Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців ᐉ UA-Футбол
Украинская Премьер-Лига (УПЛ)
Друга частина відвертого інтерв’ю екс-футболіста «Динамо» й «Дніпра» UA-Футболу

Іван Вербицький
03.04.2016
неділя
09:45
Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців
Рейтинг публикации
Друга частина відвертого інтерв’ю екс-футболіста «Динамо» й «Дніпра» UA-Футболу
Читайте на русском: Николай Пинчук: Уже будучи тренером, Лобан в Днепре бежал 800 метров быстрее действующих игроков

У другій частині нашої бесіди Микола Пінчук припустив, що Лобановського в «Дніпрі» могли підставити його ж «любимчики», розвовів, як Базилевич переграв самого себе, про образу Жиліна і військову муштру.

Закінчення. Перша частина інтерв’ю з Миколою Пінчуком
«Коли Сабо стрибнув у ногу Сидорову, від хрусту зробилося моторошно»

- Миколо Федоровичу, динамівці 70-х з жахом згадують перші збори під керівництвом Валерія Васильовича. Тренер-початківець Лобановський теж гонив серйозно?

- Безперечно. Ми були піддослідними кроликами. Ті методики, які потім принесли користь «Динамо», випробовувалися на нас. Під час занять ми вмирали. Тоді здавалося, що легше через день грати, ніж щодня у Лобановського тренуватися. При цьому тренування відбувалися двічі на день, плюс годинна руханка. В матчах бодай була нагода перепочити. Тоді ж грали одним м’ячем, а не десятьма, як зараз. Щойно м’яч вилетів – хлопчики подають новий. У наш час м’яч вилітав на трибуну й поки його повертали, можна перевести подих. На тренуваннях пауз майже не було. Навіть під час кросів зрізувати кутів не вдавалося. У тих місцях, де можна було схалтурити, передбачливий Лобановський ставив помічників. Щоб контролювали.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 1

Найбільше мене дивувало, навіщо нам бігати 800-метрівки. То ж страшна дистанція. 400 метрів, одне коло – то ще зрозуміло. А 800? Найцікавіше, що цю дистанцію Лобановський бігав разом з нами і приходив на фініш першим. Готовність у нього була блискуча. Звідки це? Адже в роки ігрової кар’єри бігати Валерій не любив. Я ж пам’ятав, що з Віктором Масловим у «Динамо» Лобановський тому й посварився, що постійно хотів грати в той футбол, який подобається йому, тобто, обвести, вдарити, забити, підкрутити з кутового. «Дід» наполягав, що зараз цього вже мало, при втраті м’яча потрібно повертатися назад і грати у відборі. Та Лобан стояв на своєму. То все було на моїх очах, під час зимових зборів у 1964-му. Не приймали нових вимог й інші старожили – Каневський, Войнов, Базилевич. Врешті, після нас п’ятьох, молодих гравців, Маслов трохи згодом відрахував Каневу, Войнова, а потім і Лобановського з Базилевичем. Так вони всі разом у «Чорноморець» і перейшли. Войнов – тренером, а інші – його підопічними.

Але найцікавіше те, що як тренер Лобановський вважав людей після 28-29-ти років відпрацьованим матеріалом. Тож після сезону-1969 у «Дніпрі» розпочалася «плавка лісу». Паршими Валерій Васильович прибрав обох центральних оборонців - 33-річного Борю Дановського, котрий відіграв за команду все життя. Змушений був піти лівий захисник Толик Гребенник, родом з Донецька, добре хлопець грав. З правим оборонцем Ромою Канафоцьким Лобан розпрощався ледь не відразу після того, як очолив «Дніпро».

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 2

Мені тоді було 28 і почав розуміти, що доля усіх вище перерахованих може спіткати й мене. То за умови, що грав постійно, забив у чемпіонаті-1969 шість голів, що для крайнього нападника цілком непогано. Але Лобан вже почав запрошувати людей, з якими він раніше разом грав. Була у нього така звичка. Зокрема за цим принципом опинився в «Дніпрі» Віктор Мірошин з Одеси, правий крайній, мій прямий конкурент. Також із «Чорноморця» Валерій Васильович забрав двох центральних оборонців, двох Петрів – Найду і Цуніна.

