Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Відомий тренер розповів, як зробити з "Ворскли" призера і як працювати тренером у Туркменистані
Прем'єр-Ліга Таблиця Матчі Новини Команди Бомбардири Асистенти Гол+пас Відвідуваність ТВ

Іван Вербицький
24.09.2014
середа
07:23
Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами
Рейтинг публикации
Відомий тренер розповів, як зробити з "Ворскли" призера і як працювати тренером у Туркменистані

Їхнє досягнення унікальне. Вийшовши до вищої ліги влітку 1996-го, вже через рік, у прем’єрному для себе сезоні в елітному дивізіоні полтавська «Ворскла» здобула бронзу. Ні до, ні після того жодному іншому українському клубові схожого досягнення повторити не вдалося. Власне, тій «Ворсклі» з Іваном Яремчуком, Сергієм Чуйченком, Іваном Шарієм та Андрієм Хоминим у складі ми й присвятили левову частку розмови з головним творцем бронзового дива – наставником команди Віктором Пожечевським.

Нині у свої 63 Віктор Олександрович відійшов від тренерської роботи й обіймає посаду начальника управління з питань сім’ї, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації. Про часи злету ворсклян він згадує з притаманною для себе стриманістю. Але не сухістю. Інтерв’ю пана Пожечевського UA-Футболу сповнене яскравих історій, які дозволяють пізнати цю людину і тих, хто з ним працював поряд, по-новому.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 1

- Вікторе Олександровичу, мабуть, не дарма кажуть, що пробитися в когорту тренерів, які тренують клуби елітного дивізіону, так само важко, як складно потім відмовитися від цієї діяльності. Ви з «Ворсклою» пропрацювали у вищій лізі лише два роки, після чого ні полтавців, ні жоден з решти клубів з провідної когорти не тренували…

- Вища ліга стала для мене вершиною айсбергу. До того безперервно працював з «Ворсклою» з 1984 року, тобто з часу, коли наша команда втратила місце в другій лізі чемпіонату СССР. Стало вельми неприємно, що команда з такого великого обласного центру залишилася без команди майстрів. Відродження ми розпочали, два роки виступаючи в першості України на базі Кооперативного інституту. Виступали за нас в основному хлопці, які навчалися в цьому вузі. Потенціал у команди був, про що свідчило потрапляння до фінальної частини української першості. Туди пробивалося вісім найсильніших команд з кожної підгрупи. У два перших роки нам зайняти місце, яке б виводило «Ворсклу» до другої ліги, не вдавалося.

Тоді працював помічником, а на третій рік мене призначили на посаду наставника. Я теж вивів «Ворсклу» до фінальної вісімки, але до другої ліги з командою пробилися лише на другий рік діяльності на посту головного тренера, коли ми виграли «пульку» в Мукачевому і нарешті повернули собі майстрівський статус. Після того керівництво запропонувало залишитися на посаді наставника і попрацювати з «Ворсклою» вже в друголіговому турнірі. Повагався, бо досвіду не мав. Але вирішив, що різниця між другою лігою й першістю України не надто велика і погодився.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 2
1975-й. "Супутник" (Полтава). Віктор Пожечевський - сидить третій зліва

Вийшло непогано: в дебютному після повернення сезоні ми стали дев’ятими, а в 1988 році вже боролися з чернівецькою «Буковиною» за вихід до першої ліги. Щоб стати першими, нам не вистачило двох очків. На наступний сезон завдання підвищення в класі вже стояло чітко. Для себе вирішив, що виведу «Ворсклу» в першу лігу, а після того свою посаду залишу, бо різниця між колективами фізкультури і другим за силою дивізіоном радянського футболу вражаюча. Але в цей час створилася буферна зона, в яку входили не лише українські команди, а й представники Росії, Молдови, Закавказзя. Достатнього кадрового ресурсу, щоб боротися з ними на рівних, ми вже не мали. Та й пригод вистачало.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 3
1988-й. віктор Пожечевський разом зі своїм помічником Віталієм Бардешиним

- Мабуть, маєте на увазі футбол під час війни в Нагірному Карабаху?

