Шлях до Парижу. День 13-й. Зворотня сторона опівночі на Лазурному березі - Ексклюзив

Через чотири роки не змінилося майже нічого. Одні синьо-жовті вибули разом з іншими. Тільки на цей раз достроково з шансами пробитися до плей-оф Євро розпрощалися українці, а шведи перейшли до розряду глядачів після заключного туру. А ще у 2012-му після континентальної першості зі збірною попрощалася наша легенда, а зараз – шведська. Усе в цьому житті мінливе, лише Анатолій Тимощук – вічний.

Довга дорога на стадіон

Колоритні і надзвичайно співочі шведи

Також не знаю, чи їхатимуть десятки тисяч шведських уболівальників з Ніцци з таким же жалем, як чотири роки тому з Києва. Безперечно, на Лазурному березі гарніше й, мабуть, апартаменти комфортніші, ніж лежаки у фан-містечку на Трухановому острові. Однак у Києві комфорт компенсували ріки пива і легкодоступні дівчата, а в Ніцці до того прекрасного житла вночі було дістатися важко навіть на таксі.

Пляж у Каннах

Взагалі, складається враження, що ті, хто зараз будує стадіони і організовує матчі найвищого рівня, роблять все, щоб максимально ускладнити життя вболівальнику. Візьміть Ніццу. Стадіон там збудований в десяти кілометрах від міста. Припустимо, в день гри усіх бажаючих довозять туди безкоштовні «шаттли», причому допускаються лише сидячі місця. Однак «довозять» - трохи гучно сказано, адже після виходу з автобуса до арени доведеться ще понад півгодини «пиляти» пішки. А над головою й під ногами від розпеченого асфальту палає – вчора в Ніцці було близько +40. Дихати нічим. Особливо тим, хто до того випив чимало пива, яке одночасно влупило і по голові, і по сечовому міхурі. Як наслідок, стихійні туалети по дорозі на «Стад де Ніцца» виникали ще частіше, ніж на шляху до «Арени Львів». Зрештою, правий наш фотокор Олександр Приходько: після Ніцци виглядає, що львівський стадіон розташований у центрі міста.

Але добратися на футбол – ще півбіди. Ті самі «шаттли» до залізничного вокзалу і аеропорту курсували від стадіону впродовж півтори години після матчу. Найгірше було тим журналістам, які закінчували в медіа-центрі роботу й вкластися у рамки не змогли. Таким доброзичливі стюарди стадіону порадили викликати таксі.

А що таке таксі в Ніцці, зрозумів, ледь коли туди прибув на Лазурний берег. По карті винайняте житло начебто знаходилося недалеко. «Ґуґл-мапа» також сповіщала, що від двірця туди ходить автобус 75-го маршруту. Однак коли знайшов потрібну зупинку, то виявив, що той транспорт їздить приблизно раз на годину. Оскільки на годиннику вже було за третю, мусив поспішати. Беру таксі. Вельми ґречний водій повідомляє, що мінімальний тариф – 15 євро. Решта – згідно лічильника.

Виявилося, що їхати нам майже гірським серпантином близько півгодини, у середньогір’я. Лічильник водій кмітливо приховав, а на виході показав суму – 30 євро. Проте на цьому пригоди не закінчилися. Бо коли вийняв з багажника речі, а таксівка розвернулася і поїхала, то виявив, що потрібний начебто вказівник «4 Корніш Оліверс» є адресою цілої вулички з будинків і майже всі вони здаються відпочивальникам. Оскільки французької сім-карти за ці два тижні активувати навіть з допомогою ліонських українців так і не зміг, хоча й витратив на неї 30 євро, почав шукати когось із місцевих. Один такий, переляканий, трапився майже відразу. Але почувши, що я іноземець, допомагати відмовився категорично. Важко збагнути, що в цієї людини з зачіскою П’єра Рішара в баняку, але прямую далі. Допоміг додзвонитися господареві житла приблизно через півгодини юний відпочивальник.

Треба сказати, що поруч із віллою, у якій на нетривалий час вселився і в якій той, хто її орендує, теж мешкає, ростуть апельсинові дерева й ось-ось мають дозріти плоди, а з вікна відкриваються фантастичні панорамні краєвиди на всю Ніццу, Середземне море і Альпійські гори. Був би ще час всією тією красою милуватися…

Апельсини

Вид з вікна на Ніццу…

…і гори

Перед виїздом на стадіон дізнаюся, що 75-й автобус ходить лише до сьомої вечора. Далі добратися сюди можна лише на таксі. Футбол о 21-й, тому прощаючись подумки ще мінімум із 30-ю євро, ще не розумів, наскільки важко серед ночі у цю далечінь добратися.