Також по старій київській пам’яті опинився в нашій команді півоборонець Вітя Назаров, котрий тривалий час виступав за динамівський дубль, а в 1968-му шість матчів зіграв за основу. Після того Віктора віддали до Луганська, в «Зорю», а вже звідти його взяв до нас Лобановський. Найцікавіше, що я досі не збагну, яким чином вдалося залагодити питання із заявкою Назарова. Бо якраз у той час внесли зміни до регламенту, згідно з якими переходи з вищої ліги в нижчу були заборонені. Власне, Віктор перших півроку грати не міг, хоча всі умови йому вже створили. Та потім питання втрясли.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 3

"Дніпро" - "Шахтар". У центрі - суперники Станіслав Євсеєнко і Микола Пінчук

- Судячи з того, що у 1970-му ви відіграли за «Дніпро» 29 поєдинків, побоювання виявилися марними.

- Грав в основному на виїзді, де треба було більше бігати. Назаров з мірошиним цього не любили, тож ставили мене. У цьому контексті згадуються тренування Лобана. Була у нас вправа, ми її називали «квадратом смерті». То коли ми попарно на півполя перепасовувалися в один дотик. Мене зазвичай ставили у парі з лівим оборонцем Володею Сергеєвим. Той так само як я міг бігати весь день. То ми під час цього «квадрату» й знущалися одне з одного. Настільки, що ледь серце не зупинилося. А поряд працювали у парі Назаров з Мірошиним. Поки Лобановський дивиться, вони роблять прискорення. Відвернеться – зупиняються. То ж треба постійно рухатися, відкриватися. Лише до Адрія Біби, якому тоді було 32, Лобановський був трохи поблажливішим. Андрюху ставили в центр квадрату й дозволяли багато дотиків. Тобто, коли м’яч віддав гравець у синій маніжці, «синьому» Біба мав і повернути. Те саме з «червоними».

- Досвідчені гравці «Дніпра» бунтів проти Лобановського не влаштовували?

- Та вищо? Він там був королем. Усі ж розуміли, що прийшов Лобан за рекомендацією самого Щербицького.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 4

Товариський матч між "Дніпром" та "Спартаком" у Сочі завершився 1:1. Микола Пінчук контролює м'яч у супроводі Геннадія Логофета. Зліва - Андрій Біба. "У цій зустрічі я забив фантастичний гол, - згадує Микола Федорович. - Біба віддав передачу, а я всадив зльоту майже з середини поля. Сильний супутній вітер політ підсилив настільки, що Володимир Маслаченко у воротах не встиг навіть ворухнутися. М'яч влетів у "дев'ятку".

- А що ж тоді трапилося у Сімферополі. Під час фінальної пульки у 1969-му? Чув, що команда тоді програла «Спартаку» з Орджонікідзе (нині – Владикавказ) свідомо, щоб Лобановського прибрали…

- Висловлю свою точку зору. На мій погляд, валерій Васильович прорахувався, що довірив там грати футболістам, які виступали увесь рік без замін. Я, Жора Кржичевський, Вітя Литовченко виходили на поле трохи рідше. Міг же тренер нас виставити? Проте у Сімферополі Лобан знову грав звичними людьми. Та ще й тренування напередоні провів за спекотної погоди. Хлопці й без того футболу вже «наїлися». А все ж було «прихоплено», арбітри мали працювати так, як було вигідно нам. У Дніпрі в нашій перемозі не сумнівався ніхто. Хлопцям приготували холодильники, телевізори. Нашої поразки припустити не міг ніхто. Після того ж, як ми програли владикавказцям і зіграли внічию з хабаровським СКА, Лобан дивувався: «Як таке могло статися? Мене «сплавили».

Буду відвертим: якщо й хтось плавив, то поза моєю спиною. Я Бібу досі перепитую. «Колю, та яка «плавка»? – відповідає той. – Ми пішки ходили. Сил бігати не було взагалі. Він нас просто замучив своїми тренуваннями». Хоча я все ж припускаю, що Валерія Васильовича могли «сплавити» найперше його «любимчики». Вони ж розуміли, що за умови виходу до вищої ліги Лобан їх відрахує. Валерій набрав би сильніших. Їхню логіку зрозуміти можна: у першій лізі бігати треба менше, другі-треті місця команда займає, гроші платять. Навіщо щось змінювати? А Лобан би півскладу прибрав відразу, то ж зрозуміло.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 5

"Дніпро" кінця 60-х.
Крайній зліва - Микола Пінчук, четвертий справа - Андрій Біба

- Врешті, «Дніпро» вийшов до вищої ліги в 1971-му, коли вас у команді вже не було…

- Ця ситуація, коли мене виставляли лише на виїзді, тягнулася два роки поспіль. Я зрозумів, що не потрібен. То за умови, що людські стосунки у нас були гарними. Дружини наші навіть близько здружилися після того, як команда на перші під керівництвом Лобановського збори поїхала до Ялти. Втім, на роботу спілкування у побуті Лобановський не переносив.

