Сплячий вулкан. Ісландський клубний футбол зсередини

У минулому та позаминулому році на нашому сайті виходили матеріали під назвою «Чому Україна - не Ісландія». Тоді мова йшла про різницю в системі підготовки національних команд, а також про їхні успіхи у відборі і безпосередньо на Євро-2016. Поїздка в Рейк'явік дозволила не тільки на власні очі побачити поєдинок збірних України та Ісландії, а й дізнатися, чим живуть футбольні клуби в країні, населення якої становить близько 300 тисяч осіб.

Про ісландський клубний футбол відомо небагато. Він фактично не цікавий нікому на континенті, а виступи місцевих клубів у єврокубках завершуються задовго до групових раундів. Виживати в таких умовах - завдання не з легких, проте в Ісландії вже давно навчилися розставляти пріоритети.

Задовго до поїздки в Рейк'явік вашому автору вдалося домовитися про зустріч із представниками лідера чемпіонату Ісландії - ФК «Валюр». Маркетинговий директор клубу Ларус Сігурдссон люб'язно запросив мене в клубний офіс, який розташовується безпосередньо на стадіоні столичної команди.

Арена у «Валюра» досить нова. Перший матч на істотно оновленому «Валсволлюрі» був зіграний у 2008 році. Цей стадіон являє собою штучне поле і одну трибуну з дахом, яка вміщує 1200 чоловік. Середня відвідуваність в минулому сезоні склала всього 800 глядачів, однак на найважливіших матчах сидячих місць не вистачало всім бажаючим, тому люди акуратно шикувалися навколо поля.

Кілька років тому клуб знову реконструював єдину трибуну з метою розширення клубних приміщень. Крім того, навколо основної арени були побудовані ще два тренувальних поля, на яких цілий день займаються діти з чотирьох найближчих шкіл Рейк'явіка.

Потрапити в офіс було не складно, адже його двері відкриті для кожного. Відразу у фойє новенької будівлі вас зустрічають численні трофеї клубу, які не вмістилися в одну шафу.

Як виявилося пізніше - тут зібрані кубки і нагороди не тільки футбольного підрозділу клубу, але і його баскетбольної і гандбольної команд.

Після декількох хвилин невпевнених пересувань порожніми коридорами і консультації у техпрацівники мети було досягнуто. Доброзичливий хлопец вказав на непримітні двері, за якими кипіла робота. Весь адміністративний апарат одного з найстаріших клубів Ісландії (заснований у 1911 році), що складається всього з 6 чоловік, зібрався саме тут.

Ларус Сігурдссон одразу впізнав у несподіваному гості українського журналіста і запропонував провести екскурсію по стадіону. Після кількох жорстких жартів про матч національних збірних Ларус звернув мою увагу на правого захисника ісландців. Біркір Севарсон, якому вдалося зупинити Євгена Коноплянку, є вихованцем «Валюра». Уродженець Рейк'явіка допоміг рідному клубу виграти останнє на даний момент чемпіонство (2007), після чого пішов на підвищення в норвезький «Бранн». Зараз фуллбек виступає за шведський «Хаммарбю» і за кілька місяців стане вільним агентом.

Крім нього в нинішній збірній Ісландії є ще два футболісти, які пройшли через структуру «Валюра». Лівий захисник Арі Скуласон і центральний хавбек Рунар Сігурйонссон провели матч з Україною на лаві запасних, однак мають стабільне місце в збірній і більше 60 матчів у національній команді на двох.

Саме експорт молодих футболістів і є однією з основних статей доходів ісландських клубів. Тільки мова тут не про звичну нам систему виховання та продажу, а трохи модифіковану під ісландські реалії.

Між футбольними клубами Ісландії існує джентельменська угода, яка не дозволяє переманювати футболістів. Звичайно ж, гравці можуть переходити з одного клубу в інший, але частіше за все це безкоштовні трансфери, викликані бажанням футболіста змінити обстановку (спробувати себе в сильнішому клубі або відправитися за ігровою практикою в слабший).

