Марія Стадник: На переїзді в Азербайджан наполіг мій майбутній чоловік Андрій Стадник

Дуже цікаве інтерв'ю азербайджанському телеканалу CBCSport дала призерка трьох Олімпіад, чемпіонка світу-2009, восьмиразова чемпіонка Європи з боротьби Марія Стадник. Вихованка львівської боротьби в деталях розповіла про той період, коли вона поїхала з України і прийняла азербайджанське громадянство.

Почалося все з 2006 року, після того, як Марія ще в 18-річному віці стала чемпіонкою Європи в Москві. Але медалі вона позбулася через позитивну допінг-пробу.

"Уже минуло стільки років, але я понині не можу знати, звідки фуросемід потрапив у мій організм, - каже Марічка. - Я ніколи його не приймала. Це безглуздо. Фуросемід - сечогінний препарат. Для чого це було? Не знаю... Але сталося, як сталося. У нас були різні варіанти, як це могло статися, але я не хочу це розносити.

Все, що не трапляється - на краще. Якби не було цього допінгу, я б не потрапила потім до Азербайджану. Потім, коли я перейшла в Азербайджан, наша федерація найняла адвоката, ми їздили на суд до Лозанни. Ми доводили, що допінгу не було. Нічого, правда, не вийшло.

Українська федерація теж писала листи і термін дискваліфікації мені зменшили. Але коли до кінця дискваліфікації залишалося трохи більше місяця, в Україні, в Одесі відбувалися змагання. Міжнародні. Але такі... Мене могли допустити. Тому ми попросилися взяти участь.

Але в Одесу приїхала олімпійська чемпіонка Ірина Мерлені. Вона підняла паніку, сказала: "Що це таке? Я не хочу, щоб її допускали". Ми були в шоці, не зрозуміли чому... Точніше, ми то зрозуміли, чому.

В цей час до Одеси прибула команда Азербайджану на чолі з Назимом Аліджановим. Він побачив цю ситуацію, підійшов до мене пригніченої і запропонував поїхати в Азербайджан. "Ми бачимо, що у вас тут проблеми", - говорить. - Якщо хочете, ласкаво просимо до нас".

Після цього у нас відбулася розмова з головним тренером збірної України. "Ти ще молода, - сказав він. - Іра у нас олімпійська чемпіонка. Вона буде по дорослих, а ти ще молодь. Не поспішай поки, твій час прийде.

А чекати мені не хотілося. Не знаєш, прийде час або не прийде. Якщо я можу, якщо відчуваю, що треба зараз, то треба цей шанс використати. Звичайно, рішення було непросте. Але вирішувати треба було швидко, бо через місяць стартував молодіжний чемпіонат світу, на якому я б (залишившись в Україні) брала участь. Якби там стартувала, за іншу країну не могла б виступати ще два роки".

За словами Марічки, в ту складну для неї мить допомогла рішучість її майбутнього чоловіка, великого патріота, нині члена виконкому Асоціації спортивної боротьби України, а тоді лише майбутнього олімпійського призера і чемпіона Європи з вільної боротьби Андрія Стадника.

"В той період мій тоді ще не чоловік Андрій наполіг, що я не повинна себе втратити, втратити свій талант, - радіючи, згадує Марічка. - "Давай поїдемо до Азербайджану, - каже. - Дізнаємося, що і як. Ризикнемо". Ризик виправдався.

Під час Олімпіади в Пекіні у мене була велика образа, тому що навколо всі ходили і говорили, що я зрадниця, що продалася за шматок ковбаси. Мені тоді було прикро і тоді я не думала за Україну, тому що я була ображена. Це вже зараз я це спокійніше сприймаю".

На Іграх у Пекіні Стадник виграла медаль такого ж достоїнства, що й українка Мерлені - бронзу. Ірина на Батьківщині отримала державні преміальні 50 тисяч доларів, а Марічка в Азербайджані за таку ж нагороду - $ 185 тис. Але, звичайно, гроші не головне.

"Коли їхала на Олімпіаду, думала тільки про медалі, - стверджує Стадник. - Мені потрібен був результат і я не думала, що буде потім, що за це може бути. По приїзду в Азербайджан, коли зустрічала преса, фанати, коли почали впізнавати на вулицях люди, коли відбувся прийом у президента, тоді почала відчувати всю цю славу, цю перемогу, цю медаль. Звичайно, потім була і грошова винагорода. І тоді я подумала: "От добре, що я прийшла. Ось добре, що у мене знайшли допінг".