А що «Дніпро» таки пробився до еліти? Це не дивно. Лобан саме для цього й ішов. При цьому поставив дві умови: щоб було ідеальне поле, а команда мала змогу виїздити за кордон і грати з іноземними суперниками вдома. Новий газон надали, реконструювавши стадіон «Восход». З міжнародними спарингами було складніше, бо команда ж вважалася невиїзною. Через завод стратегічного значення «Південмаш», звісно. Зайти на об’єкт було неможливо. То у профком за зарплатою входили без зайвих труднощів, з вулиці.

Знову ж – не знаю, яким чином, але питання було вирішене. Вже на початку тренерської діяльності Лобановського «Дніпро» відправився до Польщі, наступного року – у Францію. У Валерія Васильовича усе було розплановано до дрібниць. Приміром, тренер давав завдання – з п’яти найближчих домашніх матчів набрати вісім очків (за перемогу тоді нараховували по два пункти). Виконали план – отримуємо подвійний оклад, ні – залишаємося без преміальних взагалі. З виїздів мали привозити мінімум 50 відсотків очків. Ця стратегія врешті принесла результат.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 6

- Мали відчуття, що ще могли принести «Дніпру» користь»?

- Безумовно. Проте просити не збирався. Написав заяву й відніс її безпосередньо Лобановському додому. Двері відчинила його дружина Ада. Я подав Валерієві заяву, а той мовчки підписав. На тому все й закінчилося. Але моєму переходу до Житомира, в друголіговий «Автомобіліст» Лобан все ж посприяв. Там якраз другим тренером працював його друг Володя Онисько. То Валерій зробив дзвінок. «Їдь до нас, - зателефонував Онисько вже мені. – Тобі 29, кар’єра на закаті, не шукай щастя деінде. Житомир у 60-ти кілометрах від Києва. То гарний варіант».

Погодився. І не пошкодував, адже відіграв за «Автомобіліст» повноцінних чотири сезони. Цікаво, що до чемпіонату-1972 нас в Алушті готував Базилевич. Мене він награвав на місці «вільного художника». Тобто, при організації атак всі мали шукати мене. А вже пінчук вирішував, кому шніцель, а кому біфштекс. Від гри у відборі Олег Петрович звільнив мене повністю. Звичайно, мені це подобалося.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 7

"Автомобіліст" (Житомир) - володар Кубка УССР-1972.
Микола Пінчук - присів крайній зліва

Проте незадовго до початку чемпіонату Базилевич, нікого не попередивши, поїхав до Києва. Виявилося, що у Федерації футболу йому запропонували очолити донецький «Шахтар». Базіль погодився, та ще й Ониська до себе в помічники забрав. Та найцікавіше, що через короткий проміжок ми з «гірниками» зустрілися в Києві у фіналі Кубка України. «Вдягнули» ми тоді «Шахтар» 1:0. Тоді нас уже тренував Йосип Ліфшиц, але то ж зрозуміло, що фундамент готовності, підготувавши, як виявилося, собі суперника, заклав Базилевич. До слова, єдиний гол у тій зустрічі в додатковий час забив корінний донеччанин Анатолій Котов.

- З 1973-го «Автомобіліст» очолив Валерій Стародубов, нині людина для житомирського футболу легендарна…

Він приїхав з Середньої Азії, з Казахстану. Сам колишній воротар, чоловік прекрасний, інтеліґентний. Мене Валерій Андрійович відразу висунув у капітани, а команда кандидатуру підтримала. Пригадую, як тренер нам тоді допоміг автівки придбати. Пообіцяв, що в разі гарного виступу отримаємо те, що бажаємо: я - «Жигулі», а Микола Васютін з Донецька і Віталій Сладковський на прізвисько «Сантос» - «Москвичі». Фінішували ми у своїй зоні другої ліги другими після сімферопольської «Таврії». Слова наставник дотримав.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 8

"Автомобіліст" - 1974, остання професійна команда в кар'єрі Миколи Пінчука.
На цьому знімку він присів між двома воротарями

- Чому після завершення чемпіонату Стародубова в команді вже не було?