- Безперечно. Привезли нас якось туди перед матчем в готель, а там у дверях замість замків отакенні дірки. Замки банально познімали. Усі двері нароствір, а по вулиці ходять люди з автоматами. Коли грали, то навколо теж стояли озброєні люди. Моторошне видовище. Хто б подумав, що через 25 років щось схоже буде й у нас? Здавалося б, буремні 90-ті давно позаду.

- Їх «Ворскла» розпочала з першої української ліги…

- Я попервах сказав: «Усе, це не моє, нехай працюють досвідченіші». Але керівництво наполягало, мовляв, спробуй, може вийде. Пригадую, підписав мені якось колишній гравець київського «Динамо», а на той момент куратор української зони другої ліги СССР Володимир Богданович книгу, побажавши мені вивести команду у першу лігу, а далі, мовляв, нехай працюють інші. Людина досвідчена, але після наполегливих прохань все ж погодився і очолив «Ворсклу» знову. А в 1996-му, коли ми виграли першу лігу, керівництво міста й області, розмовляючи зі мною, запитало: «Ти команду туди вивів, то навіщо будеш її кидати? Працюй і у вищій».

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 4

"Ворскла"-1986. Віктор Пожечевський - стоїть другий справа

- «Допрацювалися» до бронзи…

- Знаєте, у мене не було ілюзій стосовно того, що я, мовляв, сильний тренер. Та й команда у нас була не така вже й могутня. Гадаю, більшість суперників нас банально недооцінили.

- Стартували ви справді фантастично: перемога 3:0 над срібним призером попереднього чемпіонату «Чорноморцем», нічиї з «Дніпром» та «Шахтарем», перемога 4:3 над тодішніми гегемонами динамівцями з Києва…

- Та ми й на виїзді з киянами зіграли добре: поступилися 1:2, але нас трохи прихопили судді. До слова, саме тієї поразки ми повірили в те, що здатні увійти в число призерів. Хоча попервах завдання боротися за медалі не ставило переді мною ні керівництво, ні я перед командою. Але повернулися з Києва і, зібравшись, вирішили: «Чому б не спробувати?» Ми тоді взагалі другими тривалий час йшли.

- Ця бронза дозволила «Ворсклі» зіграти в Кубку УЄФА, що для Полтави ще за рік до того здавалося чимось неймовірним…

- Пригадую наш перший виїзд до Риги на поєдинок кваліфікаційного раунду проти «Дауґави». Вперше замовили для вильоту чартер. А коли перемогли у латвійській столиці 3:1 і повернулися назад, нас, не дивлячись на пізню ніч, на летовищі зустрічало чимало людей, керівництво міста. Тоді прийшло усвідомлення, що це ще один, раніше небачений для «Ворскли» щабель.

- Віха, з моєї точки зору, то сам факт зустрічі з бельгійським «Андерлехтом»…

- Королівський клуб. Звісно, для нас зустрітися з таким суперником було дуже почесно. Перший матч на виїзді ми програли 0:2, але виглядали дуже пристойно, мали нагоди забити. Бельгійські вболівальники поставилися до нас дуже доброзичливо.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 5

1997-й. Полтава. "Ворскла" - "Андерлехт"

- Кажете, що ніколи не вважали себе сильним тренером. Попри те вашій тодішній рішучості могли позаздрити чимало досвідчених наставників. Ваша «Ворскла» була єдиною в українському елітному дивізіоні командою, котра грала в три оборонці, сповідуючи атакувальний стиль гри…

- Може, то був ризик, але забивали ми справді багато. Втім, без зривів, пов’язаних з цією тактичною моделлю, теж не обходилося. Скажімо, «Шахтареві» в Донецьку програли 0:4. І то наприкінці чемпіонату, коли очки в боротьбі за бронзу були потрібні, як повітря. Але загалом, обираючи таку тактику, ми виходили з рівня футболістів, які тоді були у «Ворсклі». У нас тоді було чотири київських динамівці – воротар Андрій Ковтун, оборонець Олександр Головко, хавбеки Олександр Венглинський і Віталій Самойлов, які не підійшли Йожефові Сабо. Плюс Андрій Хомин, котрий за два роки до переходу в нашу команду виступав за киян у Лізі чемпіонів як основний гравець, досвідчені Іван Яремчук, Іван Шарій, забивний нападник Сергій Чуйченко.

