Босман-2016. Чому Динамо не слід поспішати у ''Справі Теодорчіка''

Вчора в пресі з'явилися повідомлення про вимогу польської "Вкри" до київського "Динамо" сплатити т.зв. "Компенсацію за виховання" зданого в оренду "Андерлехту" польського форварда Лукаша Теодорчіка у розмірі 400 тисяч євро. Якщо зважати на чутки про затримку зарплатні в київському клубі, доречно припустити, що ця вимога надійшла у не найкращий для чемпіона України час. Однак, якщо згадати про рішення Федерального Суду Справедливості Німеччини чотириденної давнини по "Справі Вільгельмсхафена" (яку європейська преса вже порівняла з славнозвісною "Справою Босмана" і вважає "перемогою Давида над Голіафом") - то киянам не варто особливо хвилюватися і поспішати. Краще постежити за розвитком подій. Адже ця справа й справді може призвести до змін у ФІФА. Навіть попри те, що нині пов'язана виключно з законами Євросоюзу.

Вільгельмсхафен був заснований лише у 1863-му році майбутнім кайзером, а поки "лише" королем Пруссії Вільгельмом Першим. З поставленим тоді королем завданням місто впоралося, нині лише з 76-тисячним населенням залишаючись головною базою ВМС Німеччини. Крім того, третій в країні порт та єдиний глибоководний на Північному Морі, Вільгельмсхафен є найважливішим вузлом транспортування нафтопродуктів. Футбол ж у місті посідає далеко не найкраще місце - місцеве "Спортивне Товариство Вільгельмсхафена" відіграло лише кілька сезонів в Другому дивізіоні. Однак колишній клуб гравця "покоління Андрія Вороніна" Ігоря Бендовського (ще один одесит та екс-гравець юнацьких збірних України, який ще юнаком перебрався до Німеччини і там і залишився) останніми роками став відомим у футбольному світі, а особливо в середовищі футбольних чиновників та юристів, застрягши кісткою в горлі НФВ (Північнонімецької Футбольної Федерації), ДФБ (Німецького Футбольного Союзу) і самої ФІФА.

Все почалося взимку 2007-го, коли, марно намагаючись врятуватися від вильоту з Третього дивізіону, клуб підписав дев'ятьох гравців, серед них лівого захисника Серхіо Сагарсасу - вільного агента з Аргентини з італійським паспортом.

Після вильоту аргентинець залишився ще на рік, а потім повернувся додому і продовжив нічим не примітну кар'єру. А за півроку після його відходу клуб отримав лист від ФІФА з вимогою сплатити 157 тисяч євро в якості "компенсації за виховання" аргентинця "Рівер Плейт" та скромному "Атлетіко Екскурсіоністас". Оскільки Сагарсасу в сезоні підписання виповнилося лише 19, тобто менше 23-ох (а саме до сезону, в якому футболісту виповнюється 23, будь-який клуб, який підписує його, повинен сплатити клубам, які виховали гравця), "Вільгельмсхафен" був його першим "дорослим" клубом, та й сума відповідно Статуту ФІФА була вирахувана правильно (по 30 тисяч євро за рік виховання, якщо його підписує аматорський клуб), вибору у клубу в "Світі ФІФА" не було.

"Вільгельмсхафен" просто не був здатний знайти суму, що перевищує 60 відсотків його річного бюджету. Тому запропонував компроміс у вигляді сплати 40-ка, а потім 60-ти тисяч євро, наголошуючи на вирахуванні компенсації виходячи з реальних витрат на виховання гравця, а не з його трансферної вартості. І, відмовляючи клубу, ФІФА ще не розумів, в яку халепу потрапляє. Оскільки "відбиватися від нападу грабіжника з кийком" взявся відомий адвокат Харальд Нарашевскі, що спеціалізується на неплатоспроможності та банкрутстві компаній. Вже судячи з його слів, наведених у попередньому реченні, ясно, що Харальд збирався воювати до останнього. І спочатку він програвав. Різні інститути НФВ, ДФБ та ФІФА відхилили його позови, як і CAS, і цивільний швейцарський суд, і цивільний суд Бремена.