- Валерієві Андрійовичу запропонували роботу в обласній Федерації футболу і він, не знаю з яких мотивів, погодився. А команду довірили Вікторові Жиліну. Тому самому, який тривалий час очолював вінницький «Локомтив». Власне, до Вінниці Віктор Степанович у ті часи, коли за команду виступав Валентин Трояновський, кликав і мене, десятикласника. «Мені що школу кидати?» - запитав тоді, розуміючи, що нас вп’ятьох ось-ось мали забирати в «Динамо». Все б нічого, та Жилін вочевидь образу затаїв і, очоливши «Автомобіліст», мене, капітана команди, швидко «сплавив». Підмовив лікаря, щоб той сказав, немов Пінчук має проблеми з нирками. Але які нирки, якщо вони мене ніколи не боліли?

«Зараз у нас буде крос і ми подивимося, на що ти, старичок, здатен» - сказав Віктор Степанович. І що ви думаєте? Прибіг я другим після хлопця, на десять років від мене молодшого. Звичайно, що Жиліна це не влаштовувало. Він поставив собі за мету мене прибрати. То трохи суперечило сказаному відразу після призначення. «Ветерани, ми з вами будемо підтягувати молодь і таку команду зліпимо, що будь здоровий» - говорив. Але минуло небагато часу й першим Жилін прибрав мене, потім Васютіна і Сладковського. Прийшли нові люди і з ними команда впала з другого місця на восьме. Не збагну, навіщо руйнувати кістюк команди, який за два роки до того виграв кубок? Із людей, які грали в основі, нас залишив лише Юра Соловйов, якого запросили до «Дніпра». Інші залишилися. Більше того, підсилив команду оборонець Роман Журавський, котрий до того виступав за «Динамо» і «Карпати».

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 9

Атака "Дніпра" зразка 1966 року: Пінчук (в півоберта в темній формі у центрі) та Анатолій Крощенко

- Ви після житомирського періоду кар’єри ще збиралися пограти чи змитрилися з тим, що пора вішати бутси на цв’ях?

- Сили ще залишалися, мені лише 32 було. Але в той момент вирішив, що досить. Не знаю, що мене тоді надоумило. Може, врахував, що адміністратор команди повідомив, мовляв, будеш у Жиліна помічником. Воно й справді попервах так було. Навіть встиг разом із Віктором Степановичем з’їздити до Вінниці і переглянути гру майбутнього суперника «Автомобіліста» - «Локомотива». Проте за моєю спиною відбулися певні процеси, в наслідок яких асистентом Жиліна став мій друг Пестриков. Вітя після завершення кар’єри працював інструктором зі спорту у київському трамвайному депо, тому його призначення стало для мене несподіванкою. Я ж опинився ні з чим. Точніше, змушений був зайняти вакантну посаду інструктора тролейбусного депо.

Пестриков – хлопець хороший, але звик усе вирішувати за спиною. З юних років. Пригадую час, як нас мали до армії відправляти. Річ у тім, що Соловей (В’ячеслав Соловйов – авт.) притримувався таких принципів, що в його команді усі гравці повинні відслужити. Тому коли сезон для «Динамо» завершився, В’ячеслав Дмитрович усіх молодих замість відпочинку відправив у військову частину. Відправив Веригіна, Кравчука, Соснихіна, Валика Левченка, мене, але не Пестрикова. Вітю тоді начебто нирки боліли.

А ми в тих казармах з розуму сходили. Стояли 30-градусні морози, сніг вище голови. Думали, що закоцябнемо там зовсім. Добре, що лікар Попов, якого пізніше взяли на роботу в «Динамо», на допомогу приходив, обігрівав нас лампами. Тоді ж він просто фанатом був, знав, звідки ми прийшли. Також допомагали теплі ватяні бушлати. Решті солдатів було складніше, вони у простих шенелях залишалися. Взагалі, нам обіцяли, що надовго в частині не затримаємося. «Приймете присягу і поїдете додому» - заспокоювали. Якби ж то… Що то надовго, зрозумів після того, як нас привезли у частину, закрили ворота, відправили в лазню, побрили на лисо і дали одяг. Тоді вперше в житті вдягнув кальсони. Дали тих підштанників дві пари – прості й теплі. «Навіщо вони нам? Ми ж ненадовго» - кажу. «Бери-бери, ще подякуєш».

