БОРДОвий світанок

Здивувати світ можна по-різному. Хтось відкриває таланти нових футбольних зірочок, хтось хизується своєю палкою вболівальницькою армією, хтось дивує довершеністю інфраструктури при обмежених фінансових можливостях. Але якщо немає цілісності, то яким би сильним не був козир тієї чи іншої команди, її й так вважатимуть актором тільки однієї ролі.

Важливо не просто мати на руках сильну карту, а й вміти її правильно використати. Використати так, щоб вистрілити і змусити про себе говорити як про команду-сюрприз, команду-талант. Іншими словами, мало мати здібності, потрібно вміти ці здібності використовувати в правильному руслі.

Ми говоримо зараз про команди-сюрпризи, які дехто бажає називати командами-вискочками. Але й для того, щоб стати вискочкою, потрібно мати талант і сильні якості. Сірі, безхарактерні, не амбітні колективи апріорі не можуть здивувати. Здивувати можуть ті, в єстві кого є якась родзинка – і не важливо, здатна вона зберігати свій витончений смак протягом довгого часу, чи втрачає свої якості дуже швидко.

Але якщо мова про представників чемпіонату Франції, то в доповнення до опису рис команди-вискочки загального зразку, потрібно додати риси зразку суто французького. Ліга 1 – турнір, де не існує такого поняття як стабільність. Навіть благополучні з фінансової точки зору команди не можуть постійно триматись на одному й тому ж самому рівні, підкошуючись під впливом проблем з мотивацією, браку концентрації, або невизначеності. Багато колективів чемпіонату Франції мають славну історію (в нинішньому розіграші з 20-ти команд чемпіонство в свій час вигравали 12 колективів), але то не сприяє благополуччю всіх підряд. Чимало команд після своїх славних моментів встигли уже впасти, піднятися, присісти, підскочити тощо.

Однією з нестабільних команд Ліги 1 є і "Бордо" – шестиразовий чемпіон Франції, чотириразовий переможець Кубка країни, триразовий тріумфатор Кубка ліги і переможець Суперкубка країни. Востаннє жирондінці чемпіонство вигравали п’ять років тому, а в Кубку Франції перемагали зовсім нещодавно – в сезоні 2012/13. Але, незважаючи на такий новітній успіх, команда не може похвалитися стабільністю і поточний сезон аквітанці проводять саме в якості команди-вискочки. Чому? От ми і спробували розібратись.

"Бордо" давно перестав бути грандом французького футболу. У Лізі 1 гранд – це не як у інших чемпіонатах, де гранд споконвіків перебуває на вершині ієрархічної футбольної драбини. У Лізі 1 гранд – це характеристика стану команди протягом обмеженого часового відрізку. В кінці 80-х – на початку 90-х яскравим представником французького гранду був "Марсель", з середини 90-х до початку 2000-х – "Монако". Зараз же подібну роль перебрав на себе ПСЖ. А "Бордо" – звичайна трудова команда, середнячок, здатний як провалитися, так і вистрілити.

Але останнім часом стрілка розвитку аквітанської команди схилялась саме на бік провалля, тому особливо дивно бачити сьогоднішню спритність жирондінців. Після сьомого місця в минулому сезоні, після заміни досвідченого тренера-максималіста на молодого, амбітного, але ще зовсім не загартованого спеціаліста, стартовий спурт аквтіанців, який дозволив їм після 9-ти турів перебувати на другому місці турнірної таблиці, особливо здивував.

Після того, як з "Бордо" по завершенні сезону 2009/10 пішов Лоран Блан, керівництво клубу намагалось знайти тренера, який би продовжив справу легендарного в минулому півзахисника збірної Франції і тримав би "Бордо" біля вершини. З Жаном Тігана не заладилося, так як наставника не прийняли вболівальники. Та й просто результати команди були не тими, які очікувались керівництвом, розбалуваним нещодавнім здобуттям чемпіонського титулу.

Пошуки гідної кандидатури, щоправда, ускладнювались скрутним фінансовим становищем. "Бордо" потрібен був тренер-умілець, тренер-раціоналіст, який би згодився працювати без гучних трансферів, без стабільного кадрового підсилення. Тренер, який міг би тримати на плаву команду з обмеженими ресурсами і можливостями. І зробивши ставку на недосвідченого, але амбітного і доволі авторитетного як для Франції Франсіса Жийо, Жан-Луї Тріо не прогадав.