Ось ви згадували про нашу перемогу над «Динамо». Перед цією зустріччю екс-динамівців навіть не мусив додатково мотивувати. Вони самі жадали довести тренерові Сабо, що той відмовився від їхніх послуг дарма. Пригадую, перед цим поєдинком мав індивідуальні розмови з кожним з футболістів. Молоді надзвичайно хвилювалися, бо для них цей матч був подією. Намагався таких підтримати морально, щоб вони не перегоріли. Але коли в номері з’являлися колишні динамівці, то в їхніх очах читалася нетерплячість, бажання вийти на поле і продемонструвати, що вони вміють. Певен, що цей запал відіграв вирішальну роль, бо кияни виходили на гру з нами з розумінням, що протистоїть їм команда, котра щойно вийшла до вищої ліги.

- Вас не ображали післяматчеві висловлювання Йожефа Сабо, котрий звинувачував своїх футболістів, зокрема воротаря Ігоря Кутепова у здачі поєдинку?

- Ображали, звісно. Я ж пам’ятаю те скандальне інтерв’ю Йожефа Йожефовича газеті «Бульвар», у якому тренер динамівців лютував на своїх футболістів, а заодно й кидав тінь на наш клуб. Щоправда, через два тижні в тому ж виданні було вже й інтерв’ю Кутепова, у якому Ігор некрасиво висловився вже на адресу Сабо. А ми собі сиділи й думали: то яким впливом чи ресурсами ми мали володіти, щоб домовитися з футболістами «Динамо» про здачу гри? У мене після усіх тих публічних перепалок навіть неприємний осад залишився. Мовляв, через нас у «Динамо» стався скандал. Я ж з юних років за цю команду вболіваю.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 6

"Ворскла" - бронзовий призер чемпіонату України-1996/1997

- Ваші футболісти отримували за перемоги над суперниками рівня «Динамо», «Чорноморця» чи «Шахтаря» підвищені преміальні?

- Ні. Перед окремо взятими поєдинками ми не обіцяли нічого. У нас була своя система. Орендовані динамівці, приміром, Хомин чи Ковтун, отримували по 1200 доларів. То за умови, що решта футболістів отримували в районі 300-500 доларів. Коли я підписував з Суркісом угоду про оренду, Григорій Михайлович мені сказав: «Можеш платити їм 500 чи навіть 300 доларів. Але вони й викладатися будуть відповідно. Тому раджу дати їм не менше тисячі». Стосовно додаткового стимулювання, то ще перед сезоном, не відаючи, що ми будемо боротися за медалі, вписав за принципом «папір витримає усе» такий пункт, відповідно до якого в разі, якщо команда знаходитиметься на першому-третьому місці, то отримуватиме, здається, 500 доларів надбавки. Цифру, звісно, зависив, бо не вірив, що таке можливо. А гравці як поперли, то в нас у ході сезону вже й грошей не було, щоб виплачувати обіцяне, а вони все не втихомирювалися.

- Андрій Ковтун в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що у сезоні-1996/1997 був одним із найоплачуваніших футболістів України…

- То у Полтаві? 1200 він отримував. Не знаю, скільки він у Києві отримував. Може, так само, чому й Суркіс мені такі рекомендації давав. Думаю, я зумів зберегти екс-динамівцям на момент їхньої оренди те, що вони отримували в столиці. То загальноприйнята практика. Іноді ті клуби, звідки гравець йде в оренду, самі виплачують ті гроші, які пообіцяли за контрактом. Стосовно Ковтуна, то я інше його висловлювання читав. Андрій сказав, що отримуючи бронзову медаль, дивувався, як взагалі це сталося, оскільки «Ворскла» часто тренувалася на асфальті. У нас запасних полів не було. Тренувалися або на стадіоні «Ворскла», намотуючи кроси на бігових доріжках, або на асфальтному полі. Думаю, той наш результат – то психологія. Футболісти вірили мені, я довіряв їм. Ось скажіть гравцям будь-якої нинішньої команди Прем’єр-ліги, що завтра вони тренуватимуться не на траві, а на асфальті. Певен, працювати не захоче ніхто.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 7

Андрій Ковтун

- Знову ж повертаємося до вашої самооцінки – «сильним тренером себе не вважаю». Досвіду роботи з людьми рівня Яремчука, Хомина, Леженцева у вас не було, але переконувати їх вдавалося…