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 10

Початок 60-х В'ячеслав Соловйов дає установку молодим динамівцям. Зокрема - Миколі Пінчуку

Так ми місяць відслужили «від» і «до». Везли нас якось у покритій брезентом військовій машині на стрільбище. Сидимо в кузові скраю на лавочках і помічаємо, що за нами їде 21-ша волга з оленем на капоті. Звісно, що за кермом – динамівський воротар Олег Макаров. Махаємо йому руками, а той дивиться на нас, наче на дурнів. Ми ж вдягнені однаково, відразу й не розрізниш. І лише коли Смик (Валентин Левченко - авт.) зняв шапку, Макаров почав реготати.

- Стріляти навчилися?

- Та дали нам тоді на стрільбищі гвинтівки, протигази й лопатки навперевваги. Бігли по снігу, потім мусили підстрибнути, підтягнутися до другого поверху, знову спуститися вниз, в окоп, кинути гранату, крикнути кілька разів «ура». Та не все так просто. То Левченкові добре, він високорослий. А я під цією вагою стрибаю й не можу дістати тієї планки, від якої підтягуватися треба. Разів п’ять розбігався, зривався і розпочинав заново. Врешті, якось зачепився.

З цим впоралися. Нашвидкоруч попили чаю, трохи відігрілися грілками, коли приходить сержант Ручка. «Зараз йдемо стріляти» - каже. Відстань 200 метрів. Головне – куди завгодно влучити. Після того іспит вважався зданим. Стріляли в спеціальних рукавицях, в яких був виріз лише для одного пальця. Відстрілялися й до грилки. «Рядовий Кравчук, ви не влучили» - чуємо. Валері стріляти в рукавицях не зручно, але зняти їх не може, бо пальці замерзають миттєво. «Рядовий Кравчук, ви знову не влучили!» Після цих слів Сних хапає гвинтівку Левченка і видає: «Бери, це самостріл, не промахнешся!» Думаю, розумієте, що після того місяця нам відпочинок вже був не потрібен, а зимові збори були за щастя.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 11

70-ті. Любительський етап кар'єри Майстра

- Миколо Федоровичу, наскільки я розумію, в трамвайному депо ви затрималися надовго?

- Майже на вісім років. У футбол грав, виступаючи у чемпіонаті Києва за команду «Більшовик». Також постійно брав участь у матчах ветеранів. Змінив місце роботи лише тоді, коли з Шевченківського депо пішли іншого екс-футболіста Борю Басова. На його місце покликали мене. Видно, оцінили те, що я закривав усі види спорту під час першостей району чи міському відразу. При цьому сам грав не лише у футбол, а й у баскетбол, волейбол, а також стріляв, бігав на ногах і на лижах. При цьому ми займали гарні місця. Особливо в ігрових видах та лижному спорті.

В футболі постійно сперечалися за перше місце саме з Шевченківським депо. Тож коли Басова звільнили, їхній капітан, котрий грав у центрі оборони, зателефонував: «Переходи до нас, тебе там нічого не тримає. У тебе тільки майданчик для міні-футболу. У нас, крім цього прямокутника, спортзал, сауна і тренажарка. Всі умови маєш. Будеш не просто інструктором, а начальником споркомплексу. З більшим окладом, безперечно». Власне, після цього пішов у трамвайне управління і мене не звільнили, а перевели з одного робочого місця на інше.

Тоді до мене у зал пограти в теніс-бол постійно приходили Вітя Колотов, Толик Коньков, Міша Фоменко, Андрій Баль. Та багато… Мені ця робота подобалася, бо постійно спілкувався зі знаними футболістами. Проте вже за незалежності України, після того, як з центру міста прибрали трамваї, ліквідували й Шевченківське депо. Але нехай би ліквідовували. Навіщо було руйнувати усі цехи й спорткомплекс? Невже не можна було трохи розвантажити перше тролейбусне депо на Червоноармійській, частину обладнання перевівши в Шевченківський район? Проте ліпше було зруйнувати. Наскільки мені відомо, на місці депо хотіли будувати якийсь універмаг. Але не врахували, що внизу річка Либідь. Коли почали бити сваї, піднялася вода. З того часу там пустка.

Микола Пінчук: Вже будучи тренером, Лобан у Дніпрі бігав 800 метрів швидше за діючих гравців - изображение 12

Микола Пінчук, Андрій Біба та Віталій Хмельницький

- З того часу ви лише пенсіонер?

- А ще – футбольний ветеран. Намагаємося збиратися разом. Зокрема командою 1960, яка перемогла в першості СССР, щорічно збираємося. У вересні місяці, на квартирі Діми Линника. Він один живе. Нас вже тільки п'ятеро в живих залишилося.

