Володимир Безуб’як: Поки тренери прийшли, Лужний уже пустив комусь кров

Наша зустріч відбулася напередодні Великодня, за добу до вильоту львів’ян на поєдинок Прем’єр-ліги у Полтаву. Наставник «Карпат» виглядав трохи заклопотаним, а на інтерв’ю прийшов з навчально-реабілітаціного центру для молоді з діагнозом ДЦП, де футболісти вітали львів’ян з обмеженими можливостями з Паскою.

Втім, попри дефіцит часу відчувалося, що пан Безуб’як має бажання висловитися. Навіть не тому, що на відміну від більшості колег розуміє, що давати інтерв’ю – то один з його обов’язків. Моє враження: Володимир Йосипович хоче, щоб його почули. Людиною без емоцій, яка всі робочі колізії переживає внутрішньо, він виглядає лише зовні. Тренер не приховував, що болісно сприйняв як банер з прізвищем свого попередника на трибуні в Луцьку, так і образливі запитання від журналіста каналу-транслятора в прямому ефірі.

Півтори години ми говорили лише під диктофонний запис. Ще годину розмовляли «не для преси», зокрема коли їхали маршруткою зі спального львівського району Сихів у напрямку центру. Пан Безуб’як розповів чимало внутрішніх тонкощів, які кидають світло на нинішній стан справ у «Карпатах». В цьому інтерв’ю UA-Футболу тренер, який керував львівською командою впродовж весняної частини сезону, розповів про Лужного в дитячому футболі, лінивого й матюкливого Лукаса, агресивного Федецького, злодіїв з Донецька, роль Дячука-Ставицького і про основну помилку Кононова. Згадали ми й про тих два роки, впродовж яких Безуб’як був у обоймі «Карпат» як гравець.

Хоча левова частка розмови була присвячена сучасній команді. Чому Худоб’як вважається лише неформальним лідером, не грають в основі Гуцуляк з Кльоцом, не забиває Лещук, а команда не пробилася до Ліги Європи? Відповіді на ці й інші актуальні питання наставник «Карпат», здається, дав цілком вичерпні.

- Пане Володимире, ви довго йшли до цього призначення. Але, мабуть, не дуже радісно приймати команду в такий непростий для неї період.

- Коли Петро Петрович довірив мені «Карпати», сприйняв це за честь. Але пауза в праці з дорослими футболістами вимагала часу, щоб відновити трохи втрачений навик. Навіть не сподівався, що це призначення вже колись станеться. Я ж тривалий час у першій команді не був. Майже три роки займав посаду старшого тренера карпатівської академії й спілкувався найперше з тренерським складом. Ми обговорювали тренувальний процес, проводили методичні заняття, впроваджували нові технології, їздили на стажування в академію німецького Гоффенгайма. Чимало корисного дала робота з іспанськими спеціалістами безпосередньо в «Карпатах». Крім того, досі допомагають нам праці Олега Кононова.

- Олег Георгійович начебто створив у клубі щось на кшталт підручника, який слугує концепцією підготовки молодих футболістів…

- Кононов у цій праці відобразив знання, набуті за час роботи в школі молдовського тирасполя. Вони з Леонідом Кучуком їздили на стажування в Іспанії, Португалію, Нідерланди. Матеріалу по сучасних методиках підготовки назбиралося чимало. Підручник, який Олег Георгійович передав школам, є для нас дороговказом понині. Підготовка ґрунтується на основі тактичної схеми 1 – 4 – 3 – 3, тобто, навколо голландської чи іспанської моделей.

- Правда, що цей підручник не може виходити поза межі клубу «Карпати»?

- Так. Хоча звичайно, ми розуміємо, що вірогідність витоку інформації існує. Зрештою, футбол на місці теж не стоїть. Гра змінюється, команди повертаються до старих тактичних схем. Італійці ось повернулися до розстановки 1 – 3 – 5 – 2, все частіше сьогодні можна побачити схему 1 – 4 – 4 – 2. Догмами жити не варто. Головне не схеми, а люди, які над ними працюють. Все залежить від спеціалістів, здатних правильно дітей навчити. Мушу сказати, що методика Кононова свої результати вже принесла. Раніше ми були зосереджені на фізпідготовці, тоді як нині концентруємося на швидкості, інтенсивності роботи з м’ячем, на культурі прийому м’яча. Це ті компоненти, в яких ми багато років поступалися західним командам.

