівальникам було ще складніше. Через недостатню пропускну здатність 67-тисячної арени уся велика площа перед стадіоном тісно набилася людьми. Настільки, що утворився величезний людський затор, вибратися з якого у випадку крайньої потреби майже неможливо. А вболівальники ж до того випили відра пива. Ось і вийшло, що спорожнятися їм доводилося безпосередньо на площі, відвернувшись від решти люду до металевої огорожі. Дарма, що з іншого боку тієї загорожі видно все. Зрештою, мадярських вболівальників такі пікантні подробиці не сильно бентежили навіть серед міста. Четверо діячів у червоних футболках «Маґярозаґа» спорожнялися, обступивши з різних боків перше ліпше деревце, безпосередньо поруч зі сходами, які ведуть до залізничного двірця.

Та нарешті – «Велодром», його завкруглені з усіх сторін трибуни, які нависають над полем стінами. Принада ложі преси тут полягає в тому, що розташована вона саме під верхнім ярусом. А коли чуєш спів вболівальників з усіх боксів, то атмосферу гри відчуваєш набагато ліпше. Тим паче, що співали угорці, яких було на «Велодромі» відсотків 50 від загальної кількості, фантастично, а акустика арени ефект підсилювала. Хотілося б, звичайно, вірити, що так само сильно пролунають через три дні українські пісні. Проте те мукання, яке видають наші одягнені в футболки збірні туристи, не підсилить жоден стадіон. Натомість у тому, що «Польска, бяло-червоні» гримітиме атомно, не сумніваюся…

Марсель! Місто з історією, яка тягнеться 2600 років, від стародавнього грецького міста Фокея й до сучасного головного портового міста Європи. Навіть головний залізничний вокзал – то вже витвір архітектури. Височенні напівпрозорі стелі, ряди багаторічних живих пальм у середині й колони зі скульптурами давньогрецьких античних героїв назовні. Крім того, з двірцевої площі відкривається панорама на місто в цілому.

Двірець Марселю…

…і вид з нього

Власне, на ознайомлення з Марселем матиму ще три дні. Наразі ж відчув той колорит, який намагалися передати творці одного з найулюбленіших моїх фільмів «Таксі». Подорожувати потягами у Франції – теж задоволення неабияке, адже комфорт у середині підсилюється неймовірними виглядами з вікна. Однак коли прибув до кінцевої точки призначення, то часу на поселення майже не залишалося. Оскільки станції метро поруч з винайнятою заздалегідь квартирою немає, вирішив доїжджати на таксі. Можливо, то була помилка, адже через перекриття у зв’язку з матчем вулиць утворилися божевільні, але притаманні Марселеві затори. Лічильник у Франції у той час, коли автівка стоїть, не зупиняється. Десять центів по десять і сума набігала страшенна. Жінка-водій теж почувалася трохи винною, вибачалася, пояснювала, в чому річ, сама запропонувала набрати власницю апартаментів, зустріч з якою затягувалася вже більше, ніж на півгодини.

Авіньйон з вікна потяга

Врешті, майже о 15-й опинився на бульварі Лю. То неподалік від набережної та фан-зони. Лічильник на той час нарахував 29 євро, але водійка сказала, що достатньо буде й 25-ти. По дорозі вона показала, як добиратися до стадіону, що варто відвідувати.

А біля дверей будинку вже чекала Естер, надзвичайно приємна жінка середнього віку, якій власне й належить житло. Вона не просто передала ключі від квартири, а запропонувала сісти в салон її автівки і провела екскурсію довколишніми вулицями, розповіла, куди треба ходити, а куди ні, порадила міцно тримати сумку і берегти телефон та фотокамеру, бо злодіїв у Марселі дуже багато. А ще порадила дешевий супермаркет, який відвідав майже відразу після того, коли ми розпрощалися. Ціни на їжу в ньому справді за європейськими мірками смішні. Достатньо сказати, що круасани коштують 29 центів, а пляшку гарного бордоського вина 2015 року розливу можна придбати лише по 2 євро. Таких склепів не зустрічав навіть у сірому у порівнянні з рештою міст, які приймають Євро-2016 Сент-Етьєнні. Зрештою, там не було кому порадити.

То ж, bonjoir, Marseille!Сподіваюся, хоча б це місто принесе збірній України перші на цьому чемпіонаті очки.