Є злагода у сім’ї. З дружиною разом з 1962 року, встигли відзначити «Золоте весілля». Оля займалася спортивною гімнастикою, ми ще зі школи знайомі. Я в 10-А навчався, майбутня дружина – в 10-Б. Познайомилися на тренуванні шкільних волейбольних команд після уроків. Ми тоді хлопці проти дівчат грали. Після школи ще роки два зустрічалися, а потім вирішили розписатися. Невдовзі після весілля у нас народився син Олександр. Він теж грав у футбол, але змушений був зупинитися через проблеми з серцем. Сашко подарував нам двох внуків. Старший, Олексій, живе в Празі, він там закінчив вуз і вирішив залишитися. Внучці Юлі 18, вона зараз студентка, ідеально володіє англійською. Пишаюся, що у дітей все добре.

Сам же, звичайно, намагаюся відвідувати матчі «Динамо». Клуб нам виділяє перепустки й коли погода хороша, намагаюся поєдинків не пропускати. Якщо ж дощить чи мороз, то ділюся квитком з кимось із сусідів. Вболівальників у нашому будинку вистачає. Очікую на матч киян проти «Шахтаря». То те, заради чого наш чемпіонат варто дивитися. Втім, особливе задоволення отримую від перегляду матчів топ-чемпіонатів і Ліги чемпіонів. В захваті від «Барселони» і Ліонеля Мессі. То якийсь неймовірний гравець. Взагалі, з нетерпінням очікую півфіналів Ліги чемпіонів, куди мають потрапити «Барса», «Реал», «Парі Сен-Жермен» і «Баварія». То найсильніші наразі європейські команди. Очні зустрічі між ними мають стати справжнім святом.

***

Фото автора та з особистого архіву Миколи Пінчука

Читайте найцікавіші новини футболу в Telegram, Facebook і Viber
Підписуйтесь на наш канал YouTube
Оцените этот материал
Голосов 6
Загрузка...
Реклама
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (15)
Войдите, чтобы оставлять комментарии. Увійти
lera khoima (Киев)
Интересная и познавательная статья, Спасибо Коля Пинчук !
Ответить
0
0
Alex51 (Kyiv)
тільки усе ж з бОдуна, не з бУдуна. Будун Будунов то інша історія
Ответить
0
0
alekstat (Киев)
Отличный материал. Автору большое спасибо. А за подборку фото особенно!!!
Ответить
+1
0
GolfGTI (Северодонецк)
большой материал. дякую
Ответить
0
0
донтист (днепропетровск)
Все,что сказано о пребывании в Днепре,ни слова не придумано.Так и было.Только не вспомнил Вову Федоренко,очень здорово бегал,Играл "волнореза".К огромному сожалению,не совсем сейчас здоров Вова Сергеев..Надо было клубу каким то образом ему помочь.Ведь он все таки столько отдал Днепру и стадиону Метеор работая художником-оформителем.
Ответить
0
0
НеЗиЗу (Днепропетровск)
Интересно. Спасибо.
Ответить
+1
0
ser-gio (kiev)
одно такое вью стоит 200 вью вперде и фоменок, и 100 ребровых
Директор мог бы многое рассказать, да и те деды, которые не подлизывались по совковой привычке к начальству (чем грешат и 90% болел)
Ответить
+2
0
muntean (KR-SPb-Kinshasa)
статья хорошая и интересная - но с кучей ошибок в тексте, подправьте
Ответить
+1
0
Андрей (Odessa)
точно подмечено, помимо "описок" еще и такой "перл": "командой 1960 года, победившей в первенстве СССР" - это о Динамо
Ответить
0
0
Іван Вербицький (Київ)
Мова про команду, яка виграла юнацьку першість
0
0
Dimonych (FCSD)
Это потому что заканчивал карьеру в Шахтере :)
Ответить
0
0
Парус2 (Дніпро)
интересная статья. спасибо.
Ответить
+3
0
Парус2 (Дніпро)
tJzYpzM5YP4
Ответить
+2
0
artmov (Dobropolie)
бегжал 800 метров
Ответить
0
-1
Alex51 (Kyiv)
Плюсую
Ответить
+6
0
 

© UA-Футбол 2002-2019.
Всі права на матеріали, що знаходяться на сайті www.ua-football.com охороняються відповідно до законодавства України.
Матеріали сайту призначені для осіб старше 18 років (18 +).
Пишіть нам: [email protected]om


Продовжуючи переглядати www.ua-football.com, ви підтверджуєте, що погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Согласен