- Не помітити, що карпатівці стали технічнішими, складно. Однак на стабільності результатів ці плюси поки не позначаються…

- Найперше, потрібен час, щоб розбігтися. Команда у нас вкомплектована добре. Маємо 22 польових футболісти, яких можна сміливо ставити в основний склад. Хтось трохи кращий, хтось чимось поступається, але загалом то люди, які вже готові до матчів у Прем’єр-лізі. Бракує команді лідерів, здатних вести за собою. У кожній з ланок – від оборони до нападу. Дефіцит футболістів, які дають результат, справді існує. Мусимо підсилити буквально дві-три позиції і результат неодмінно прийде.

- Ті футболісти, які були лідерами в команді Кононова, взяти на себе лідерські функції в сучасній команді не здатні?

- Тоді ці хлопці якраз знаходилися в ідеальному для футболу віці. Вони вийшли з юнацького в дорослий футбол. Олегові Голодюку тоді було 20, Андрієві Ткачуку та Денисові Кожанову – 21, Ігореві Худоб’яку – 23. Це саме той вік, коли починаєш грати в серйозний дорослий футбол. Так воно й вийшло. Крім того, зміцнили центр оборони балканцями Іваном Мілошевічем та Неманьєю Тубічем. Вдалим виявилося й придбання Сергія Кузнєцова, хоча приїхав до нас він розібраним, із зайвою вагою. Підсилив команду Артем Федецький, якого орендували в «Шахтаря». Ігор Ощипко – лівий оборонець з прекрасними фізичними даними. Дуже вдала покупка – Даніло Авелар.

Команда була без слабких місць, хоча мали всього 12 футболістів, які відповідали високому рівню. Але ці хлопці були мотивовані, вони прагнули потрапити в Лігу Європи. Неформальними лідерами колективу тоді були Андрій Тлумак та Артем Федецький. Вони вели команду за собою і могли спитати одне в одного за результат і ставлення до роботи. На полі ж відзначив би Кожанова і Сергія Зеньова, які виконували величезний об’єм роботи на флангах. Найголовніше, що команда тоді була сильною інтелектуально. Ігрове мислення було на високому рівні в усіх футболістів.

- Тобто, зараз треба очікувати, коли підростуть такі гравці як Олексій Гуцуляк чи Дмитро Кльоц?

- Ми задоволені тим, як працюють СДЮШОР і карпатівська академія. Але недопрацьовуємо ми в селекційній роботі. Проблема в тому, що найкращих наших вихованців «Шахтар» і київське «Динамо» банально забирають. Для мене ця політика дивна. Не знаю, чому Федерація дивиться на такі речі крізь пальці. Зрозуміло, що в дитячий футбол вкладують кошти як Рінат Ахметов, так і Петро Димінський. Ось лишень можливості різні. Навіть непорівнювані. Й при цьому сильніший вражає слабшого. Розумієте, кошти в дитячо-юнацький футбол, за великим рахунком, вкладаються саме заради тих одного-двох найталановитіших хлопців, які здатні проявити себе в професійному футболі. Втім, в останню мить талантів пересмикує «Шахтар».

Цьогоріч у нас нахабно вкрали чергового обдарованого вихованця 2001 року народження. Мова про Владислава Чижа, найталановитішого у своєму віці хлопця. Розумієте, якщо у «гірників» настільки серйозна школа, то нехай би запрошували у неї дітей з районних команд, з ДЮСШ. Ми займаємося пошуком, беремо «сирих» футболістів, доводимо дітей до певного рівня, а потім з’являються «Шахтар» чи «Динамо». На щастя, є уже хлопці, які йти туди не хочуть, відмовляються від пропозицій, бо розуміють, що з «Карпатами» у них шансів проявити себе в дорослому футболі більше, ніж у «Шахтарі».

В «гірників» конкуренція божевільна. Крок вправо-вліво – розстріл. Найпоказовішим є приклад нашого вихованця Богдана Шуста, якому Мірча Луческу не пробачив помилки в зустрічі Кубка УЄФА з «Севільєю». Іншому представникові карпатівської школи Дмитру Чигринському пощастило більше, бо він потрапив в оренду в Запоріжжя. Там Діма при В’ячеславі Грозному забив два м’ячі, потрапив в око наставникові «Шахтаря» і поступово зачепився.

