Дмитро Нагієв: Ротань дав мені кличку Фома

Півзахисник "Дніпра" Дмитро Нагієв розповів про своє прізвисько і чому виступає за молодіжну збірну Азербайджану, а не України.

- Ти - тезка і однофамілець популярного російського шоумена Дмитра Нагієва...
- О, з цим стільки пов'язано! У мене ніколи не було прізвиська, поки не з'явився в першій команді. Русик Ротань одразу дав мені кличку Фома. Ну, ті, хто дивилися серіал "Фізрук", зрозуміють (прізвисько героя Дмитра Нагієва в "фізрук". - прим.). Мене тепер в "Дніпрі" тільки так і називають. А взагалі завдяки відомому однофамільцю мене завжди легко запам'ятовують - починаючи з садочка і школи. Хоча багато хто і не вірять, що це мої справжні ім'я та прізвище. Знайомлячись з людиною, часто чую: "Да ладно! Це що, правда?". Доводиться показувати паспорт або якийсь документ. Ось так мама вгадала (сміється). Адже в середині 1990-х, коли я народився, Нагієв як актор зовсім невідомим був.

- А у себе задатки шоумена виявляєш?
- Я шоумен по життю. На всіх командних заходах, застіллях, та й просто в роздягальні - я завжди тамада. У мене тяга до цієї справи, дуже люблю жартувати, співати. Подобається бути в центрі уваги, відчуваю себе розкуто і перед камерою. Поки я сконцентрований на футболі, але в майбутньому - хто знає, може, і професію шоумена освою. Адже там немає вікових обмежень.

- Після гри ти пожартував, сказавши, що тебе вже чекають в "Юве"...
- А це мій найулюбленіший клуб. Коли років 10-12 назад по СТБ показували матчі Серії А, я подивився і відразу закохався в "Ювентус". До сих пір пам'ятаю всіх гравців тієї команди: Недвед, Дель П'єро, Тюрам, Буффон, Дзамбротта ... З тих пір і вболіваю за "Юве". Але якщо брати чемпіонати, то тут поза конкуренцією Іспанія. Там зараз найсильніша першість.

- Ти народився в Україні, але виступаєш за молодіжну збірну Азербайджану. Як так вийшло?
- Від українських збірних пропозицій не було. Один раз прийшов виклик, ще в команду U-14, але я захворів і не зміг полетіти. На цьому все і закінчилося. А коли я вже був в дублі "Дніпра", мене і Лопирьонка начебто збиралися викликати в збірну U-17. Михайленко до нас підійшов, каже: "Петраков вами цікавився". Але в підсумку ніхто нікуди так і не покликав. А у мене мама наполовину азербайджанка. Дідусь, якого, на жаль, уже немає з нами, був людиною військовою, відомим в Азербайджані. Через нього люди з їх Федерації вийшли на мене. Запропонували грати за їхню збірну. Я подумав: "Чому ні?" і вирішив спробувати. Тим більше в той час у мене був варіант з "Габалою", і громадянство допомогло б, не був би легіонером. У підсумку все склалося не так, як передбачалося, але я отримав азербайджанський паспорт і провів кілька матчів за їх молодіжку. До речі, багато хто думає, що у мене азербайджанське коріння по батьківській лінії, хоча все навпаки. І коли на сайті Федерації футболу Азербайджану мене записали як Дмитра Руслан-огли Нагієва - у них так прийнято, мама сильно сміялася, жартувала над татом. А взагалі в Азербайджані у мене багато родичів і приятелів. Після гри з "Зіркою" отримав і від них багато дзвінків і повідомлень. Хоча, коли ти привертаєш увагу, багато дзвонять. Найприємніше, що з Азербайджану пишуть і дзвонять, навіть коли я не та граю.