У тренерському зеніті. Вахід Халілходжич

Підкорювач Росії, Південної Кореї та алжирських сердець звик йти до своєї мети уперто і, якщо треба, довго – таким його зробило непросте життя й непередбачувана доля футбольного наставника.

Як і величезна кількість надалі успішних тренерів, Халілходжич не був видатним гравцем і з цього ракурсу на долю розвитку футболу величезного впливу не мав. Ба, навіть більше – з великою імовірністю свій шлях у футболі так і не розпочав би (бо збирався, бачте, вступати до електротехнічного училища), якби не… старший брат Вахіда. Саме під його впливом майбутній прихильник дисципліни й колективного футболу як перших засобів досягнення результату прийшов у такий мало відомий широкому загалу клуб, як «Вележ», де й провів цілих десять років. З «Вележом», який і нині представляє боснійське місто Мостар, Халілходжич навіть устиг здобути перший серйозний трофей у кар’єрі гравця – Кубок Югославії 1981 року. Це був останній сезон дуже результативного нападника (всього гравець Халілхожич забив 210 голів у 410 матчах за період кар’єри гравця) у чемпіонаті соціалістичної країни.

Вахід Халілходжич - гравець "Нанта"

За суворими (проте не такими, як у Радянському Союзі…) законами футболу Югославії того часу до 28 років футболіст не мав права спробувати заробити собі на хліб за кордоном, а простіше – стати легіонером. Ним Халілходжич став у 29 років і ще шість сезонів провів у чемпіонаті Франції, де гравцем «Нанта» та ПСЖ й устиг виграти чемпіонат країни у 1983 та двічі стати кращим бомбардиром першості (той же 83-й та 85-й роки)! Цікаво, що в складі збірної Югославії Халілходжич також має пристойні показники – у 15-ти матчах Вахід відзначився 8-ма голами.

Похід за здобутками у футболі як тренер Халілходжич розпочав з рідного «Вележу», де спершу працював спортивним директором. Бажанню Халілходжича затриматися у рідній країні завадила війна, сам вже колишній гравець навіть отримав поранення і змушений був емігрувати в облюбовану Францію через недвозначні загрози з боку хорватського оборонного відомства. Рідна країна довго не приймала одного зі своїх знаменитих на весь світ синів, а сам Халілходжич, схоже, так і не пробачив батьківщині зовсім не футбольні епізоди з життя…

Вахід Халілходжич у формі збірної Югославії

Щоб втекти від політики й присвятити себе футболу, Халілходжич очолив маленький французький клуб «Бове» (друга ліга), де й формував своє бачення тренерського процесу. Перших успіхів пан Вахід досяг вже з марокканською «Раджею» через три роки, коли двічі виграв чемпіонат Ботола (першість Марокко), а також тріумфував у африканській Лізі чемпіонів! Так розпочалося тривале знайомство боснійця з африканським континентом, його звичаями, а головне – дотичних до нього футболістів… Але й шлях до Франції був відкритим – тепер і для роботи у вищому дивізіоні.

За три роки Халілходжич підняв скромний «Лілль», значним успіхом для якого раніше був сам факт участі у Лізі 1, до рівня команди, яка представляє свою країну у Лізі чемпіонів! У Ліллі Халілходжич не затримався більше, ніж на сорок вісім місяців (але! І по сьогоднішній день це найдовший період роботи цього наставника на одному місці!) й відбув піднімати з нетрів елітної ліги Франції уже «Ренн». Врятувавши «червоно-чорних» від вильоту, на два роки Халілходжич знову заглянув до столиці французьких президентів. Зі знайомим ПСЖ тренеру Вахіду підкорився перший серйозний трофей в країні, яка стала для нього другою рідною. У 2004 році Халілходжич підняв над головою Кубок Франції. Втім, повернути клуб до сонму кращих у країні колишній гравець парижан не зміг, і був швидко звільнений.

Подальша кар’єра Халілходжича у клубах закінчувалася так само – не розпочавшись. Врешті боснієць таки покинув Францію й подався на заробітки до інших, незнайомих та відверто йому чужих, країн. Але й у незвіданих місцях роботу наставника аж ніяк не назвеш провальною, чи навіть невдалою. Так, з турецьким «Трабзонспором» Халілходжич піднявся на четверту сходинку Суперліги, з загребським «Динамо» став чемпіоном Хорватії. І лише у аравійському «Аль-Іттіхаді» Халілходжич результату не дав, не пропрацювавши у клубі й року.

Від хорватських динамівців Халілходжич пішов зі скандалом. Одіозний президент колишньої «Кроації» аж надто любив розказувати наставнику, які саме страви мають бути на ввіреній йому кухні, а будь-якого втручання у свою діяльність колись незрівнянний бомбардир не терпить. То ж з «Динамо» Халілходжич пішов сам, наживши собі у столиці балканської країни декілька ворогів.

У 2008 році розпочалася «збірна» частина кар’єри Халілходжича-тренера (з невеликою перервою на клубну справу у вигляді відрядження до Загребу). Пропозиція Кот-д’Івуару несла в собі дійсно новий виклик – без усіляких маючих мало спільного з реальністю пафосних слів, якими так і розсипаються кожного трансферного вікна десятки футболістів, які переходять у новий клуб. Халілходжич став успішним і в цій іпостасі. Маючи під рукою розквіт того, «золотого» покоління гравців на чолі з Дрогба, боснійський тренер подарував цій багатостраждальній країні, закоханій у футбол, безпрограшну серію в офіційних іграх довжиною у два роки! Крім того, зумів вивести «Слонів» в основну сітку Кубку Африки та фінальну стадію чемпіонату світу в ПАР.

За півроку до початку мундіалю 2010 року івуарійська Федерація звільняє одного з найбільш успішних тренерів в історії збірної цієї країни. Причиною стала поразка у чвертьфіналі того самого Кубку Африки від… команди Алжиру! Начальники над Халілходжичем було вирішили, що такий результат перекреслює усю вдалу й кропітку роботу тренера за попередні півтора року. Без Халілходжича «Слони», як і нині у Бразилії, не змогли подолати й групового раунду змагання.

Договір про співпрацю зі збірною Алжиру було підписано у листопаді 2011 року. Незмінне кредо Халілходжича – дисципліна й максимальна ізоляція команди від втручання чиновників – нарешті було підтримане на найвищому рівні. Зі збірною «Лисів пустелі» Вахід має усе необхідне для плідного й приємного для кожного суб’єкта творення футбольної історії Алжиру й може втілювати у життя свої численні ідеї. Йому довіряють – він відповідає результатом. Перший в історії Алжиру вихід з групи на чемпіонатах світу – історичне й значуще досягнення для обох сторін. Сам Халілходжич, що випливає з його слів перед грою з Росією, виграв найважливіший матч у своєму житті. З великою імовірністю намучаться з ним і німці…

До слова, заробітна платня Вахіда Халілходжича на чолі збірної Алжиру складає близько 750 тисяч євро на рік. Такий показник менший більш ніж удесятеро від аналогічної виписки з бухгалтерії Російського Футбольного Союзу для Фабіо Капелло. І нащо за таке платити астрономічно більше?..