Точніше, до залізничного вокзалу на «шаттлі» через півгодини їзди повернувся згідно графіку. Однак перед двірцем, на тому місці, де люди всідаються в таксі, побачив велику кількість бельгійців і шведів, які теж повернулися з матчу і жодної машини з «шашками» згори. Поодинокі таксівки під’їжджали з частотою приблизно раз у 15 хвилин. Бажаючих роз’їхатися було чимало й люди не дочікуючись ішли пішки. Але добре тим, хто бодай знає шлях до хати, або в кого цей шлях не надто довгий.

Адреси «4 Корніш Оліверс», як виявилося, майже ніхто з водіїв-приватників, які пропонували свої послуги десь після опів на першу ночі, ніхто не знає. Я міг вказати лише напрям, але деталей за тих два переїзди, звісно, не запам’ятав. Тому залишався чекати. В якусь мить вирішив зайти у приміщення двірця і почати там підготовку цього матеріалу. Однак вхопився за клямку дверей і згадав, що вокзали у Франції після першої ночі зачиняються до ранку. Коли на великому годиннику була майже третя і очікувати свого щастя продовжували лише троє бельгійців, чотири шведки і власне я, вирішив, що після четвертої почну прогулянку вулицями Ніцци, зустріну світанок на ногах.

Нотр Дам у Ніцці – єдине, що вдалося побачити в місті перед дорогою на стадіон

Але саме під’їхав міні-джип з «шашечкою». Водій – о диво – знав, куди треба їхати і виставив вартість 40 євро. Сказав, що маю лише 30. На тому й зійшлися. Коли доїжджали, таксист показав лічильник. Там горіла цифра 37. Сім євро, виходить, мені скинули. Що ж, дякую й на тому.

Ось і виходить, що найприємнішим відрізком 1-го дня мандрівки на Євро було ще ранкове перебування в Марселі – купання в морі з доволі холодною, але саме оптимальною для мене водою, прощальна прогулянка парком «Борелі», круасани з йогуртом на балконі житла, спілкування з господинею квартири Естер, яка спершу в останню мить помітила забуті шорти, поклала їх у кульок і зі словами «як мама» поклала мені їх у сумку, а потім відвезла на своїй автівці до найближчої станції метро.

Виноградники

Звичні французькі краєвиди

Гарною була й дорога з Марселю до Ніцци. Взагалі, за ці два тижні до комфортабельних французьких потягів звик настільки, що вже з жахом уявляю, як після завершення Євро поїду нашим класичним плацкартом відпочивати на Херсонщину.

У потягу, який прямував до Тулона (через десять хвилин там пересідав у поїзд на Ніццу) випадково зустрів двох чоловіків. На футболці й бейсболці одного з них – надпис «Dnipro» і тризуб, кольори якого переходять з зірково-смугастих в синьо-жовті. Сусіди розмовляють англійською, тож так само звертаюся до них і сам, демонструю свою, клубну кепку «Дніпра». Але чоловіки відразу перейшли на українську. Виявилося, що вони – діаспоряни з Балтімора. «Dnipro» - то місцевий спортивний паб. Який заснували українці, а цифри «1952» – рік відкриття.

Адріан, одяг якого власне й привернув увагу, розповів, що його тато народився у 1943 році в Золочеві на Львівщині. Після війни дідусь з бабусею, щоб не жити в «совку», еміґрували до США. Мама, теж етнічна українка. Народилася в Нью-Йорку. В цьому місті Адріанові батьки й познайомилися. Він навчався в англомовній школі, але українську мову, базові знання історії батьки прищеплювати не забували. Адріанів друг Дарко сказав, що вони приїхали на футбол, відвідали два поєдинки за участю нашої збірної і зустріч Румунія – Албанія в Парижі. «15 хвилин проти німців – то все, що збірна України показала на цьому турнірі, - обурюється Дарко. – Навіщо взагалі було сюди їхати, якщо так грати? То дупа, а не гра». «Мене обурив Коноплянка, - додає Адріан. – Постійно падає і випрошує штрафні. Що то за футбол?»

На тому Євро для наших заокеанських земляків завершилося. Подальший маршрут – суто туристичний: Рим, Флоренція. Взагалі, чоловіки люблять подорожувати світом. На Адріановому наплічнику – десятки нашивок з назвами країн, де він вже побував. Крім звичних, виділяються такі колоритні, як Ботсвана чи Замбія.

Готель у Каннах

Дорога… У вікні спершу миготіли гірські краєвиди з безкінечними за площею виноградниками внизу, а потім їх поступово змінило Лазурне узбережжя Каннів, Антібу й врешті Ніцци. Щоб бодай змочити у тих славних місцях ноги, матиму кілька ранкових годин. Приблизно о четвертій треба бути в аеропорту Ніцци…