За каденції Жийо "Бордо" виграв тільки Кубок Франції. Хоча, тут потрібно уважно задатися питанням "тільки", чи "аж"? "Бордо" значно поступався своїм конкурентам підбором виконавців, глибиною складу, трансферними можливостями, але залишався на плаву, постійно перебував десь поруч біля лідерів, примудрявся навіть доходити до весняної стадії єврокубків. "За своїм складом "Динамо" краще нашої команди і, можливо, більше заслуговувало виходу в наступний етап, особливо враховуючи перший матч з нами, але ми показали сьогодні силу характеру і завоювали путівку в 1/8 фіналу Ліги Європи" – ці слова наставник сказав після перемоги над київським "Динамо" в рамках 1/16-ї фіналу Ліги Європи 2012/13. І ті слова в повній мірі характеризують не тільки конкретне протистояння, а й весь шлях "Бордо" під керівництвом Франсіса Жийо.

Команда тільки те й робила, що здобувала результат на характері, на жилах, більшість своїх балів видряпуючи в суперників у запеклій боротьбі. При цьому, колектив не підсилювався придбаннями на ринку, а, навпаки, слабшав. Бенуа Тремулінас, Ярослав Плашіл, Йоан Гуффран – перевірені, загартовані бійці, на плечах яких в тому числі і трималась команда і які йшли від Франсіса Жийо, максимально ускладнюючи йому життя. Керівництво намагалось компенсувати втрати молодими придбаннями. І дійсно, Лукас Орбан, Дієго Ролан виросли у якісних гравців, однак виросли не самі, а з допомогою величезних зусиль тренерського штабу Франсіса Жийо. Все це вимагало від наставника різносторонності, шаленої енергозатратності, тож не дивно, що останні пів року на "Шабан-Дельма" Франсіс Жийо проводив без блиску в очах. Наставник просто втомився…

Звільнення Жийо від функцій головного тренера "Бордо" не стало трагедією ні для керівництва аквітанського клубу, ні для самого спеціаліста. Звичайна робоча ситуація. Жан-Луї Тріо хотів спробувати щось нове. Влітку гучно звучали розмови про те, що аквітанську команду може очолити легендарний Зідан – в минулому гравець "Бордо". Однак переконати француза залишити структуру мадридського "Реалу" аквітанцям не вдалося. Відтак, вибір впав на Віллі Саньоля – екс-гравця "Сент-Етьєна", "Монако" та "Баварії", екс-тренера молодіжної збірної Франції.

Від "Бордо" провалу не чекали, але й не чекали чогось героїчного. Сьоме місце в минулому чемпіонаті відобразило реальний рівень команди і у відповідності до того рівня й були очікування. Якось слабко вірилось в те, що прихід Віллі Саньоля сколихне команду і дозволить їй випрямитись з пози чорнового робітника і зайняти місце на передовій. Принаймні, можна ще було очікувати активності в перших кількох турах. Але зараз зіграно вже дев'ять матчів, а "Бордо" на другій сходинці.

Причини злету не стільки у роботі Віллі Саньоля, скільки у самому фактові призначення на посаду головного тренера людини без подібного досвіду, у декларуванні цілей. Набагато простіше грати під грифом "побудова нової команди", ніж під тиском тягаря відповідальності за результат. Можна скільки завгодно говорити про нові ідеї, про зміщення акценту в бік атаки, але без психологічної розкутості, без розуміння власної значимості, команда не носитиметься 90 хвилин по полю з легкістю, задоволенням, і усмішкою. Віллі Саньоль в першу чергу додав імпульсу, передав своїм підопічним позитивний заряд власною простотою, оточеною образом елегантності, толерантності і такту. Віллі Саньолю з точки зору побудови гри команди потрібно набити ще не одну гулю. Але Віллі Саньоль уже зняв ту напругу, під якою перебували футболісти "Бордо" в минулих сезонах. І то, як виявляється, основний рушій прогресу.

При цьому всьому, помітно, що нинішній "Бордо" – незріла команда. Поразки на рівному місці – такі як від "Генгама" та "Реймса" – не дозволяють говорити про аквітанців як про монолітний колектив. Але то й не свідчення недолугості. То звичайні робочі осічки, які характерні для команд, котрі перебувають у стані перебудови.

"Бордо", незважаючи на класний старт, навряд чи можна вважати серйозним претендентом на місце в зоні Ліги чемпіонів. Напевно таки, аквітанцям не вдасться пройти довгу дистанцію без збоїв. Але все це розуміє і керівництво клубу, тож завдання, яке стоїть перед Віллі Саньольом (поки він набирається досвіду) – побудова нової команди, команди, яка гратиме в ефективний атакувальний футбол – максимально можливо згладжує усі кути і дозволяє молодому наставнику почуватись незалежним від тиску відповідальності за результат. Дозволяє виконувати роль інженера-будівельника, не відволікаючись на розчищення завалів. І фундамент у вигляді 5-ти перемог в дев'яти матчах, серед яких перемоги над "Монако", "Монпельє", "Ніццою", уже є.