Микита Бурда: Мені дуже допомагає Ярмоленко

19-річний захисник киЇвського "Динамо" Микита Бурда розповів про себе та свою кар'єру.

- З чого у вас все почалося, і як ви потрапили в систему координат київського "Динамо"?

- Футболом почав займатися на Київщині, у невеликому місті Яготин. У віці 13 років мене тренер повіз на перегляд в Республіканське вище училище фізичної культури на Лісному. Там я перейшов на інший рівень футболу. Навчався до 16 років, а після цього перейшов у ДЮСШ "Динамо". Там випустився і потрапив у команду U-19. Рік пограв, а далі – "дубль".

- Якщо не помиляюся, то в Яготині ви грали з Володимиром Багметом – вундеркіндом, якого запросили у "Барселону"…

- Ми разом майже не грали. Так, ходили в одну спортшколу, але Володя на два роки молодший, тож ми були в різних групах. Багмет за рівнем таланту виділявся серед всіх своїх ровесників. Нормальний хлопець, скромний, спокійний. Коли я поїхав у Київ, а він переїхав до Іспанії, то зв’язок перервався. Іноді хіба що в інтернеті можемо поспілкуватись.

- Ви народилися у 1995 році, тож не могли бачити історичних перемог "Динамо" Лобановського над "Реалом" і "Барселоною". На яких матчах зародилася ваша любов до київського клубу?

- "Динамо" полюбив тоді, коли став займатися футболом у Яготині. У Київській області всі вболівають за "Динамо". Відколи розпочав навчання в училищі, став регулярно ходити на домашні матчі киян. Хоча якийсь конкретний поєдинок виділити важко.

- У головній команді "Динамо" ви дебютували кубковим матчем проти "Зірки". Від кого дізналися, що зіграєте?

- Дізнався від головного тренера. Я тренувався з першою командою упродовж тижня, залишався на заїзді, а потім поїхав у Кіровоград. Після обіду тренер виклав до себе кожного – на співбесіду. Заходжу, а Ребров мені каже: "Сьогодні будеш грати. Не хвилюйся, все нормально".

- Не хвилювалися?

- Сильно хвилювався, звісно. Хотів добре зіграти. Віддав кілька передач і трохи заспокоївся. А коли ми вже відкрили рахунок, стало набагато простіше – психологічне навантаження спало з пліч.

- Дебют в УПЛ припав на українське Ель Класіко. Тут і зрілим футболістам непереливки доводиться, а як з тремтінням колін впоралися ви?

- Мені допомагали і колеги, і тренерський штаб, зокрема, Сергій Станіславович. Вони розповідали потім, що бачили мій мандраж, а тому намагалися заспокоїти. Але це така гра, що вгамувати хвилювання ніяк не вдавалося. Ніби вже все гаразд, а десь помилишся – і знову переживаєш.

- Як вас прийняв динамівський колектив? Не ображають?

- Всі хлопці добре мене прийняли. Немає такого, щоб хтось… Все нормально, словом. Дідівщини немає (Сміється).

- Хто взяв над вами шефство?

- Напевно, це Андрій Ярмоленко. Перед матчами любить підійти на розминці і підказати, що до чого, заспокоїти. Мені це дуже допомагає.

- Окей, а кого можете назвати своїм товаришем?

- Зі всіма, в принципі, спілкуюся одинаково. Особливих друзів поки що немає. Я в команді лише три-чотири місяці.

- До таких авторитетів, як Шовковський або Гусєв не страшно підходити?

- Ні, не страшно. Я їх глибоко поважаю. Вони для мене дійсно є, як ви сказали, авторитетами.

- Чи перепадало від них на горіхи?

- Звичайно, що мені підказували мої помилки, пояснювали. Але не було такого, щоб жорстко критикували чи підвищували голос.

- З ким ділите готельний номер під час виїздів?

- По-різному буває. Але найчастіше - з Буяльським або Калітвінцевим. В Ужгороді жив із Ромою Безусом. Це не я вирішую. Як розподілять - так і буде.

- А якою ви б хотіли бачити свою футбольну кар'єру?

- Перш за все, хочу закріпитися в "Динамо", щоб впевнено стояти на ногах. А ще хочу підкорити з київським клубом всі вершини - від чемпіонату України до єврокубків.