Футбол завтрашнього дня. Як змінюються воротарі

Сезон-11/12 був важким для Мануеля Ноєра.

Видавши відмінний відрізок в «Шальке», голкіпер пішов у «Баварію» за трофеями – і несподівано програв все. Хлопця освистували ультрас, оглядачі вважали його не рівнею Кану, а настирлива «Боруссія» (ось вже хто не змінився в якості ворога) вигравала титул за титулом. При цьому в її воротах блискуче грав Вайденфеллер, якого вся громадськість просто благала зробити основним у збірній. Відповідь тренерського штабу в особі Льова і Кепке був такий: нам потрібен воротар-ліберо, що страхує лінію оборони, а Мануель грає ногами набагато краще Романа.

Через роки уболівальники змогли переконатися у тренерській правоті. В 1/8 чемпіонату світу Алжир просто розривав бундестім на контратаках, але кожного разу на шляху Фегулі і компанії виростав Ноєр. Виростав часом ближче до центру поля, ніж до своїх воріт – і не давав розіграти м'яч до вірного. Льов відверто намудрував зі складом, давши Халілходжічу карт-бланш для проведення контратак – але Мануель зміг витягнути програний з тактичної точки зору матч.

Паоло Мальдіні говорив, що якщо він йде в підкат, то вже зробив помилку. Це виглядає ефектно, красиво, зриває оплески вболівальників, але не так ефективно, як гра на випередження. На жаль, в сучасному футболі схоже ставлення формується навколо воротарських сейвів. Всі сильні команди прагнуть володіти м'ячем, пресингувати суперника. Для цього потрібна висока лінія оборони – щоб в момент атак 8-10 гравців були на чужій половині поля – і, зрозуміло, відстань між воротарем і парою центрбеків не повинна становити половину поля.

Сучасний спорт відрізняється від спорту минулого століття саме бажанням все впорядкувати: з мистецтва зробити технологію, випадковість перетворити на закономірність. Кан і Дзофф, Шилтон і Самора – це саме футбольне мистецтво; кращі його представники разом з обороною відбивали атаки суперника, рятували і виручали (зауважте, що їхні дії можна описати без термінів, побутовими словами). Облак і Куртуа, тер Штеген і Ноєр – це вже технологія; Володарі Скилла під назвою «культура пасу» заполонили топ-клуби та виконують не ефектну, але ефективну роботу. Менше суперспасiнь і нервів, більше монотонності в стилі «метроном».

Олівер Кан витягав збірну Німеччини у фінал ЧС, здійснюючи найскладніші сейви в кожній грі. Ноєр був визнаний кращим воротарем мундіалю – і навіть не запам'ятався якимось спасiнням на турнірі. Але Мануель не гірше Олівера – навпаки, він сучасніше і «досконалiше». Оллі міг відбивати удар за ударом, але рано чи пізно його не могли не пробити – як у фіналі ЧС, коли м'яч відлетів від його плеча прямо на Роналдо. Ноєр має відмінну реакцією і може відбити майже все, але в більшості випадків до цього просто не доводить.

Ноєр з Алжиром торкнувся м'яча за межами штрафного 19 (!) разів. У випадку з Каном це були б дев'ятнадцять ударів по воротах – зміг би Оллі відбити все? Або відбив би «тільки» 18, що призвело б до вильоту з турніру? Ось вона, та сама технологія – не героїчно кидатися на амбразуру, а тактично позбавляти суперника самої можливості «вистрілити». Коли говорять, що футбол став нудніше, це не тільки ностальгія і тим більше не буркотіння. Сучасні тактичні схеми дійсно здорово знижують відсоток героїзму в грі, замінюючи його звичайною роботою на полі.

В Іспанії – кажу про чемпіонат, за яким спостерігаю пильніше всього – простежується таке явище, як навчання моделі гри. Рік тому в різні клуби Прiмери під'їхало багато воротарів з прекрасною реакцією: Облак («Атлетіко»), Титонь («Ельче»), Рульі («Сосьєдад»), Альварес («Райо Вальєкано»), Очоа і тер Штеген. Ніде так багато не грають в пас, як у Примері – тут потрібно вчитися комбінувати з захисниками незалежно від рівня клубу. Так от, всi шість майстрів на початку чемпіонату опинилися на лаві! Навіть якщо за них говорила величезна сума трансферу (див. приклад Облака), надії (тер Штеген) або чудова преса (Очоа) – до специфіки чемпіонату їм довелося звикати як новачкам НХЛ. Потім хтось піднявся з лавки, хтось ні – але вчити Прiмеру, як історію або математику, доводиться майже будь-якому iноземному воротарю.