- Молоді карпатівці нині мають приклад Мар’яна Шведа…

- Безперечно. Мар’ян – то плід роботи Василя Леськіва. Пригадую, Василева команда 1997 року народження показувала прекрасні результати на чемпіонаті України. Львів’яни були чемпіонами й віце-чемпіонами. Власне, з тієї групи у серйозного гравця здатен вирости не лише Швед. З правильним підходом до справи й сумлінною працею прогресувати має Василь Кравець.

- Виходить парадокс: чимало попрацювавши з карпатівською молоддю, приклавшись до її зростання, нині ви підпускаєте юнаків до складу не надто охоче…

- Зачекайте. Молодіжна команда – до 21-го року. Кльоцу – 20, Гуцуляку і Марковичу – 19, Кравцю – 18. Час цих хлопців ще не прийшов. Можете уявити, яким був би рахунок, коли б молодіжна збірна зіграла з національною? Скільки б талановитих гравців серед молоді не було, але з дорослими чоловіками боротися складно. Не треба запрягати лошатко і змушувати його тягти воза так само, як дорослий кінь.

- Чому тоді так рано починають проявляти себе футболісти в Англії?

- Причина у фізіології. Чорношкірі футболісти розвиваються швидше. Є, звісно, винятки на кшталт Майкла Овена чи нашого Васі Кобіна. Той зі своїм потужним фізичним потенціалом був здатен грати раніше, ніж решта однолітків. У нинішній молодіжній команді «Карпат» є 19-річний Володимир Сениця. Він сильний, витривалий від природи. Хтось міцніє раніше, хтось пізніше. Є дидактичний принцип доступності. Чому ми повинні його порушувати? Готуючи команду, ми маємо показники медогляду, дивимося, як хлопці реагують на навантаження. Найголовніше – не нашкодити. Якщо юнак витривалий, то тренер його ставитиме. Ворогів самим собі у нашій професії немає. Ми підпускаємо хлопців до основи поступово. Кожному свій час. Якщо Гуцуляк буде сильнішим за Ксьонза, то буде грати він, а не Павло.

- До гри й самовіддачі Ксьонза було чимало питань ще в попередньому сезоні.

- Розумієте, Павло – вихованець динамівської школи. Нещодавно він був у «Металісті» й «Дніпрі», грав поряд із дуже серйозними партнерами, під керівництвом сильного тренера. Можливо, після повернення до Львова Павлові трохи бракує мотивації. З іншого боку, ми вперше за тривалий час мали змогу потрапити в Лігу Європи. Яка ще мотивація потрібна? Звичайно, до певної міри така нагода була надана авансом, через дискваліфікації «Дніпра» і «Волині». Однак футболістів це не мало цікавити. Думаю, чимало важливих очків ми розгубили через те, що не стабілізувався ще основний склад, було чимало змін у півобороні. Травмувався Ксьонз і це теж нас послабило. чимало матчів через хвороби і перебір карток пропустив Муртаз Даушвілі.

Ось і виходило, що дві гри поспіль ми одним складом не грали. Максимального взаєморозуміння за таких умов досягти важко. Крім того, припускаю, хлопці не до кінця повірили у спроможність пробитися до єврокубків. І то за умови, що з точки зору налаштування на гру зауважень до підопічних у мене не було. Тільки психологічної стійкості бракувало.

Також повинен визнати, що були помилки в тренувальному процесі. Через них нам не вдалося увійти в сезон в оптимальній формі. Хоча фрагментами ми виглядали непогано вже на старті. Взяти бодай перший тайм зустрічі з «Динамо» чи другу половину поєдинку з «Олександрією». Добре хлопці виглядали також в другому таймі матчу з «Чорноморцем». Можу сказати, що в поєдинку з «Говерлою» команда вже розбігалася.

Розумієте, нам би ще трохи щастя. В грі з «Чорноморцем» мали три ідеальних моменти – двічі майже у порожні ворота не влучив Ґуставо Лещук, а ще один стовідсотковий момент втратив Амбросій Чачуа. Реалізуй ми бодай одну з тих нагод, не виключаю, команда відчувала б себе по-іншому.

- У першому таймі матчу з «Динамо» «Карпати» виглядали справді потужно. Але чому таких відрізків більше, по суті, не було?

- Тоді на «Арену» прийшло багато людей і хлопці відчували цей подих трибун. Вболівальники гнали нас уперед. Але «Динамо» є «Динамо». Індивідуальна майстерність киян у другому таймі виявилася вирішальною. Та ще й ми допустили кілька тактичних помилок. В окремих моментах ми зіграли банально на відбій і це дозволило киянам заволодіти ініціативою. Вартувало трохи поконтролювати м’яч. Хоча динамівці забили нам два неймовірних голи, які стали наслідком високого індивідуального класу футболістів. Наче всі оборонці були на місцях, а м’яч все ж влітав у наші ворота.

