Підсумки року. Сталь. Якщо клуб існує, значить - це комусь потрібно

Ідеальна формула футбольного господарства виглядає так: є футбольна команда, яка грає для вболівальників, а ті в свою чергу платять за емоції з власної кишені та таким чином підтримують життєдіяльність клубу або й взагалі дозволяють йому заробляти. До "Сталі" це немає ніякого відношення. "Сталь" - це досить традиційний для українських широт вид клубу, який функціонує для однієї людини, а саме її власника.

А все ж так добре починалось. Поступове зростання в Другій лізі, сходу завойоване срібло другого за рангом дивізіону, хай і за збігом обставин, але здобуття місця в еліті, де команда на перших порах не загубилась, навпаки мала свій впізнаваний стиль. Здавалось, кілька логічних кроків, як то удосконалення інфраструктури, приведення до норм стадіону в рідному місці і "Сталь" закріпиться в Прем’єр-лізі на довгі роки, ставши гордістю одного окремо взятого регіону. Але, як говорив Віктор Прокопенко, не шукайте логіки. Хоча то він про гру, ми ж про клуб, від діяльності якого, зрештою, напряму залежать виступи команди.

Минулого сезону усі повірили, що переїзд до Дніпра – тимчасове явище. Все ж рідна область, з Кам’янського до центру не так то й далеко, хоч і формально, але "Сталь" ще зберігала ознаки нормальності. Цього літа в клубі не стали перейматись дотриманням пристойності, а просто перевезли команду в столицю, забувши про обіцянки реконструювати арену у рідному місті. Реакція вболівальників була миттєвою: "Про існування ПФК "Сталь" більше згадувати не хочемо".

Та поки є головний вболівальник, той що безпосередньо зацікавленій в проекті, доти "Сталь" існуватиме. Рік, два, кілька місяців – сказати важко. Це саме той випадок, коли команда живе сьогоднішнім днем. Але не будемо закривати очі і на позитив: якби не такий клуб, добрий десяток молодих футболістів ще довго б не знали б смаку вищого дивізіону.

ТРАНСФЕРНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Навесні "Сталь" боролась за першу сходинку в другій шістці і ледь не виконала завдання. На той момент склад, зібраний під керівництвом Леоніда Кучука, в нинішньому чемпіонаті цілком міг би претендувати на місце в першій п’ятірці. Проте керівництво клубу в особі Вардана Ісраеляна вирішило змінити вектор. Як наслідок, влітку команду разом з білоруським спеціалістом залишили майже всі основні гравці. Простіше сказати, хто залишився. З основи це брати Малакяни та Орест Кузик.

Олександр Бандура, Микола Іщенко та Роман Карасюк поїхали до Рівного. Юрій Паньків повернувся до Олександрії, компанію йому склали Максим Каленчук, Олексій Довгий та Павло Пашаєв. Антон Кравченко та Артем Шабанов сходу стали основною парою центральних захисників "Олімпіка". Роман Дебелко опинився у Львові в "Карпатах", Денис Васін знову став гравцем "Чорноморця". Нігерійський форвард Кваме Карікарі спокусився на катарські гроші, а Бой Деул перебрався на Кіпр. Леандро досі перебуває в статусі вільного агенту.

В один момент основою першої команди "Сталі" стали колишні дублери. Цілком логічно, що очолив їх тренер молодіжки Егіше Мелікян. Щоб зовсім не впадати у відчай, в "Динамо" вдалось орендувати трьох гравців, які навіть встигли дебютувати в першій київській команді. Мова про флангових захисників Богдана Михайличенка та Олександра Тимчика, а також форварда Олексія Щебетуна. Вже по ходу сезону до кам’янців приєдналися захисник Євген Ткачук, який починав у "Ворсклі", але не зміг закріпитись в "Зорі", та 28-річний сербський півзахисник Неманья Обрадовіч, для якого "Сталь" стала ювілейним десятим клубом у кар’єрі.

Щоб оцінити таку діяльність на ринку, варто просто подивитись у турнірну таблицю. Безпросвітне останнє місце говорить саме за себе. Якою б талановитою не була б молодь, але сходу дати результат без підтримки досвідчених виконавців вона не здатна.