Це правило поширюється і на дітей, адже в країні гейзерів і вулканів немає академій при футбольних клубах. Близько 80% ісландських школярів задіяні у спортивних секціях. Якщо ти живеш в околицях «Валсволлюра» і ходиш тут в школу, то і футболом ти будеш займатися на полях саме цього клубу. Коштує це задоволення близько 600 євро на рік, 400 з яких покриває держава, а 200 - батьки. Таким чином, клуб отримує солідне поповнення в бюджет (у випадку з «Валюром» воно становить близько 10% річного бюджету, адже в різних секціях займаються більше 250 дітей) і шанс виростити собі гравця, а дитина - можливість займатися спортом у чудових умовах. У разі переїзду сім'ї в інший район міста діти спокійно можуть змінити місце занять (читай, клуб). Однак усі клуби Рейк'явіка дотримуються угоди і не намагаються цілеспрямовано переманювати до себе перспективних хлопчиків з інших районів столиці.

Перші контракти юні футболісти підписують вже в 16 років. На найталановитіших є попит уже в такому віці, адже футбольні академії, наприклад, Нідерландів прекрасно вміють проводити огранювання самородка, який ще не встиг сформуватися в повноцінного футболіста. Однак серйозно заробити на 16-річному підлітку дуже складно, тому ісландські клуби прописують в угоді пункт про отримання відсотка з кожного наступного продажу футболіста. Найчастіше цей відсоток невеликий, але для Ісландії навіть такі суми мають серйозне значення. Так вихованець «Брейдабліка» Гюлфі Сігурдссон цього літа приніс рідному клубу кругленьку суму, хоч і покинув Ісландію 12 років тому.

«Валюру» теж є чим пишатися, адже найтитулованіший ісландець - саме їх вихованець. Переможець Ліги чемпіонів, дворазовий чемпіон Англії, чемпіон Іспанії і Голландії, володар безлічі кубків і семиразовий «Футболіст року» в Ісландії Ейдур Гудйонсен починав свою кар'єру саме у «Валюрі». Мій співрозмовник встиг пограти поруч із легендарним форвардом, проте в 1994 році їх стежки розійшлися. Ларус залишився в рідному клубі, а Ейдур відправився на континент. Гудйонсена тут пам'ятають і люблять, а його фото (в компанії інших «збірників» «Валюра») прикрашає тунель, що веде з роздягальні гостей до поля.

Прогулюючись по клубним приміщенням, ми несподівано вийшли у величезний спортзал, в якому проводять матчі і тренування баскетболісти і гандболісти «Валюра». Він розділений ширмами на три частини і дозволяє паралельно тренуватися одразу декільком командам.

Саме тут розумієш, наскільки в клубі дорожать своїми традиціями. На балконі, який став імпровізованою VIP-ложею створена своєрідна алея слави з відбитками взуття легенд клубу. І хто б ви думали очолює низку різнокольорових підошов?

Крім того, стіни залу обвішані стендами, що розповідають про різні віхи історії «Валюра». Тут вам і всі форми клубу, починаючи з року заснування, і історичні довідки, а окреме місце виділено історичному матчу з «Бенфікою» Еусебіо.

Після невеликого екскурсу в історію ми повернулися до питань насущних. А для «Валюра» таким є повернення чемпіонського титулу після 10-річної перерви. І справа тут не тільки в трофеї, а й у можливості брати участь в єврокубках. За час нашої розмови Ларус кілька разів підкреслив, що участь в Лізі чемпіонів принципово важливе питання для ісландських клубів. Вся справа в призових від УЄФА, які здатні перекрити витрати клубу за рік.