З «Олександрією» ж навпаки – Новотрясову під час першої гольової атаки суперників вартувало просто вибити м’яч. Однак Артурові, можливо, забракло ігрової практики, відчуття, яке з’являється через ігри.

- Команда вашого попередника Іґора Йовічевіча саме на контроль м’яча акцент у грі й робила.

- Теж не розумію гри, коли команда діє на відбій, довгими передачами. «Карпати» надалі притримуються концепції комбінаційного футболу. Але щоб забивати голи, треба проводити проникаючі атаки – за рахунок комбінацій, гри в стінку, довгих передач, підключень, атак через центр і фланги. Не хотів би коментувати роботу свого попередника. Можу сказати, що вважаю його роботу симпатичною. Іґор не міг розбігтися по складу, оскільки не мав змоги проводити трансфери. Ставка була зроблена на молодих футболістів, а досягти з такою командою результату вкрай важко.

Молоддю можна досягнути успіху лише у виключних випадках. Приміром, як у «Карпатах» у 1979 році, коли у нас зібралася ціла плеяда дарувань. Майже всі гравці основи тоді виступали за різні збірні СССР – від юнацької до національної. Андрій Баль, Юрій Суслопаров, Ярослав Думанський, Григорій Батич, Анатолій Саулевич, Олег Родін, Володимир Дикий – кого не візьміть, усі персони з великої літери.

- Юних карпатівців викликають у юнацьку та молодіжну збірні й зараз.

- У тому й річ, що до національної команди наші хлопці наразі не дотягують. Проте все залежить від результату. Коли ми були п’ятими, знаходилися в «зоні Ліги Європи», мали п’ятьох кандидатів до національної збірної, а троє з них отримали запрошення. Нині маємо інший показовий приклад – «Зорю». Команда бореться за медалі і має сім чи вісім кандидатів у збірну. Результат і затребуваність гравців – речі взаємопов’язані. Жоден тренер не стане викликати в збірну футболістів з команд, які займають місця в нижній частині таблиці. Хіба що той гравець – справжній діамант. Втім, певен в одному: західний регіон завжди був багатий на футбольні таланти. Тільки треба цим хлопцям допомогти повноцінно розкритися.

- Не можемо ми обійти теми ваших взаємостосунків з Олегом Лужним. Зазвичай на такі питання ви відповідаєте класично: я – старший, Олег – головний. Втім, як ця комунікація виглядає з середини?

- (Посміхається). Лужного я пам’ятаю ще з дитячих років. Якраз коли я розпочинав тренерську кар’єру, Олег робив перші кроки в нашій школі. Ярослав Луцишин, котрий тренував майбутнього капітана збірної в спортінтернаті, якось згадував історію. Грала їхня команда в першості СССР. Перший тайм складався для львів’ян дуже погано. Тренери збиралися внести в перерві корективи. Але коли прийшли до роздягальні, то зауважили, що капітан Лужний уже з усіми розібрався, комусь навіть пустив кров. Луцишин подивився і сказав: «Нам вже робити нічого». Розвернувся і пішов. У другій половині команда вийшла і суперника розірвала.

Мені імпонують підходи Олег. Я теж прихильник жорсткої дисципліни. Коли бракує дисципліни, то результату очікувати неможливо. І ставлення гравців до роботи має бути вичерпним як під час матчів, так і на тренуваннях. З цим деякі проблеми маємо.

- Ви координуєте свою роботу з Лужним?

- Що ви маєте на увазі?

- Тренувальний процес, комплектація, тактика тощо.

- Коли ми були на зборах, то Олег як головний тренер був куратором усіх трьох команд. Звичайно, окремі моменти ми обговорювали. Про що ж нам говорити іще, якщо не про футбол? Зрештою, можемо поговорити й на побутові теми. У нас нормальні людські стосунки. Можу сказати, що Петро Петрович дав мені повний карт-бланш.

- Але на який термін той карт-бланш розрахований? Бо результату наразі немає…

- Звичайно, терпіння власника має межі. Крім того, недоліком є відсутність у мене ліцензії Pro. Проте наразі всі важелі впливу я маю. Завдання було чітким: потрапити до Ліги Європи. Розумів, що ризикую. Достатньо було подивитися на календар. Розпочинали ми з «Чорноморця», а в наступних трьох зустрічах грали з претендентами на медалі. Досвід осінньої частини демонстрував, що очків у зустрічах з лідерами ми не відбирали. Та що там лідери – згадайте, як «Карпати» зіграли в першому колі з «Волинню» у Львові. Лучани тоді перемогли 0:2 без найменших труднощів.

