Здати на метал. Чому Сталь померла ще два роки тому

Керівництво кам'янської "Сталі" затягує оголошення рішення з майбутнім команди, практично не залишаючи часу тренерам ні на збори, ні на комплектацію. Втім, рідко який клуб на своєму офіційному сайті в останній день існування може повідомити про початок процедури банкрутства. Відразу згадується лише криворізький "Кривбас", прес-служба якого в останні години роботи не упустила можливості з іронією підійти до ситуації, прикріпивши до новини про зняття відповідне фото. Ну, а поки "сталевари" взяли паузу на роздуми, UA-Футбол міркує, чи є сенс кам'янчанам виходити з відпустки.

Футбольні проекти Вардана Ісраеляна завжди залишали більше питань, ніж давали відповідей. Його поява в когорті українських функціонерів – це взагалі окрема тема. Почавши роботу в Україні з посади асистента головного тренера алчевської "Сталі", Вардан Михайлович досить несподівано опинився в кріслі фінансового директора донецького "Металурга". Йшли роки, змінювалися посади, у першій команді – головні тренери, але функціонер не просто продовжував залишатися в Донецьку, а був чи не єдиним, якщо переходити на особистості, з ким клуб асоціювався у вболівальників. Серед акціонерів "Металу" було чимало відомих людей, але вони постійно залишалися в тіні директора. Мабуть, так треба було.

Втім, персона Ісраеляна у всій історії, насправді, другорядна. Куди цікавіше доля "Металурга".

За чотирнадцять років, коли до керівництва клубом прийшов "ІСД", вдалося "виростити" для МЮ Генріха Мхітаряна, для "Барселони" з "Ман Сіті" Яя Туре, а для "Динамо" – Жуніора Мораєса, тому не можна сказати, що життя прожите даремно. Клуб намагався не відставати від ТОПів українського футболу: обзавелися гранди країни новими базами - з'явилася своя і у "металургів"; пішов тренд на академії – донеччани також опинилися в списку тих, хто підкорив нову вершину. Але постійно складалося враження, що всі ці рухи відбувалися не тому, що так задумано, а тому що так треба. "Металург" не знайшов свого вболівальника (а чи шукав?), навіть у думках не було, що колись він зможе стати силою в українському футболі, порівнянну з "Динамо" і "Шахтарем", та й в цілому, незважаючи на всю роботу, загальної концепції розвитку не було видно. Окремі кроки в усіх напрямках і нікуди конкретно.

У період, коли наш футбол відчував себе досить комфортно і на фінансові витрати ніхто не звертав уваги, на долю "Металурга" всіх мало хто звертав уваги. Справами команди починали цікавитися тільки якщо мова заходила про екс-гравців або вона потрапляла до єврокубків. Грають собі і нехай. Навіть тричі бронзові медалі не викликали якихось особливих емоцій, як це було, наприклад, після успіху "Зорі" в минулому чемпіонаті. Клуб так само тихо пішов в історію, не викликавши хвилю розмов про кризу.

Після зникнення донецького "Металурга" і трохи раніше алчевської "Сталі" у "ІСД" в Україні залишався ще один великий футбольний проект: в центрі країни. Всі, хто стежив за кам'янською "Сталлю" ще в період її виступів у ПФЛ, почасти повинні були зітхнути з полегшенням, коли відбулася зміна менеджменту клубу: колишнє керівництво кам'янчан могло б порадувати всіх любителів інтриг. На будь-яку критичну замітку клуб відповідав через свій офіційний сайт, немов метою життя кожного була ненависть до "сталеварів", так само як і в арбітри йшли виключно щоб задушити команду. Історія, як хотіли у себе зберегти нинішнього форварда "Олександрії" Станіслава Куліша заслуговує окремої розмови. Де, як не в Кам'янському, міг почати тренерську кар'єру відомий своєю емоційністю Володимир Мазяр, який не раз був дискваліфікований як раз під час роботи зі "Сталлю". Форма лимонного кольору мало як перетиналася зі словом "Сталь", але це був цікавий хід, який додавав емоцій і показував, що в клубі кипить життя. Так, у "сталеварів" не бачилося тієї солідності, яка повинна бути в учасника УПЛ, проте клуб прагнув ставати кращим. Інша справа, що ці питання формальних власників мало цікавили. Всі спроби колишніх керівників "Сталі" довести, що вони головніші за своїх інвесторів, ні до чого не привели, тому до приходу Ісраеляна можна було готуватися заздалегідь.

Починалося все, як і в "Металурзі", начебто правильно: редизайн емблеми, сайту, форми, початок реконструкції стадіону під елітний дивізіон, тонким струмочком пішли чутки про створення власної школи по підготовці резерву, а минулої зими вдалося запросити відомого тренера в особі Леоніда Кучука. Напевно, поступово всі інфраструктурні завдання були б виконані, клуб продовжував існувати і радувати вболівальників, а зайвих питань не виникало, якби не одне але.

Алчевський коксохім, який пішов на той світ разом із появою нікому не потрібної т.зв. "республіки" навколо Луганська, був головним постачальником сировини для Дніпровського меткомбінату, єдиного інвестора "Сталі", фактично забравши його із собою на той світ. Як і в "Металурзі", знайти інші шляхи збереження клубу, без прямих акціонерів, поки не виходить. При цьому, потрібно зазначити, що "сталевари" не без успіху, з боргами та іншими складнощами, дотягли до кінця минулого сезону, що вже можна вважати успіхом.

Підсумки сезону. Сталь. З серединки на половинку

Але насправді, "Сталь" не вмирає зараз, коли немає фінансування і, схоже, немає бажання його шукати. Кам'янчани втратили свою ідентифікацію разом із минулим керівництвом. Нехай воно було дещо ексцентричним, але своїм. Разом із приходом нової влади клуб став просто клоном "Металурга". Не можна вішати всіх демонів на Ісраеляна і говорити, що "він убив футбол": по ходу роботи "Сталі", коли оператори вихоплювали його обличчя у ВІП-ложі, були видно переживання на обличчі функціонера. Але саме емоцій не всередині себе, а навколо клубу і не вистачало. Ажіотаж сплесками з'являвся тільки після запрошення чергової когорти легіонерів, які так само стрімко (за рідкісним винятком) йшли в невідомість, і нідерландських, як це було і в "Металурзі", тренерів. Однак і в цих процесах залишалося більше нерозуміння, ніж було логічних пояснень.

Кожен вирішував особисті завдання. У власників вони були свої, прикриваючись непоганими планами, що дозволяло не замислюватися про більш важливі речі; футболістів цілком влаштовував клуб, де можна було грати для себе і для власника (поки платить); та й самі вболівальники з Кам'янського більше за інерцією продовжували стежити за "Сталлю". Просто тому, що стежити не було за ким. Кам'янчан в останні два роки споріднювало з командою лише назва населеного пункту, який вона представляє. У всьому іншому "сталевари", як і "Металург", просто існували.

Клуб на фініші (не виключено) своєї історії просто виявився не потрібен нікому. Зараз більшість цікавить навіть не його майбутнє, скільки наслідки у вигляді вільного місця в УПЛ. І ці реалії як не можна краще відображають нинішнє місце "сталеварів" в українському футболі.

У матеріалі використані фото ФК "Сталь"