- Було нелегко, адже люди пройшли Крим і Рим. Зокрема й Іван Шарій, який повернувся до Полтави, маючи за спиною досвід виступів у тому ж «Динамо», «Чорноморці». Може, люди інші тоді були. При цьому гравців з іменем я ніколи не виділяв. За порушення карав їх на рівні з молодими, оголошуючи про це перед усією командою. Пригадую, якось перед усіма 25-ма футболістами кажу: «Шарій вчора порушив спортивний режим. За це він оштрафований на таку-то суму». Ваня після зібрання підходить і обурюється: «Навіщо ви про це при всіх говорите? Могли ж викликати до себе в кабінет і в особистій розмові про все сповістити?» «Ні, - відповідаю. – Про те, що ти порушив, знає вся команда. То нехай вона знає, що для тебе виключень немає і штрафую я Шарія так само, як будь-кого іншого».

Та багато у нас штрафів було. А найбільше штрафував нашого найкращого бомбардира Чуйченка.

- Сергій якось сказав, що шкодує про те, що мав проблеми з режимом…

- Знаєте, зараз немає місяця, щоб Чуйченко два чи три рази не набрав мій номер і не поспілкувався. Інший на його місці образився б. Порушення ж часто були дрібними. Якось були ми на зборі в Словаччині. Відбій о 22-й. Виглядаю з вікна десь після десятої – пішов хтось у нашій формі з готелю. Але далеко, не бачу, хто саме. Викликаю лікаря, кажу, щоб вияснив. Той заперечує, мовляв, хлопці вже сплять. «Ні, одного немає точно» - кажу. Перевіривши, лікар справді застав відчиненим один номер. На одному ліжку спав, здається, Вітя Богатир, а інше порожнє. Чуйченка немає, пішов стриптиз дивитися в сусідній готель.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 8

Сергій Чуйченко

Вранці шикую команду, вітаюся, запитую, як спалося. Усі кажуть, що добре. Чуйченко, може, знав, що його застукали і хотів виправдатися. Але кажу: «Серьожа Чуйченко вчора вночі ходив дивитися на голих дівчат. Красиво?» Сергій знітився, почав виправдовуватися. «Офіційно тобі, Серьожо, оголошую, що це тобі коштувало 500 доларів. А ще зателефоную твоїй дружині Марині. Нехай вона знає, скільки ти готовий заплатити, щоб подивитися на оголену дівчину». Чуйченко доводив, що о першій він вже спав, але мене це не переконало.

Або монтували на нашому стадіоні перше велике табло. Бригада працювала кілька днів. Коли роботи завершувалися і мав відбутися пробний запуск, у нас якраз було тренування. Поле було сирувате, тому бігали виключно біговими доріжками. У цю мить домовився з бригадиром про перше ввімкнення табло. На ньому на російській висвітлилося: «Спасибо Сергею Чуйченко за то, что в Полтаве появилось табло». Коли почали висвітлюватися одне слово за іншим, хлопці на доріжці позупинялися і падали від сміху. «Серього, тебе ж вболівальники тепер на руках носити будуть. Якби не ти, Пожечевський на табло грошей не знайшов би» - підколювали Чуйченка. При цьому зазначу, що Сергій не був п’яницею, не потрапляв мені на очі напідпитку, як деякі. Часто карав його за гру в карти.

- У вашій команді був інший знаний картяр…

- Ваня Яремчук? Заїхали ми на базу перед якимось матчем. Вечір, відбій тридиційно о 22-й. Усі мають відпочивати. Кого помічав у холі – відразу штрафував. За гру в карти після десятої стягував по 100 доларів. Так ось, Яремчук, Чуйченко та Саша Омельчук дограти до десятої не встигли. І як тут ляжеш спати, якщо «пуля» ще не розписана? Але лежу у своєму номері, дивлюся телевізор. Чую стук. Заходить Ваня Яремчук. «Що сталося, чому спати не йдеш? – питаю. «Олександровичу, ситуація така, - каже Іван. – Ми не дограли. Ось вам 300 доларів, внесете завтра в бухгалтерію штраф за нас трьох. Можна ми дограємо?» «Ваню, ти що збожеволів?» - сміюся.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 9
В атаці - Іван Яремчук

- Дозволили дограти?

