Ель-Каддурі: Дуже подобалася українська кухня, крім свинини, яку я не їм

Екс-захисник Динамо Бадр Ель-Каддурі розповів про те, як проходила його адаптація в складі киян.

– Привіт Бадр, давно був у Києві?

– Торік був. Хочу приїхати знову, але все залежить від моєї роботи. Зараз є багато варіантів. Але я хочу знайти ідеальний. Щоб не було проблем у кар’єрі. Після цього, напевно, приїду в Київ. Я завжди казав, що Динамо та Україна у мене в серці. Часто думаю про Україну, спілкуюся з людьми та питаю, що там відбувається. Постійно у новинах дивлюся, що там в Україні.

– Як ти вчив мову, коли грав у Динамо?

– Спочатку було важко звикати до команди. Я приїхав з Марокко, де зовсім інший менталітет, інша країна, інша релігія. Мова зовсім інша, не як французька та англійська. Я одразу зрозумів, щоб звикнути до команди – треба вчити мову. Хлопці мені допомагали: Пеєв, Лєко, Чернат, Гавранчич, Гіоане. Несмачний допомагав, хоча ми були конкурентами на полі, але ми дружили. З молодих Ігор Скоба, а також Юра Дмитрулін, Хацкевич, Белькевич. Майже кожного дня збиралися. Атмосфера була дуже класною. Я з ними постійно спілкувався, тому швидко вивчив мову.

А бразильцям було важко вчити мову, вони збиралися лише один з одним. Ми жили, як одна родина. Спочатку я займався з перекладачем, вивчив головні слова, щодня вчив по 10-20 слів, літери. Коли кудись їхали автобусом, я дивився на рекламні оголошення, читав щось.

За 6 місяців я вже ходив без перекладача. Також дуже сильно допомагали Белькевич та Гусін. Шкода, що ми їх втратили. Коли мені подзвонили та сказали, що відбудеться матч пам’яті Белькевича та Гусіна, я купив квитки на перший літак та прилетів у Київ. Я бачив, як ти робив репортаж про Гусіна. Це важливо, щоб люди бачили та пам’ятали таких гравців. Таких людей мають пам’ятати.

– Ти вважаєш, якщо не всі легіонери вчать мову, це заважає заграти на повну?

– Заважає звикнути до команди. Потрібно поважати людей. Ти повинен адаптуватися до них, а потім вже вони до тебе. Ти повинен зробити перший крок. Не має бути прірви, що цей іноземець, а цей місцевий. Коли всі розмовляють однією мовою, то всі однакові.

– Які слова українські пам’ятаєш?

– Я тебе кохаю (сміється). Слава Україні. Перемога.

– Які традиції в Україні тобі подобались?

– Я жив як українець. Кухня дуже подобалася, окрім свинини, яку я не їм. Мені дуже подобалося, як всі українці поважали свої родини. Українці – дуже сильні люди, для них родина – це все. Я дуже полюбив борщ, вареники та цю страву, яку можна їсти зранку зі сметаною. Як же її… маленькі, круглі.

– Сирники?

– Так, точно. Сирники.

– Рамадан та інші свята не заважали грати у футбол?
– Чесно, ні. Мені не заважав. Мені не подобалися розмови щороку: Бадр, ти їстимеш, не будеш дотримуватися Рамадану. Я казав, що триматиму. Але був один момент: якщо ти граєш на виїзді або кудись їдеш, то можна їсти. А коли грали у Києві, я завжди його тримав. Раніше Рамадан був узимку, коли день був коротшим, а зараз навпаки – влітку, дуже важко. Пристосувати свій організм під Рамадан неймовірно важко. Але це моя релігія, я її поважаю. У Динамо з повагою до цього ставилися, завжди допомагали, готували те, що мені потрібно. Всі матчі, які я грав під час Рамадану – я грав добре. Але після поєдинків було дуже важко відновлюватися.

– Тобі готували окремо?
– Все від часу залежало. Якщо вся команда їла раніше, аніж я, то я завжди просив, щоб мені робили пізніше, за півгодини чи годину. Вдень я не їв.