Зате коли зіграли 0:0 у Луцьку, підійшов до мене молодий кореспондент з телеканалу «2+2» і на всю країну заявив: «То був найгірший матч «Карпат» за останніх десять років». На вигляд хлопцеві не дасиш більше 15-ти. Виходить, юнак пам’ятає кожен наш матч, починаючи зі своїх п’яти років. Коли почув це «запитання», був відверто вражений. Програти вдома 0:2 – нормально, а зіграти на виїзді внічию – провал? Та подивіться, які футболісти грають у середині поля «Волині» - Кравченко, Богданов і Герасимюк. Але ми не поступилися.

Інша річ, що могли зіграти ліпше. Не боюся в цьому зізнатися: відчуваю свою вину, бо трохи перевантажив команду фізично. Сказав про це навіть на зустрічі з Петром Петровичем. Вміння помічати і визнавати свої помилки – теж чеснота. Так, перевантажив, але це сталося через брак досвіду, якого мені бракує так само, як і окремим футболістам. Щоб відчути ритм, пульс команди, потрібен певний час. Скільки серій давати під час тренувань, де надати перепочинок – це теж знання, які здобуваються лише на практиці. В зустрічі з «Волинню» ми виглядали блідо виключно через відсутність свіжості. Деякі футболісти втратили форму через те, що тривалий час з різних причин не грали.

Та негативний досвід – теж досвід. За будь-яких обставин рук опускати не треба. Кожен має вірити в свого партнера, транера, команду. Лише за таких умов буде результат. Досі вважаю. Що одна з основних складових успіху команди Кононова, полягає в тому, що Олег Георгійович об’єднав у єдине ціле всіх, починаючи з тренерів та гравців, закінчуючи обслуговуючим персоналом на базі. Кононов – прекрасний психолог.

- Андрій Тлумак у недавньому інтерв’ю UA-Футболу говорив майже те саме.

- Але треба також пригадати, що попервах у Кононова робота складалася дуже непросто. Минуло кілька місяців і почали лунати балачки, що Олега Георгійовича треба звільнити. Відкрию таємницю: попервах футболісти сміялися зі спроб нового наставника перевчити їх на схему 1 – 4 – 3 – 3. Гравці ходили і кепкували, мовляв, як то може бути три нападники? Але ця розстановка – умовна. У фазі захисту ми грали в п’ять півоборонців. Вінґери – гравці універсальні. В атаці вони нападники, а при обороні власних воріт допомагають крайнім бекам. Схема лише на папері. Важливо те, як люди переходять від оборони в атаку й повертаються назад. Та попервах люди переучувалися з великими труднощами.

Віра з’явилася, лише коли команда почала давати результат. Футболісти повірили в схему, тренера і у самих себе. Але ж перший для Кононова сезон «Карпати» завершили десятими, а на дев’яту позицію перемістилися лише завдяки тому, що шість очків зняли з «Чорноморця». Остаточне розуміння, що ми на правильному шляху, з’явилося десь після завершення осінньої частини сезону-2009/2010. Від п’ятого місця ми відставали на чотири очки. Плідно провівши зимові збори, ми потім витягли чимало матчів на останніх хвилинах.

За підсумками того чемпіонату завжди з захопленням згадуватиму Федецького. Правий оборонець, а забив сім м’ячів. За моєї пам’яті з гравців цього амплуа більше в одному чемпіонаті відзначився тільки Анатолій Дем’яненко, котрий у 1985-му набив вісім голів. Але він грав у могутньому на той час «Динамо», а не в «Карпатах». Артем пер зі своєю агресією напролом, іноді міг пересваритися з усіма тренерами і гравцями одночасно. Гол Федецького «Ґалатасараю» в компенсований арбітром час, коли ми поступалися 0:1 і грали в меншості, пам’ятатиму все життя.

- У сучасній команді є люди бодай із задатками такого характеру?