- Ні, звичайно. Ще й вранці на командному зібранні розповів, що вночі мені 300 доларів принесли.

- При вас у «Ворсклі» почали з’являтися леґіонери. Спершу були болгари Велін Кефалов, Ібрям Юсуф та Йордан Петков, потім – ніґерієць Даніель Нджоку…

- Ви ще згадайте, що у першій лізі за нас виступав американець Луїс Бербарі, якого я привіз з Бельгії. А Нджоку мені знайомі порадили 17-річним. Заплатили зовсім мало, бо хлопчина ж молодий. Підписуємо у мене в кабінеті з Даніелем контракт. Удвох, у перекладачі потреби не було, бо цифри і термін видно на папері. Показую фактично мовою жестів. Що угоду укладаємо на п’ять років. «Окей, Віктор» - каже і ставить підпис. Не минуло й року, як Даніель прохає про розмову. Заходить в кабінет і жалібливо говорить: «Віктор, Віктор, Нджоку капут! Файф капут!» І прохає, аби перепідписати контракт, скоротити термін дії контракту до трьох років. Річ у тім, що Даніель тут трохи пожив, подивився. Може, у них там у Ніґерії теж біднота. Але й у нас не хліб з маслом. Шкода мені стало хлопця. Незадовго перед відставкою переписав угоду.

- Але без вас Даніель у Полтаві фактично й не грав…

- Я з цим хлопчиною легко спільну мову знаходив. Його й уболівальники полюбили, дали традиційне для тих років для темношкірих прізвисько «Максимка». Але невдовзі після мене прийшов інший тренер. Не називатиму його прізвища, бо він зараз займає високу посаду. Не секрет, що темношкірі люди мають свої особливості, трохи інший запах, який утворюється через олію, якою вони мастяться. Я завжди садив Нджоку поруч з собою, їли ми за одним столом. То щоб інші бачили мій приклад і не цуралися Даніеля. Коли їхали в автобусі, то я, сидячи на традиційному для тренерів передньому сидінні, гукав хлопця: «Джокі, іди сюди, подивишся трохи у вікно». Це педагогіка. Але прийшов інший тренер і відразу продемонстрував повне несприйняття темношкірого гравця у своїй команді.

Що й казати, якщо мені навіть Григорій Суркіс говорив: «Вікторе, що ти ганьбиш наш український футбол? Невже в Україні своїх футболістів немає?» До нас же темношкірих гравців в українському чемпіонаті майже не було. Трохи раніше «Карпати» Альхалі Соуму запросили, а до того люди іншої раси якщо й з’являлися, то епізодично. Зізнаюся, тоді на слова Григорія Михайловича не відповів. Але сміявся, коли роки через два темношкірі футболісти почали з’являтися в «Динамо».

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 10

- З «Ворскли» ви пішли наприкінці сезону-1997/1998, коли команда посідала п’яте місце. Яка причина відставки?

- Зазвичай я умів шукати спільну мову з керівниками міста й області. Умів і умію. Як показник – мені за здобуття бронзи чемпіонату України присвоїли звання почесного громадянина Полтави. Але тодішній мер міста Анатолій Кукоба після третього місця каже: «Вікторе, треба боротися за вищі місця». «Куди? – питаю. – Попереду «Динамо» і «Шахтар». Ми ж у трійку й так застрибнули великою мірою випадково. Реально наше місце зараз – з третього по п’яте. За них й треба боротися. Про друге годі й говорити». Анатолієві Тихоновичу ці мої слова не сподобалися. З того часу почалися розмови про мою заміну, про те, щоб мене зробити президентом клубу.

Правда, на посаді я залишився, але то був недобрий сигнал. Впродовж сезону-1997/1998 ми йшли четвертими-п’ятими, тобто, на тому рівні, на якому я й прогнозував. Якщо у першому для «Ворскли» у вищій лізі чемпіонаті нас ще трохи недооцінювали, то тепер ставилися з усією серйозністю. Втім, наше турнірне становище керівників не вдовольняло і я подав у відставку. Найцікавіше, що через рік, коли після нашого п’ятого місця команда завершила сезон десятою, їй вже аплодували. Так само, як потім аплодували, коли «Ворскла» просто зберігала прописку в еліті. Мене ж почали засвистувати, коли команда йшла у турнірній таблиці четвертою. А ще недавно не міг зі стадіону вийти – бажаючі взяти автограф не випускали. Неприємно було, звичайно. Самі розбестили вболівальників, привчили їх до перемог, а потім так само потрапили під немилість.

