Ірина Пустовойт: Колеги дивилися на Юлю Левченко і питали: «А ця тобі навіщо?»

Тренер Ірина Пустовойт стала популярною в одну мить, після чемпіонату світу-2017 Лондоні. Пересічний шанувальник спорту дізнався, що у красуні-легкоатлетки Юлії Левченко, котра сенсаційно виграла срібло мундіалю в стрибках у висоту, є дуже колоритний тренер Ірина Пустовойт.

«Юля слабким і худющим дівчиськом була, яких багато в залі у кожного тренера, - згадує Ірина Григорівна. – Колеги, бувало, цікавилися: «А ця тобі навіщо?» Але Юля була кмітливою і старанною – як могла від такої відмовитися? У мене і сьогодні багато таких діток. У цьому полягає вся складність: для різного віку і рівня підготовленості потрібна кожен раз інша методика».

«Перед Лондоном Юля вже була готова до високих стрибків, це видно було навіть по тренуваннях. Бувало, стрибала 1,80. Так я їй говорила: «Мила, ми ж хочемо злетіти на два метри». З іншого боку, я трохи боялася: в спорті після злетів трапляються падіння, а Юля ще така юна... Як вплинуть на неї невдачі, чи не зламають вони незміцнілу дитячу психіку? Я частенько в бесідах з ученицями піднімала тему невдач в спорті. І ми зійшлися на тому, що поразки роблять нас тільки сильнішими. Тому нічого нити і засмучуватися. Зробили висновки і пішли далі. Останній чемпіонат світу в приміщенні показав, що ми не завжди вміємо стрибати високо. Але найважливіше, що учениці вміють тримати цей удар поразок. У Бірмінґемі Юлю вже обтяжувала відповідальність: ти сильна, ти повинна.

Насправді, вона і там могла стрибнути. Але десь зіграло свою роль хвилювання, в деякі моменти не впоралася з розгоном. Це взагалі був не наш день. Нове покриття, недоліки в організації: нас не пропускали нікуди взагалі, доводилося нервувати, постійно щось доводити і пробиватися. Іра Геращенко плакала в трубку: не могла доїхати. Розминалися ми в окремому манежі, де покриття відрізнялося від змагальної арени. Порожні трибуни вселяли зневіру. Незважаючи на це, дати б Юлі ще кілька спроб, щоб розстрибатися, і вона могла б показати свої найкращі стрибки. Але це спорт, який не терпить умовного способу.

А планетарний чемпіонат у Лондоні, який приніс їй першу в кар'єрі медаль дорослих світових першостей, порадував тим, що навіть в таких стресових умовах учениця змогла зібратися і видати все, на що була здатна в той момент. За стрибками Юлі я спостерігала з трибун. Вона іноді підходила до мене, щоб обмінятися парою фраз. І перед фіналом я їй сказала: «Ти не борись за медаль. Просто стрибай так, як на тренуваннях. Щоб, пішовши з сектора, могла сказати собі: я відпрацювала по повній і зробила все, що могла». Ну, вона і зробила: все і навіть трішки більше. Суперниці у неї були більш ніж гідні. Юля не вважалася лідером і стрибала собі на втіху. Так у неї склалися ідеальні за всіма параметрами стрибки.

У Лондоні хвилювалася до нестями. Це було потрійне хвилювання: не тільки тренера або вболівальниці, а й людини, яка виростила спортсменку з самого дитинства і вивела її на світову арену. При цьому я не могла навіть на хвилиночку дозволити собі показати ці емоції. Дівчата, мабуть, думають, що я непробивна. Або ж що мене дійсно не хвилює спортивний результат. Це, звичайно ж, не так. Але нехай вже краще вони так думають, ніж хвилюються разом зі мною. Після змагань емоцій вже жодних не залишилося. Всі радіють, поздоровляють нас і одне одного, а у мене було таке відчуття, ніби я сама розвантажила величезний вагон» - говорить Ірина Пустовойт в інтерв'ю «Спорт-Експресу».