- Є. Але вони цього характеру просто не проявляють. У капітана Ігоря Пластуна є характер. Але Ігореві потрібна підтримка, щоб таких футболістів поряд було бодай декілька. Худоб’як, скажімо, теж має характер. Але він флегматичний. Ігор – неформальний лідер. Ось таких людей як Лужний, котрі були б здатні навести лад у роздягальні, наразі немає точно. Можливо, серед молодих хлопців є персоналії з такими задатками. Зрештою, якщо не буде майстерності, характер не допоможе. Команда зліпиться, якщо буде група гравців з високою індивідуальною майстерністю. Мені потрібні гравці технічні, координовані, добре розвинені фізично, працелюбні, з інтелектом.

Якщо є проблеми з комплектацією, то ці діри в побудовах відразу помітні. Колектив починає нервувати і це позначається на результаті. Річ у тім, що чимало футболістів перестрибнули в основу з команди U19. Їм дали карт-бланш, підписали хороші контракти. Складається враження, що дехто з цих хлопців має завищену самооцінку. Вони думають, що вміють вже все. Дехто навіть голи у Прем’єр-лізі забивав. Але це ж нічого не означає. Свій рівень треба доводити в кожній грі і на кожному тренуванні.

У нас же виходить, що хочемо потрапити в Лігу Європи, а дехто з футболістів не відповідає навіть рівню команди, котра посідає 12-те місце. Така ситуація можлива ще й тому, що конкуренції на окремих позиціях немає. Хлопці це відчувають. Не буду називати прізвища, але дехто, відчувши себе незамінним, дозволяв собі виходити на поле і грати на одній нозі. Одну гру з п’яти відіграє й відпочиває. Потім отримає від керівництва по капелюсі, зосередиться, зіграє й знову може заспокоїтися.

Селекція – то теж процес непростий, він також потребує відлагодження. Бо виходить, що ми спершу футболістів наберемо, а через три місяці виявляємо, що вони нам не підходять.

- Мова про Євгена Непляха?

- Не хотів би переходити на персоналії. Неплях – технічний і розумний футболіст. У Євгена була гарна характеристика в часи виступів у складі «Севастополя».

- Чому після тайму в Одесі він не те що не грає, а навіть не потрапляє до заявки?

- У Євгена контракт до літа. У нас є принцип: люди зі сторони мають бути сильнішими від нашої молоді. Якщо запрошений гравець з вихованцями наших шкіл рівний, то перевагу ми будемо віддавати останнім. Схильні вважати, що свої виконавці сповнені почуття патріотизму й завжди викладатимуться максимально. Ми маємо сприяти найперше їм, а не приїжджим футболістам. Мені з гравцями, які пройняті галицьким духом, працювати легше, ніж з приїжджими. Приїжджі мають на меті найперше заробити гроші.

- Дніпрянин Артур Карноза приніс «Карпатам» нічию в зустрічі з «Олександрією».

- В Артура своя ігрова специфіка. Він добре чіпляється за м’яч, вміло виконує «стандарти», добре розганяє атаки. Але Карноза погано працює у відборі. Розумієте, ми аналізуємо роздруківки тактико-тактичних дій і використовуємо їх при виборі складу на наступні матчі. Звичайно, проти «Говерли» Артур вийшов у основі. Однак проти «Зорі», де мали більше часу присвятити обороні, Карноза не надто ефективний. Зрештою, в обоймі команди 22 футболісти і ризик не вгадати існує завжди.

- У грі нападника Ґуставо Лещука помітний потенціал, але крім «Говерли» аргентинець не забивав більше нікому…

- Ґуставо своє право грати в основі довів на зборах. У нього є всі задатки для гри на вістрі атаки – прекрасна техніка, вміння грати головою, чіпкість, здатність вигравати силову боротьбу. Та нападникові мусить трохи щастити. Якби Ґуставо забив «Чорноморцю», він зараз почувався б значно комфортніше. Хоча, звичайно, недоліки в грі Лещука теж помітні і ми через перекладача претензії доносимо.

Ґуставо наразі дає великий обсяг роботи. Не виключаю, що він звик бути нападником вужчої спеціалізації, більше атакувати через центр. Лещукові потрібно ліпше зігратися з командою. Певен: коли ми зіграємо склад, на порядок більше забиватиме й Ґуставо. Адже він гравець, який залежить від команди, від флангових прострілів. Коли матимемо 12-20 передач з країв за гру, свої два Лещук забиватиме. Наразі ж прострілів бракує. Тому й непомітний Ґуставо. То нападник штибу Євгена Селезньова, форвард карного майданчика.

Перша частина. Продовження інтерв’ю з Володимиром Безуб’яком читайте сьогодні