Час усе розставляє по місцях. Третьою «Ворскла» з того часу більше не була ніколи. Так, у 2009-му команда під керівництвом Миколи Павлова виграла Кубок України. Але, погодьтеся, виграти медалі за підсумками 30-ти матчів, демонструючи стабільну гру впродовж усього сезону, складніше, ніж налаштуватися на п’ять поєдинків у році, та ще й коли двоє суперників представляють нижчі ліги. Тому й не дуже приємно було чути від одного високопоставленого чиновника з ФФУ, мовляв, здобутий «Ворсклою» Кубок цінніше нашого третього місця. Взагалі, вважаю, що співставляти ці досягнення не варто. Кожне дороге по-своєму.

- Так чи інакше, провівши на чолі вищолігової «Ворскли» два повноцінних тренерських сезони, ви підвищили свій тренерський рейтинг настільки, що отримали запрошення від збірної Туркменистану і клубу «Копетдаґ»…

- Дуже пишаюся тим, що за 50 років існування команди майстрів у Полтаві поміж 40-ка тренерів, які з нею працювали, найвищий коефіцієнт за співвідношенням «перемоги – поразки» у мене. Крім того, місцеві журналісти визнали мене разом з Миколою Павловим тренером сторіччя у полтавському футболі. Стосовно ж запрошення до Туркменистану, то якщо ви думаєте, що мене звабили туди грішми, то дуже помиляєтеся. Про те, скільки буду отримувати, дізнався лише коли дав згоду на переїзд. Вагався ж я через те, що не наважувався покидати насиджене місце. Як-не-як, з «Ворсклою» безперервно пропрацював 14 років.

Але набридло слухати усі ці «ми домовлялися, а команда не третя, а четверта-п’ята» й пішов. Ні з ким я ні про що не домовлявся. Свій останній матч на чолі полтавців провів у Тернополі, де ми виграли у місцевої «Ниви». До завершення чемпіонату-1997/1998 залишалося три тури і я вирішив не допрацьовувати сезону, бо команда потрапляла в Кубок Інтертото. Цей турнір стартував, здається, через два тижні після завершення чемпіонату України, а отже новому тренерові був потрібен час, щоб адаптувати команду під себе. Мер лише запитав, чим буду займатися. Сказав, що наразі не визначився, хоча мав варіант з дитячо-юнацькою школою. «Спершу трохи відпочину, а там подивимося» - додав.

Взяв у турфірмі путівки і відправився з дружиною в подорож у Португалію. А з Ларисою, яка тоді працювала у приймальні стадіону, домовився, що в разі, якщо мене хтось розшукуватиме, нехай спершу перепитає, хто турбує, а потім зателефонує мені і я скажу, чи давати номер мобільного. Зізнаюся, був певен, що ніхто всерйоз мене турбувати не буде. Але телефонує Лариса і каже, що зі мною хоче зв’язатися віце-прем’єр-міністр Туркменистану Борис Шихмурадов. З ним познайомився, коли возив «Ворсклу» на турнір до Ашгабада. «Ларисо, перетелефонуй сама і дай мій номер. Такі люди самі двічі телефонувати не повинні» - сказав.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 11

Через якийсь час отриую дзвінок від помічника Шихмурадова. Той сказав, мовляв Борис Оразович зараз у Китаї, але він дуже просить, щоб ви до нас прилетіли. Вартість квитків мені пообіцяли компенсувати. Предмет бесіди – робота зі збірною Туркменистану. Який солдат не мріє стати ґенералом? Полетів разом з дружиною. Мені відразу запропонували роботу, сказавши, що колиншнього наставника Тачмурада Аґамурадова відправляють у відставку, але він буде працювати у мене помічником. «Якщо не проти, то через два дні під час національного свята ми представляємо тебе у Палаці культури Ашгабада» - кажуть. Погодився.