ФІЗИЧНА ГОТОВНІСТЬ

Хоча в перших турах гра у виконанні "Сталі" виглядала справжнім футбольним дивом. Перемоги над "Зорею" та "Чорноморцем" - командами, що закінчили минулий чемпіонат у вищій частині турнірної таблиці – змусили говорити про феномен Егіше Мелікяна та його підопічних. Але ейфорія тривала недовго. Поки юні футболісти діяли на емоціях, а суперники поступово вкочувались у сезон, доти справи йшли добре. Коли ж інші набрали форму, максимум на який могла розраховувати "Сталь" - це нічия.

Поступово почали проявлятись і проблеми з готовністю команди, що, втім, більше пояснюється відсутністю досвіду. Показовим є той факт, що "Сталь" найбільше пропускала під кінець обох з таймів (8 у період з 31-ї по 45-ту хвилини та 7 голів з 76-ї по 90-ту). Саме нездатність дотерпіти до фінального свистка коштувала кам’янцям нічиєї з "Шахтарем" та "Ворсклою" в першому колі, а також перемоги над "Вересом". А це вже п’ять очок, які дозволили б зараз не бути останньою командою чемпіонату.

З іншого боку Ніколаю Костову, який в кінці вересня замінив Мелікяна на посту головного тренера, вдалось втримати команду на певному функціональному рівні та не програти в п’яти матчах, місцями демонструючи досить змістовний футбол.

ТАКТИЧНА ГНУЧКІСТЬ

Особливість "Сталі" в цьому аспекті витікала зі скудності її кадрового потенціалу. І Мелікян, і Костов розуміли, що головне достоїнство їх підопічних – це швидкість та зухвалість. Звідси й ставка на швидкі контратаки, які забезпечувались за рахунок мобільних флангів. При цьому вінгерам обов’язково допомагали крайні захисники, благо, амбіції Тимчика та Михайличенка продемонструвати себе у всій красі це дозволяли.

Цікаво, що в багатьох матчах звична для українських команд схема 4-2-3-1 перетворювалась на 4-2-4-0. Вся справа у відсутності яскраво вираженого нападника. Таким мали б стати Обрадовіч чи Щебетун, але перший в підсумку діяв з глибини поля, а вихованець "Динамо" себе проявити не зміг. Тож на вістрі атак "Сталі" опинявся хтось з атакуючих хавбеків – Едгар Малакян, Орест Кузик, Юрій Климчук чи Мар’ян Мисик.

ОПТИМАЛЬНИЙ СКЛАД

Беззаперечним першим номером "Сталі" став Герман Пеньков, який відіграв усі 21 матч за першу частину сезону. 23-річний воротар довів, що володіє відмінною реакцією та здорово грає ногами, проте в нього частенько трапляються позиційній помилки, і не надто переконливо він грає на виходах. На флангах зазвичай діяли орендовані у "Динамо" Олександр Тимчик та Богдан Михайличенко. Центр захисту на початку сезону закривали Гліб Грачов та Артур Даніелян, потім в основу влився Євген Ткачук, але зіграв лише половину матчів.

В опорній зоні частіше за інших грали Гор Малакян та Михайло Месхі, але й Андрій Якимів постійно виходив на поле якщо не в основі, то після заміни. Фланги атаки – це Орест Кузик та Мар’ян Мисик. Альтернативою для них були Максим Задерака, який, якби не травми, мав би значно більше ігрового часу, та Артур Хоцяновський.

Центральний атакуючий півзахисник – Едгар Малакян. На вістрі атаки спочатку пробувався Щебетун. Потім частіше тренери довіряли Юрію Климчуку, який не є класичним форвардом. Проблему нападника мав вирішити Неманья Обрадовіч, але він частіше використовувався як півзахисник і не обов’язково атакуючий, інколи навіть як опорний.

