Андрій Новак: Як зреагував на удар Буяльського? Боженько допоміг

Ще два роки тому Андрій у своїх 25 виступав за не найсильнішу команду першої ліги й про нинішні досягнення, мабуть, навіть не мріяв. На зорі професійної кар’єри Новакові «щастило» на сильних конкурентів – Годзюр і Мартищук в Івано-Франківську, Тлумак, Налєпа, Романенко і той же Мартищук у Львові. Коли Андрій вирвався з «Карпат» і перейшов на правах оренди спершу в «Прикарпаття», а потім і в молдовський «Тирасполь», виглядало, що в дублі він пересидів. Стрімкий злет намітився лише після того, як Новак опинився в Тернополі.

Наша розмова відбулася рівно через добу після історичної кубкової звитяги «Олександрії» над київським «Динамо». В інтерв’ю UA-Футболу голкіпер «чорно-жовто-зелених» розповів про те, як команда цю перемогу відсвяткувала й із якими емоціями повернеться найближчої неділі до Львова, де олександрійці зіграють з «Карпатами» в матчі за Лігу Європи. Разом зі співрозмовником ми зупинилися на всіх знакових етапах його воротарської кар’єри. Але розпочали з уточнення деталей.

- Андрію, навпроти вашого місця народження вказаний польський Щецин.

- То не помилка. Річ у тім, що мій батько – військовий. У той момент, коли я народився, тато служив у Польщі. Пізніше наша сім’я перебралася до російського Владивостока. І лише коли мені було чотири, ми переїхали на батьківщину мами – до Івано-Франківська. До речі, тато у мене – білорус.

- Інший на той час білорус за паспортом Олег Кононов у 2009 році дав вам змогу дебютувати за основу «Карпат».

- Ми грали проти «Арсеналу» в Києві. То був кінець сезону й Олег Георгійович вирішив перевірити кількох молодих футболістів. Хтось своїм шансом скористався, а я, пропустивши чотири голи – ні. Не скажу, що був аж надто винен у пропущених м’ячах, але й, мабуть, не врятував. Попри те тоді ще розраховував, що другий шанс мені дадуть. Аж доки в «Карпати» не повернувся Андрій Тлумак. Тоді й зрозумів, що найбільше, що мені може світити – роль третього воротаря.

- У команду рідного міста «Прикарпаття» у 2010-му повернулися з власної волі?

- Львів’яни в оренду відправили. Жахливий був період, бо від цих орендних поневірянь жодної користі не було. По суті, не грав ні в «Прикарпатті», ні в «Тирасполі». Перед тим, як мене до себе запрошувати, молдовани, здається, зверталися за рекомендацією до Кононова.

- Так чи інакше, вийшло, що в 23 роки ви тривалий час залишалися резервістом. Не мали думок про завершення кар’єри?

- Всерйоз розмірковував над таким кроком у 2012-му, коли відіграв сезон у складі бурштинського «Енергетика». Точніше, відіграв – то гучно сказано. Був дублером Сергія карпова. Коли сезон завершився, то думав, що з мене вже досить. І, мабуть, займався б зараз чимось іншим. Якби не пропозиція з Тернополя від Ігоря Яворського.

- «Нива», куди вас тоді запрошували, виступала в другій лізі.

- Мене це не лякало, бо знав цього тренера і розумів, що вхолосту, не маючи гарантій, Ігор Петрович працювати не буде. Мені відразу пояснили, що команда має амбіції, ставить перед собою найвищі завдання. І то не були порожні балачки. У перший же для мене сезон ми вийшли в першу лігу. Певен, що був у тієї «Ниви» потенціал й для виходу в елітний дивізіон. Може, не сходу, а на другий рік виступів у першій лізі. Проте завадив фінансовий крах. Людям довелося шукати собі нові команди.

- Був у Тернополі минулої весни на матчі, який «Олександрія» виграла в «Ниви» 1:0. Місцеві вболівальники зустріли вас тоді доволі тепло.

- У нас була взаємна симпатія. Шкодую, що той етап кар’єри був настільки коротким. Чомусь гадав, що «Нива» - проект довготривалий. У команди було все – інфраструктура, стадіон, прекрасні фанати, добре вкомплектований колектив. Втім, ми робили все, що від нас залежало. Тому тернопільська публіка жодному з футболістів тієї команди дорікнути, мабуть, не може.

- Як виник варіант з «Олександрією»?

- З команди тоді пішов Руслан Зарубін і тренери почали шукати нового голкіпера. Два тижні був на оглядинах, а потім клуб запропонував підписати контракт.

- Запитую ще й тому, що поєдинок проти «Олександрії» «Нива» відіграла невдало. У Тернополі ви пропустили чотири м’ячі…

- Ви ж знаєте, що то був за період. Нам тоді тривалий час не платили зарплати. Матч відбувався в суботу, а впродовж попередніх п’яти днів ми сиділи вдома і страйкували, погрожуючи на гру не вийти. Відповідно від нас було важко вимагати чогось надзвичайного. Так, програли 2:4, але та гра складалася таким чином, що могла завершитися й із рахунком 8:7. В обороні обох команд був прохідний двір. Весело – я чотири м’ячі пропустив, а ще мінімум тричі команду врятував.

- Напередодні минулого сезону перед «Олександрією» стояло завдання виходу до Прем’єр-ліги?