Так чемпіон Ісландії-2016 «Хафнарфьордур» отримав право грати в другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів, а призові за це досягнення вже складають 800 тисяч євро (близько половини бюджету клубу). Вимучена перемога над представником Фарерських островів вивела ісландців далі, проте в третьому кваліфайраунді їх зупинив міцний «Марібор». Це змусило «Хафнарфьордур» перейти в раунд плей-офф Ліги Європи, де він гідно боровся з «Брагою». Якщо підвести підсумок, то чемпіонство і одна перемога на євроарені (2:0 над фарерським «Вікінгуром») дозволили клубу «відбити» річний бюджет виключно виплатами від УЄФА.

Що стосується «Валюра», то йому пощастило трохи менше. Команда виграла Кубок країни і пробилася в Лігу Європи, проте далі другого раунду кваліфікації їй пройти не вдалося. За словами Ларуса, організація міжнародних матчів - ще один головний біль для скромних клубів. Підтримати латвійський «Вентспілс» в Рейк'явік приїхали всього 5 уболівальників, а на грі з «Домжале» гостьовий сектор взагалі був порожній. У подібних ситуаціях клубу не потрібні були додаткові заходи безпеки. Якби жереб визначив у суперники «Валюра» умовний «Мілан» або «Марсель», то клубу довелося б повністю переглянути роботу з фанатами. На матчах внутрішньої першості на стадіонах немає ні поліції, ні стюардів, а флегматичні ісландці цілком спокійно дивляться футбол. Дозволити собі таке ставлення до ультрас з континенту - дороге задоволення, яке може обернутися зривом матчу.

Також Ларус зазначив, що його клуб впевнено йде до перетворення футбольного матчу у щось більше. Зараз в Ісландії культура походів на футбол не дуже відрізняється від української. Люди приходять виключно під стартовий свисток і йдуть після завершення матчу. «Валюр» намагається змінити цей момент і залучити вболівальників на стадіон набагато раніше, пропонуючи різні розіграші призів перед стартом поєдинків. Цілком логічно, адже чим довше людина перебуває на стадіоні, тим більше у неї спокус витратити гроші (на атрибутику, їжу, напої тощо). Квиток на матч чемпіонату і Кубка Ісландії коштує близько 20 євро. Шляхом елементарних підрахунків можна визначити, що тільки на квитках клуб заробляє 200-240 тисяч євро за сезон.

Навколо поля також можна помітити величезну кількість реклами. Вартість її розміщення залежить від розміру та місця розташування (читай, кількості ефірного часу в трансляції). В Ісландії клуби не відмовляються від можливості збирати свій бюджет по крупицях, тому розміщення невеликого банера може обійтися спонсору всього 2 тисячі євро на рік. Пошуком партнерів часто займається сам клуб, але в країні з населенням в 300 тисяч чоловік це зробити досить просто. Фактично у кожного є знайомі в тій чи іншій компанії, тому вийти на зв'язок і знайти точки дотику не складає труднощів.

Не так давно «Валюр» налагодив відносини з німецьким клубом РБ «Лейпциг». Всього кілька тижнів тому молоді ісландські футболісти побували на стажуванні в Німеччині, а найближчим часом клуб чекає в гості скаутів «Червоних Биків».

Якими б мізерними не здавалися суми, зароблені клубами, але в Ісландії ніхто навіть не думає про банкрутство або зняття посеред чемпіонату. Тут не запрошують зірок і не витрачають на гравців величезні гроші. Чи не головна задача ісландського футболу - дати можливість кожній дитині займатися спортом. Місцева напівпрофесійна ліга не може похвалитися успіхами своїх представників в єврокубках, проте ставлення до спорту №1 тут набагато більш професійне, ніж у багатьох клубах Європи.

P.S. Спочатку був запланований візит тільки до ФК "Валюр", однак доля розпорядилася інакше. За збігом обставин вашому автору вдалося побувати в гостях у ісландського гранда і найтитулованішого клубу країни КР (Рейк'явік) і зустріти там президента Ісландії. Про це та багато іншого читайте в другій частині розповіді про ісландський клубний футболі зсередини.