Через два дні, представивши спільноті Туркменистану, мені вручили оздоблену дорогоцінним камінням шаблю. І лише після цього, випивши на банкеті по чарці, запитую віце-прем’єра, у якого раніше бував удома: «Борисе Оразовичу, то скільки я отримуватиму?» До того про гроші не розмовляли взагалі. Зрештою, я не сумнівався, що мене не обділять. Люди ж серйозні. Не помилився. Платили добре, двічі на місяць відпускали додому й при цьому давали на ці перельоти додаткові кошти.

- Грала при вас збірна Туркменистану теж доволі непогано…

- При мені туркмени вперше піднялися у рейтингу ФІФА на місце близько 120-го. Ми ж тоді до чвертьфіналу Азійських ігор вийшли, перемігши зокрема й учасників мундіалю-1998, який щойно завершився у Франції, корейців. Програвали 0:2 і виграли 3:2. Різниця у часі між Таїландом, де відбувалися Ігри і Туркменистаном, суттєва, тож дзвінок президента країни Сапармурата Ніязова застав нас пізньої ночі. Трубку взяла дружина й коли почула, хто на тому кінці провода, відразу мене розбудила.

Цікаво було в Туркменистані. Але важкувато з точки зору ментальності. Люди там не надто дисципліновані. Серед футболістів вистачало тих, хто полюбляв нюхати травку. Там це явище звичне, а для мене – дикість. Оголошую, мовляв, завтра здаємо аналіз крові. Керівники мене питають: «Навіщо це тобі?» «Щоб знати, хто пив, а хто ні» - пояснюю. «Не треба. Пити вони, може, й не п’ють, але дізнаєшся про те, про що ми багато років знаємо» - кажуть.

Не мав повного взаєморозуміння й з помічником Аґамурадовим. Туркменської я не знаю, а вони стануть поряд і розмовляють по-своєму. Почуваю себе незручно, бо є відчуття, що при мені ж вони обговорюють мене.

- Розмовляти вам теж було з ким…

- Ви про футболістів наших, Костю Сосенка, Ігоря Кислова, Андрія Зав’ялова та Рому Бондаренка? Ми їх як запросили? Прийшов до Шихмурадова й кажу, мовляв, щоб претендувати на щось на Азійських іграх треба підсилитися. «Можу запропонувати незадіяних за збірну українців» - кажу. «Що для цього треба? - питає. – З грішми питань немає». «Треба домовитися з Федерацією футболу України, щоб вона не заперечувала».

Шихмурадов при мені набирає дві чи три цифри на «вертушці», на «білому телефоні», через який у нього був прямий зв’язок з керівниками держав. «Велеро, здоров, - звертається до тодішнього українського прем’єра і колишнього президента ФФУ Пустовойтенка. – Як справи? Тобі вітання Пожечевський передає. Пам’ятаєш його, він з Полтави». А Пустовойтенко якраз незадовго до моєї відставки з «Ворскли» приїздив до нас, запитував, чому йду. «Довго розповідати» - сказав. Не дивно, що під час цього дзвінка Пустовойтенко мене згадав: «Віктору теж вітання. У чому проблема?» «Та ось Пожечевський готує збірну до Азійських ігор, - каже Борис Оразович. – Хочемо твоїми хлопцями підсилитися, вони у збірній не задіяні». «Немає питань. Набирай Суркіса» - відповів Валерій Павлович.

У Суркіса ж теж в кабінеті стояла «вертушка». Дізнавшись номер, Шихмурадов зателефонував, сказав, що питання узгоджено з Пустовойтенком. Григорій Михайлович погодився і питання було залагоджено. Єдиний, з ким ми помилилися – Хомин. Домовилися про його участь в Азійських іграх і лише в останню мить виявили, що Андрій зіграв два матчі за збірну України. Довелося його «відчепляти». Стосовно решти питань не було. Палки в колеса вирішили вставити мої полтавські «доброзичливці». Вони написали листа на адресу президента Азійської футбольної конфедерації, мовляв, у складі збірної Туркменистану незаконно виступають такі й такі футболісти. В принципі, доля істини в тому була, бо громадянства Сосенко, Зав’ялов, Бондаренко і Кислов прийняти не встигли. Паспорти їм видав особисто Шихмурадов. Якщо докопатися, то порушення виявити можна. Однак завдяки впливовості віце-прем’єра питання вдалося владнати.