Тим часом проблеми не залишали клуб. Вже в 2008-му році проти клубу було запроваджено розслідування за підозрою в організації договірних матчів, щоправда, за рік воно було припинено, за два роки один з гравців команди заявив, що його намагалися підкупити, вимагаючи "здати матч". У сезоні 2011/12 ФІФА наказала зняти команді шість очок за несплату боргу аргентинським клубам. А наступного сезону - ще шість. Та "Вільгельмсхафен" просто насміхався над Голіафом і в спортивному сенсі теж, спочатку втримавшись в Четвертому дивізіоні, а потім вилетівши, але залишившись через фінансові проблеми інших клубів. Поки в сезоні 2013/14 ФІФА не наказала прямо опустити клуб в П'ятий дивізіон, погрожуючи навіть відлученням збірної Німеччини від участі в Чемпіонаті Світу-2014 (нагадаю, майбутнього переможця турніру). І тоді клуб все ж покотився долу, протягом двох наступних сезонів опинившись вже у Сьомому дивізіоні. Президент Ханс Херрнбергер, який посідає цю посаду з 1983-го року (його дружина заявляє, що насправді Ханс "одружений з клубом"), розповідав, що це рішення мало не зруйнувало клуб, оскільки гравці втратили мотивацію грати, спонсори втекли. І здоровий фінансово та адміністративно "Вільгельмсхафен" з затишним стадіончиком "Ядештадіон", побудованим в 1999-му році (вміщує 7500 глядачів) став безнадійно хворим.

Щоправда, перші оптимістичні новини надійшли ще в грудні 2014-го, коли Апеляційний Суд провінції оголосив правило "Компенсації за виховання" таким, що суперечить законам Євросоюзу про вільне переміщення. Крім того, цивільні судді розкритикували судові інститути ФІФА, назвавши їх залежними і не здатними судити справедливо і незаангажовано. І ФІФА потрапив у пастку, вже подачею апеляції до Федерального Суду Справедливості Німеччини визнавши верховенство цивільних судів над своїми інститутами. І на поразку в цій останній інстанції Німеччини (що відбулася 20-го вересня цього року) не очікував. Це визнав й представник НФВ, заявивши, що у них "немає плану Б", і Віце-президент ДФБ Райнальд Кох, давши зрозуміти, що поки не знає, що робити з таким рішенням. Щоправда, останній припустив, що ФІФА доведеться переглянути весь процес виплат "Компенсацій за виховання".

Тож головний Суд Німеччини визнав переведення "Вільгельмсхафена" в П'ятий дивізіон незаконним. Щоправда, не через незаконність самого принципу компенсацій, а технічно "з'їхавши" на відсутності в статутах НФВ, ДФБ та ФІФА чітко прописаних покарань за такі порушення. У Статуті НФВ взагалі нічого не говориться про "компенсації за виховання", а Суд вважає "Вільгельмсхафен" членом лише НФВ, а не ДФБ, і не ФІФА. Те, що сам НФВ є членом ДФБ, а ДФБ - ФІФА, на думку Суду, значення не має. Тож Херрнбергер та Нарашевскі вже бажають повернення до Четвертого дивізіону і чималої компенсації від ФІФА.

Європейські ЗМІ вже порівнюють цю справу з "Справою Босмана", що змінила сучасний футбол. Нагадаю, до того навіть під час переходів вільних агентів попередній клуб гравця мав право отримати компенсацію за нього і в будь-якому разі мав право заборонити перехід. Цивільний суд визнав цей пункт Статуту ФІФА таким, що суперечить закону Євросоюзу про вільне переміщення робітників у межах ЄС і скасував його, що кардинально змінило футбол. ФІФА в якості компромісу і запровадила "Компенсацію за виховання", намагаючись тим самим хоч якось зберегти права клубів, які виховали гравця. Тим більше, що в деяких країнах юнаки знаходять шпарину, відмовляючись від підписаних батьками контрактів після досягнення повноліття і просто збігаючи з клубу, отримавши кращу пропозицію. Нині і цей пункт під загрозою скасування.

Щоправда, порівнювати з "Справою Босмана" навряд чи доречно, адже масштаби не ті, та й мова не про всіх гравців, а лише про молодь. Та й Федеральний Суд, власне, зачепився за технічні аспекти. Та все ж не скасував рішення Бременського Суду щодо незаконності пункту Статуту, а саме в цьому полягала апеляція ФІФА до Федерального Суду. Тож ФІФА, безсумнівно, зазнала поразки, і з Карлсруе відчинилися двері для всіх клубів, що може стати для очолюваної Джанні Інфантіно організації "дверима в пекло". Адже вже саме визнання верховенства цивільного суду і співробітництво з ним є землетрусом в сучасному футболі.

Фото - Ndr.de, T-online.de