НАЙКРАЩИЙ ГРАВЕЦЬ

22-річний Орест Кузик через кадрову революцію в клубі в один момент з просто талановитого молодого гравця перетворився на повноцінного лідера команди. Вибухова швидкість, вміння працювати з м’ячем, холоднокровність – все це якості, які дозволили Оресту стати найяскравішим гравцем команди у першій частині сезону, навіть не зважаючи на те, що у листопаді та грудні його продуктивність помітно знизилась.

Кузик здорово втікає в контратаки, при цьому ефективно вбігає у вільні зони під час позиційний атак. Показовий факт – Орест зумів забити і "Динамо", і "Шахтарю", чим не зможуть похвалитись абсолютна більшість форвардів вітчизняного чемпіонату. Саме його голи допомогли перемогти "Чорноморець" та зіграти унічию з "Вересом", а його результативна подача з кутового дозволила відібрати два очки у "Олімпіка".

РОЗЧАРУВАННЯ РОКУ

В минулому сезоні Олексій Щебетун став одним з кращих бомбардирів першості дублерів, до того ж немало забивав у Юнацькій лізі УЄФА. Враховуючи дефіцит якісних українських нападників, його результативність обнадіювала. А перехід до "Сталі" - це був шанс, що Олексій в компанії партнерів-одноліток швидше адаптується до дорослого футболу. Проте не так сталось як гадалось.

На початку чемпіонату він отримував достатньо ігрового часу, але нічим себе проявити не зміг. Восени Олексія перевели в дубль, де він і відіграв до кінця року. Провальних півсезону у 20 років – це ще не критично, хоча за такі шанси потрібно чіплятись. Хочеться вірити, що Щебетун зробить правильні висновки з кам’янського етапу своєї кар’єри і згодом заявить про себе як про бомбардира вже на найвищому рівні.

НАЙКРАЩИЙ МАТЧ

Чемпіонат України. 14-й тур

"Шахтар" - "Сталь" 1:1

На початку чемпіонату гірникам довелось добряче помучитись, щоб здолати тоді ще команду Мелікяна. Вирішальний гол Густаво Бланко-Лещук забив на 90+5-й хвилині. Паулу Фонсека та його підопічні, схоже, урок не засвоїли. Португалець виставив склад, розбавлений кількома резервістам. При цьому гравці "Шахтаря", схоже, вирішили, що аутсайдер сам подарує три очки.

Проте "Сталь" не розсипалась, коли пропустила вже в дебюті від Факундо Феррейри, а знайшла в собі сили відігратись. Гол організували гравці, які вийшли на заміну - Артем Хоцяновський відкинув м’яч, а Неманья Обрадовіч вгатив метрів з 22-х під стійку. Банальна недооцінка з боку фаворита, але це його проблеми. "Сталь" за самовіддачу та старанність за той матч заслуговує лише на похвалу.

ЗАВДАННЯ НА ЗИМУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Нинішня "Сталь" - це команда настрою. Настрою президента. Захоче Вардан Ісраелян зберегти місце в еліті, тоді навесні ми побачимо зовсім інший колектив. Враховуючи насиченість ринку вільними агентами та футболістами, готовими пристати навіть на трохи покращену фінансову пропозицію, їх не зупинить той факт, що "Сталь" грає деінде і в неї немає власних вболівальників.

Проте які плани у керівництва клубу, поки сказати важко. Вже відомо, що Неманья Обрадовіч залишить команду, розглядають варіанти брати Малакяни. Можуть бути претенденти і на Кузика з Мисиком. В такій ситуації і Ніколай Костов може не витримати, розуміючи всю безперспективність своєї роботи. Якщо ж "Сталь" залишиться у нинішньому форматі, то для того, щоб вирватись з останнього місця, їй конче необхідно знайти форварда. Не обов’язково забивного, хоча б такого, який зможе нав’язати боротьбу чи скинути м’яч на швидких півзахисників. Напевне не будуть зайвими по одному досвідченому виконавцю в центр поля і оборони, які в критичній ситуації зможуть заспокоїти молодих партнерів, а то й взяти відповідальність на себе. Без відповідного підсилення, навряд чи щось врятує "Сталь" від вильоту у Першу лігу.