Взагалі, грошей для виступу в Азійських іграх не шкодували. Коли готувалися, підійшов до Шихмурадова і питаю: «Можемо ми розраховувати на те, щоб два тижні потренуватися в Об’єднаних арабських еміратах? Профінансуєте?» «Нема питань». 35 футболістів, найкращий готель, найкращі поля – приймають нас за найвищим розрядом і ні за що не беруть грошей. Звісно, у керівників держав існував свій взаєморозрахунок. Коли приїхали на Ігри до Таїланду, нас спершу поселили разом з представниками інших видів спорту в «олімпійському селищі». Відчуваємо себе не надто комфортно. Знову набираю віце-прем’єра: «Борисе Оразовичу, нам би спокою більше, жити б в готелі. Можете забрати нас з селища?»

Питання вирішене – переїздимо до готелю. Для нас це було важливо, адже в команді тоді виступали зокрема й представники російського чемпіонату – Валерій Брошин з пітерського «Зеніту», Діма Хомуха з ЦСКА (він нашим капітаном був). Турнір тривав впродовж місяця, а в людей старт чемпіонату на носі. Певен, ми пройшли б далі чвертьфіналу, але гравці втомилися і налаштувати їх на матч проти китайців було складно.

Віктор Пожечевський: Хвилювався, що пересварив тренера Динамо з футболістами - изображение 12

- Так чи інакше, ні до, ні після збірна Туркменистану ліпше на Азійських іграх не виступала. Крім того, при вас повернув собі звання найсильнішого в країні клуб «Копетдаґ». Чому в такому разі залишили Туркменистан, пропрацювавши там менше року?

- Про проблеми ментального характеру я вже говорив. Також свою роль відіграли й кліматичні умови. Спека така, що іноді за день змінював по кілька сорочок. Однак найголовніше – з посади президента Федерації футболу Туркменистану пішов Шихмурадов. Зрозумів, що пора їхати додому й мені. Коли повернувся, то очолив охтирський «Нафтовик», який у першій лізі займав передостаннє місце. При мені команда трохи піднялася, але після завершення сезону вирішив піти. За роки тренерської роботи встиг підірвати здоров’я. Повернувся додому і з того часу обіймаю різні функціонерські посади. Відповідальності теж чимало, але все ж трохи спокійніше.

Читайте найцікавіші новини футболу в Telegram, Facebook і Viber
Підписуйтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 1
Новини по темі
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (10)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Увійти
Fan VP (Poltava)
Знали б те Кукоба и ко что Ворскла после ухода Пожича будет 8лет подряд бороться за выживание, радовались бы тому 5-ому месту как слоны
Ответить
+2
0
GOTS (Эр-Рамади)
та там і не в Кукобі була справа ...
Ответить
0
0
Kostya Dovgan (Киев)
Невероятное количество людей на трибунах. Никогда в Полтаве столько не видел
Ответить
+2
0
sasa_fcvp (Полтава)
Він вже років два не працюває на посаді начальника, тому аже ніяк не міг обіймати цю посаду у травні цього року... Ви помиляєтеся...
Ответить
+1
0
Kostya Dovgan (Киев)
будем уточнять тогда. Спасибо за замечание
0
0
Shveps (Poltava)
Я тогда был на матче , тысяч 40-ок было, не меньше !
0
0
Kostya Dovgan (Киев)

Ответить
+2
0
GOTS (Эр-Рамади)
Дякую Віктору Олександровичу за його вклад в розвиток (і тим паче збереження футболу в Полтаві)
Ответить
+3
0
sasa_fcvp (Полтава)
"Нині у свої 63 Віктор Олександрович відійшов від тренерської роботи й обіймає посаду начальника управління з питань сім’ї, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації."
Пожечевський вже дуже давно не обіймає цю посаду. Після неї він працював вже у багатьох місцях і в федерації футболу Полтавщини (яку хотів очолити) і в ФК Карлівка...
Ответить
+1
0
Kostya Dovgan (Киев)
Добрый день, интервью записывали в день финала Кубка. На тот момент работал
Ответить
+1
0
 

© UA-Футбол 2002-2018.
Всі права на матеріали, що знаходяться на сайті www.ua-football.com охороняються відповідно до законодавства України.
Матеріали сайту призначені для осіб старше 18 років (18 +).
Пишіть нам: [email protected]


Продовжуючи переглядати www.ua-football.com, ви підтверджуєте, що погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Согласен