Окупація Криму Росією очима шведського футболіста Таврії: настрої гравців і розстріл на Майдані

33-річний Густав Свенссон, колишній шведський легіонер сімферопольської Таврії 2012-2013 років, з 2017 року виступає у США за "Сіетл Саундерс". Він був серед легіонерів, які застали окупацію Росією українського Криму.

Все почалося, як бачить Густав, із заворушень у Києві в листопаді-грудні 2013 року: люди, які хотіли зближення України з ЄС, виступили проти уряду, який мав намір зміцнити зв'язки з Росією.

Спочатку це була революція, але потім прибув російський спецназ, який просто почав стріляти в людей. Коли я повернувся до України після зимової паузи, в Києві вже йшла повномасштабна війна, але її локацією була тільки столиця. Там де були ми, в Криму, всі розраховували, що все буде спокійно.

У клубі і серед футболістів більшість українців підтримували владу, але це було не те рішення, за яке їх можна було б назвати великими патріотами.

Ми багато говорили про все, що відбувалося, але в роздягальні не було якогось протистояння. Загалом футболісти не є політично активними, та й клуб не бажав приймати якусь сторону. Вони просто хотіли продовжувати свій бізнес.

На Кримському півострові, продовжує Свенссон, було багато етнічних росіян, які звикли жити за рахунок тамтешньої нафти, газу і туризму. Ідея відколу від Росії і вступу в ЄС не здавалася їм хорошим рішенням.

У моїй квартирі було російське телебачення, і коли я його вмикав, там говорили, що вся східна Україна чекає російську армію мало не з квітами і готова викладати на асфальті пелюстки від троянд перед танками.

Всі раділи і підбадьорювали одне одного на тлі такого. І хоча там, де я жив, не було сильного руху опору цим ідеям, це була далеко не вся правда.

У лютому 2014 року в будівлях державних органів сталися заворушення. Росіяни, які жили в Сімферополі, виступили проти українців. Потім росіяни вночі захопили будівлю місцевого парламенту, але ситуація все ще не була загрозливою.

Життя при тому, каже Густав, тривало, як зазвичай, хоча на вулицях ставало все більше солдатів, і ніхто не знав, хто вони такі.

В кінці лютого 2014 року до мене прилетіли родичі, і для них це було перше відвідування України. Пам'ятаю, як відразу сказав їм: "Звичайно, прилітайте і подивіться все це! Це не так, як ви собі уявляєте, все набагато краще". Моя подруга часто літала туди-сюди, і коли ми були разом, то нам дуже подобалося в Сімферополі. У нас були улюблені місця в місті, ресторани, наш пляж, який ми вважали фантастичним...

В останній наш вечір в Україні я пам'ятаю, що ми вечеряли як зазвичай. У ресторані виступала одна з груп, яка грає українську музику, але на іншій стороні вулиці сидів снайпер. Це було дуже і дуже страшно - як у відеогрі, - але я чомусь все ще не відчував загрози.