Володимир Шаран: про 200-матчевий ювілей, зламаний Мерседес та важливу "корочку"

Головного тренера "Олександрії" Володимира Шарана вже сміливо можна зараховувати до категорії досвідчених фахівців українського футболу. Поєдинок з львівськими "Карпатами", зіграний його підопічними в минулому турі (2:1), став 200-м, проведеним ним в ролі наставника команд еліти на всіх фронтах.

- Хто першим повідомив вам про 200-матчевій ювілеї? - насамперед цікавлюся у Шарана.

- Про це мені ніхто не повідомляв. Я сам прочитав на сайті UA-Футбол. Було приємно дізнатися, скільки матчів з проведених під моїм керівництвом команди виграли, зіграли внічию і програли. Про ювілей я не знав, тому що не стежив за цим ніколи.

- Подібні події якось відзначаєте?

- Ні. Навіть коли визнають найкращим тренером туру. Ні-ні, відзначенням я не займаюся. А ось коли був удостоєний честі отримати звання найкращого тренера 2018 року, то відзначав (посміхається). Було приємно. Мене привітала родина, випили по келиху шампанського.

- Скільки років минуло з дня вашого дебюту в ролі наставника клубу прем'єр-ліги - рахували?

- Цей дебют припав на роль виконуючого обов'язки головного тренера ужгородського "Закарпаття". Це був сезон-2007/08. Виходить, що дванадцять років.

- Які спогади залишилися у вас від ужгородського періоду?

- Для тренера, який тільки починав працювати на такому рівні, це хороша практика. Я був лише ненабагато старшим за гравців, які грали в команді, а з таким, як Саша Чижевський, ми взагалі були однолітки. Разом з ним в кінці 80-х вчилися в спортінтернаті. Так вийшло, що в Ужгороді він ще грав, а я вже тренував. Ясна річ, що для команди, яка знаходиться внизу турнірної таблиці, кожна гра була дуже важлива. Були хвилювання, були і приємні моменти - більшою мірою, коли грали внічию. А в одному з матчів і перемоги добилися - на виїзді проти "Харкова" - 2:0.

Пам'ятається, після тієї гри нападник Мирослав Бундаш подзвонив власнику клубу Шуфричу, який пообіцяв хороші преміальні. Більш того, озвучив суму. Але на жаль, цих преміальних ми навіть не побачили. Цей факт став для мене не тільки подивом, а й розчаруванням. Адже хлопці спочатку були дуже раді - ми перемогли суперника в гостях на стадіоні "Металіст" з різницею в два м'ячі, перебували на емоційному підйомі, але ...

До речі, з Шуфричем я так жодного разу і не спілкувався. А після того, як він не заплатив озвучену суму, розчарування сильно мучило. Тоді я зрозумів, що працювати в "Закарпатті" буде дуже складно. Виконати ж завдання залишитися у вищій лізі було вже нереально. Час, проведений в Ужгороді, став для мене хорошим уроком. Покинути ж команду я вирішив після домашнього поєдинку з тим же "Харковом" (в тому матчі ужгородці поступилися 0:3 - Прим. В.К.). Після цього на свої кошти відразу ж поїхав до Києва, де встиг записатися в групу для навчання на тренерських курсах. Пройшовши їх, я зрозумів, що навчався не дарма (посміхається). Отримавши "корочку" тренера, володаря Pro-диплома, незабаром продовжив роботу в професійному футболі - в Олександрії.

- За 12 років, що минули з моменту роботи в Ужгороді, ваші погляди на футбол сильно змінилися?

- Думаю що так. Особливо зараз. Але лише до певної міри. Раніше я завжди намагався вдаватися до захисного варіанту гри, з акцентом на позиційну оборону і контратаки. Зараз, маючи в складі швидкісних гравців в лінії атаки, звичайно ж, хочеться трохи перебудовуватися - грати "вище", зустрічати суперника і діяти більш агресивно, застосовувати колективний відбір м'яча, пресинг. Ось такі тепер у мене погляди на футбол. Упевнений, що кожен тренер не сидить на місці, спираючись лише на своє минуле. Я вважаю, що завжди потрібно рухатися вперед. Зрозуміло, багато що залежить і від того, які футболісти у тебе в команді.

- Як виник варіант вашої першої появи біля керма "Олександрії"?

- Було дуже приємно, коли якось взимку мені подзвонив віце-президент олександрійського клубу Ігор Матаков. Він і повідомив, що президент "Олександрії" Микола Лавренко хоче бачити мене на посаді головного тренера команди. Я повинен був їхати в Крим, де олександрійці перебували на зборі. Але по дорозі туди о восьмій ранку у мене зламалася машина. Хоча це був новий "Мерседес", в ньому "полетів" двигун - чи то від 27-градусного морозу, чи то з іншої причини. Я довго стояв в полі, так до Криму і не доїхавши (посміхається). У той час подумалося: "О, Боже - якийсь нефарт з цією командою!". Нічого іншого не залишалося, як зателефонувати Матакову і пояснити ситуацію. Сказав, що не можу дістатися - мовляв, вибачайте.

До Криму їхати вже не став, приїхав до Олександрії після того, як команда повернулася зі збору. І відразу приступив до своїх обов'язків. Перша контрольна гра була у нас в столичному манежі проти "Динамо-2", в якому ми програли 1:3. Пам'ятаю, один з м'ячів у наші ворота забив Ксьонз, який був у мене ще в "Закарпатті". Його можливості я добре знав, і тому висловив побажання бачити цього футболіста в команді. Лавренко зумів домовитися з київським клубом і Ксьонз опинився в "Олександрії".

Після цього з Києва ми полетіли на черговий збір до Туреччини, де зіграли ряд контрольних матчів. У першому ж з них програли сімферопольській "Таврії", після чого подзвонив Микола Лавренко: "Ну що, не виходить?". Я відповів: "Чому ж? Все нормально. Адже ми всього три дні тренуємо команду, і відразу вигравати не можемо. Тим більше, у "Таврії", яка виступає у вищій лізі". Лавренко я знаю добре: він не любить довго чекати, хоче результат відразу. У наступному спарингу турецького збору ми поступилися ярославському "Шинніку" вже з мінімальним рахунком 2:3, і я побачив, що хлопці віддавалися грі повністю. Після цього сказав, що це останній матч, в якому "Олександрія" програла. І справді, потім ми лише здобували перемоги і грали внічию. Все стало на свої місця і на зборі ми виглядали зовсім непогано.

- Напевно не помилюся якщо припущу, що нетривалий період роботи в "Карпатах" вважаєте помилкою.

- Це було моєю мрією - тренувати "Карпати". Але ... Щоб йти в таку команду, потрібно бути до цього готовим. Зокрема, щоб були помічники, можливості яких ти добре знаєш, а також довіра з боку президента клубу. Але всіх перерахованих факторів не було, тим не менш, я в "Карпати" пішов. Навіть не знаю, чому. Напевно тому, що на той момент пару місяців сидів без роботи.

- Який з матчів, зіграних вашими підопічними, вважаєте найбільш пам'ятним?

- Таких кілька. Зрозуміло, це перемоги над нашими лідерами - "Шахтарем" і "Динамо", які були здобуті на посаді головного тренера "Олександрії". А ще виступи в Лізі Європи - зокрема, недавня гра з бельгійським "Гентом", в якій ми зуміли здобути нічию.