Чому воротарі стають foot-болістами в повному розумінні слова тільки зараз? Потрібно розуміти, що більшу частину футбольної історії їм взагалі було не обов'язково перепасовуватися з партнерами. Брати м'яч в руки після пасу свого стало заборонено в 1993-му році – до цього найвелчинiшi голкіпери використовували ноги тільки для бігу і ударів від воріт. Це правило зіпсувало кар'єру Субісарретi (баск через рік був вигнаний з «Барселони»), а його колег по амплуа змусило для початку пасувати на ліберо. От тільки ліберо скоро зникли як клас, і частина їх роботи остаточно лягла на плечі воротарів. Ті хлопці, які пішли у футбольні школи на початку нульових (кінець епохи захисників-чистильників), зараз і доросли до основи топ-клубів.

«Воротар - проклята Богом істота. Там, де він ступає, не росте земля, а всі партнери повернуті до нього спиною »

В'ячеслав Чанов

Така революція в професии змінює сам вигляд голкіперів. Раніше це були люди останнього рубежу, бійці з кам'яним поглядом. Нормальна дитина не може в 10 років погодитися регулярно кидатися під удари важким предметом - з таких потім виростали яскраво виражені інтроверти, люди з особливим будовою розуму. Зовсім не дивує, що саме воротар зміг пройти Другу Світову і прославитися на землі ворога – але також не дивує, що воротар, зіткнувшись з побутовими проблемами, замовляє витончене вбивство своєї коханки або сам стрибає під поїзд.

Зараз вимоги змінилися. Від голкіперів потрібно не стільки рятувати на останньому рубежі, скільки своєчасно цей рубіж залишати. Дещо парадоксальний набір умінь – поєднувати високу культуру пасу зі швидкістю і різкістю виходить в одиниць (тим більше що воротарі, як i раніше, повинні бути високими). Ці одиниці повинні бути дуже зібраними, постійно шліфувати свій талант (для кобмінувань із захисниками потрібна велика зіграність) і бути готовими щомиті залишати лінію воріт. Готовність до удару змінила готовність до виходів.

Щиро шкода тих воротарів, які не відповідають духу часу і через цього не добирають слави. Очоа може грати у воротах як бог, але своєю манерою гри він дарує безліч шансів супернику – навіть посередній Iдрiсс Камені краще вміє переривати атаки в зародку. Алі Аль-Хабсі, коли грав в АПЛ, був улюбленцем режисерів - «Віган» давав йому можливості творити феєрію у воротах – але після вильоту «латікс» так нікому в АПЛ і не знадобився. Гра воротарів могла бути як завгодно ефектною, але який від цього толк, якщо «Аяччо» і «Віган» займали лідируючі місця за кількістю пропущених?

З іншого боку, Віктор Вальдес років до 30 не був оплотом надійності і міг подарувати гол супернику «Барси». Але цей воротар просто чудово – мабуть, що краще за всіх у світі – грав ногами і починав атаки своєї команди. «Він міг би грати центрального захисника в якомусь клубі Сегунди» - говорив про Вальдеса колега і фан «Барселони» Станіслав Ринкевич; логічно, що клубу, який більш за всіх у світі була потрібна гра першим номером, згодився саме такий воротар.

Воротарі-термінатори, люди, до яких як комплімент вживалося слово «стіна», відходять у минуле. Навіть такий мінімальний рубіж харизматичності, як капітанська пов'язка, зустрічається у них рідше – з топ-клубів воротар є капітаном тільки в «Ювентусі». Їх змінників можна порівняти з рідкими роботами – вони не намагаються відбити все, але можуть просочитися скрізь. Бойовий дух поступається місцем командності, а ставлення до матчів як до боїв - шахової здатності прораховувати на кілька ходів вперед.

Сучасний воротар повинен володіти не меншим футбольним інтелектом, ніж плеймейкери минулої епохи. Боротьба в центрі поля, яка у диванного вболівальника викличе позіхання, вже повинна бути приводом бути в повній бойовій готовності. Удар від воріт повинен бути не тупим виносом вперед, а зрячим пасом, початком атаку. Атака суперника – приводом колись кулею вилетіти з рамки, а колись і залишитися на лінії. Читання гри у Ноєра і Куртуа розвинене не гірше, ніж у Хаві з Пірло – можливо, на грунті цього років через 20 варто чекати покоління тренерів-колишніх воротарів. Сейви? Якщо до них дійшла справа, то ти вже помилився.