- Так. І ми зрозуміли, що маємо досягти мети, вигравши стартових десять матчів. Щоправда, потім кам’янська «Сталь» все ж склала нам конкуренцію, але все ж виграли турнір ми переконливо.

- Перед поточним сезоном олександрійців називали в числі головних претендентів на виліт.

- Ми це чули, але самі сподівалися бути у числі середняків. Попервах було складно – заважало стартове хвилювання, відсутність досвіду виступів на такому рівні. Мали проблеми з забитими м’ячами. Втім, після перемоги 4:1 над «Карпатами» команду «поперло». Ми повірили в себе.

- Саме напередодні того матчу з львів’янами з вами сталося нещастя…

- Так, зламав ногу. На рівному місці, під час тренування. Усі, хто коли-небудь ламав п’яту плюсневу кістку, знають, що зазвичай ось так, на рівному місці вона й ламається. Власне, тоді й зрозумів, що до кінця року я команді вже не помічник. І хоч то був лише вересень, а гіпс мав скидати через півтора місяці, розумів, що відновитися повноцінно не встигну. Так, наприкінці осінньої частини вже тренувався, але на місце в складі претендувати не міг, бо прекрасну форму набрав Влад Леванідов.

- Восени ви встигли зіграти у Києві проти «Динамо». Ту гру «Олександрія» програла без варіантів – 0:3. Складно було повірити, що навесні саме ваша команда буде здатна вибити киян з Кубка України…

- Все тому, що ми набралися досвіду і перестали боятися суперників рівня «Динамо» чи «Шахтаря». Повірте, кияни зараз слабшими не стали. Перелік прізвищ у їхньому складі красномовний. Думаю, з такими гравцями можна виступати навіть у топ-чемпіонатах. Інша річ, що за стільки матчів ми встигли вивчити динамівців досконало. Нічого нового в кубковій грі в Олександрії чемпіони нам вже не запропонували.

- Один з ключових моментів матчу – ваш суперсейв після удару Віталія Буяльського з близької відстані.

- Боженько допоміг зреагувати.

- Погодитеся з твердженням, що роботи в двох останніх зустрічах проти «Динамо» у вас було не так багато, як зазвичай у матчах проти лідерів?

- Так, але все тому, що така специфіка гри киян. Вони довго володіють м’ячем, багато моментів не створюють, зате реалізовують їх майже зі стовідсотковою ефективністю. Перед цим поєдинком важче було налаштуватися навіть не з фізичної, а з психологічної точки зору. Розуміли, що після 1:1 у Києві шанси вийти до півфіналу маємо непогані. Однак усвідомлювали й те, проти кого граємо.

Думаю, нам додав впевненості у власних силах гол Артема Чорнія. Після нього зрозуміли, що перемогти реально. Звісно, попереду ще було 65 хвилин лише основного часу, але розвиток подій виявився для нас сприятливим. Значно легше стало після вилучення сергія Рибалки. Появився простір у середині поля. Це дозволило вибігати в контратаки і створювати моменти.

- Преміальні за цю перемогу були вищими, ніж зазвичай?

- Так. У принципі, власник клубу не обділяє нас ніколи. Всім необхідним ми забезпечені. Ось і цю перемогу Сергій Кузьменко відзначив щедро.

- Кажуть, що гуляння на честь виходу в півфінал в Олександрії тривали до ранку.

- Вболівальники, може, святкували. А ми відзначили перемогу суто символічно. Зібралися сім’ями на базі, посиділи, повечеряли, поспілкувалися. Більшого собі наразі дозволити не можемо, адже в неділю відповідальний матч із «Карпатами».

- Матч за єврокубки, так його називають.

- Ми поки намагаємося не думати, що буде після завершення сезону. Хочемо привезти зі Львова очки. А якщо вони допоможуть виступити в Лізі Європи, то будемо тільки раді.

- Для вас як людини, для якої «Карпати» були рідним клубом впродовж чотирьох років, найближчий матч особливий?

- Мені приємно, що маю змогу просто побувати на Західній Україні. Я звідти родом, туди мене тягне, а бувати вдома вдається нечасто. Але принциповим матч із «Карпатами», мабуть, не вважаю. То вже минуле. Тим паче, що з того часу, відколи у Львові виступав я, в команді залишилося, здається, троє футболістів – Ігор Худоб’як, Олег Голодюк і Ромко Мисак, з яким ми добре спілкуємося понині.

- Якщо не помиляюся, для вас то може бути перший офіційний поєдинок проти «Карпат».

- Саме так. До того грав проти львів’ян у складі «Ниви» лише в контрольному спарингу, який завершився 1:1.

- Втім, до «Карпат» на «Олександрію» очікує жеребкування півфіналу Кубка України. Маєте якісь побажання?

- Відчуваю, що нам попадеться «Шахтар». Але навіть якщо в суперники нам оберуть «Зорю», легше не стане. Ми розуміємо, що слабші і за донеччан. І за луганців. Але битися будемо. Врешті, у першому колі обом потенційним суперникам легко з нами не було. З «Зорею» ми зіграли внічию, а «Шахтареві» програли 2:3. Розумієте, коли нас підтримує повний стадіон «Ніка», коли створюється цей неповторний антураж, то погано ми не можемо грати за визначенням.

***

Фото Андрія Вербицького, Івана Вербицького,
Олександра Приходька, Дениса Руденка, Володимира Шараєвського