Пакуємо валізи. Чому перемога України над Словенією цілком закономірна

Будемо відверті, у Львові збірна України здобула перемогу, котра виводить нашу команду до фінальної частини Євро-2016 з вірогідністю відсотків на 90. Паралелі з протистоянням дворічної давнини проти французів недоречні. І то м’яко кажучи. Бодай тому, що тоді суперник мав страшенну перевагу в рівні індивідуальної майстерності, а зараз навіть пара центральних оборонців Хачеріді – Ракицький виглядає при виконанні оборонних функцій технічнішою і злагодженішою, ніж дії групи атакувальних виконавців збірної Словенії.

На відміну від матчу дворічної давнини, у нас немає дискваліфікованих Кучера і Федецького, замінити яких на той час було складно. А ще у наставника суперників Сречко Катанця немає змоги за прикладом Дідьє Дешама замінити півскладу. Фактично, всі найліпші ресурси тренер словенців використав уже у Львові. Зрештою, детальніше про завтрашній матч поговоримо в окремому матеріалі. Нині ж хотілося б виділити п’ять факторів, які, гадаємо, виявилися для домашньої звитяги 2:0 визначальними.

Фактор трибун

У цьому контексті паралелі з подіями на «Стад де Франс» дворічної давнини будуть доречними. Вражаюче виконання 70-тисячними трибунами «Марсельєзи» подіяло на нашу команду деморалізуюче. Принаймні, таке враження склалося, сидячи в ложі преси стадіону в Сен-Дені. Той злагоджений спів 70-тисячних трибун на величному стадіоні заворожив навіть журналістів у прес-ложі. Що ж тоді говорити про футболістів у серці цієї чаші?

Видається, що словенці перед стартом поєдинку на «Арені Львів» відчули щось схоже. Трохи раніше наставник білорусів Олександр Хацкевич говорив: «Коли весь стадіон у Львові заспівав український гімн, обличчя деяких наших хлопців стали білішими за колір форми». Словенці у столиці Галичини теж грали в білому. І вони теж у дебюті відверто розгубилися. Бо слідом за славнем громовицею звучали заряди. Стадіон не вщухав. Певен, величезну перевагу українців у першому таймі ініціювали трибуни.

Фактор Коноплянки

З того часу, як Євген перейшов у «Севілью», минуло три місяці. Цей перехід позначився на діях Євгена вражаюче. У суботу на «Арені Львів» ми побачили ту саму, судячи з його поведінки до, під час і після матчу, людину, але зовсім іншого футболіста. Футболіста, який не спалахував в окремі відрізки, як то було ще донедавна, а не випадав із гри з першої хвилини і по 90+3-тю. Коноплянка не розчинався в середині поля, як то часто бувало в часи дніпровської каденції його кар’єри, а брав участь в ігровому процесі безперервно, як в атакувальній фазі, так і в оборонній. Він відходив назад, але при цьому не просто встигав виконувати наступальні функції, а додавав їм глибини й стрімкості.

На полі був лідер (і капітан), який вів команду за собою. Нинішній ігровий стан Коноплянки має стати своєрідним стимулом для інших обдарованих партнерів за збірною. Ярмоленко, Хачеріді, Гармаш мають зрозуміти, що в поєдинках проти «металургів», «сталей» і «говерл» вони будуть не зростати у футбольному аспекті, а виключно деградувати. В межах півтора десятка справді конкурентних поєдинків за сезон для футболіста високого класу недостатньо. Той же Ярмоленко мав би думати не про те, чи отримає пан Суркіс за нього компенсацію, а про власне футбольне майбутнє. Бо ще рік-другий і переходити кудись може бути запізно. Найгірше, що програє від цього не окремо взятий гравець, а весь український футбол.

Фактор Гармаша

Наразі ж Гармаш вмотивований. Він відновився після травми і жадібно чіпляється за кожну нагоду себе проявити. У поточному відбірному циклі Михайло Фоменко мав змогу використати Дениса лише в трьох зустрічах. І дуже показово, що саме ці три поєдинки були для українців найкращими з точки зору ведення атакувальних дій. Мова про домашні ігри проти білорусів, іспанців та словенців.

Гармаш виконує величезний обсяг чорнової роботи, б’ється за кожен м’яч, але при цьому не випадає з атакувальної фази, своїми швидкісними, зазвичай несподіваними вриваннями з глибини вносячи в оборонні лави суперників розбалансованість. Іншого футболіста зі схожими ігровими характеристиками в Україні банально не має. Через те й збірна з Гармашем і без нього – дві різні команди. Через те голи й перемоги у цьому відбірному циклі давалися підопічним Фоменка так важко.

Фактор Фоменка

Тренерові, котрого наполегливо всім фейсбуком відправляли у відставку впродовж року, треба віддати належне. Стара школа сформувала в Фоменкові імунітет до критики, тиску й чуток про кандидатури наступників, які мають коріння зі стін Храму на Лабораторному провулку. Проте чудодійні перевтілення команди в окремих зустрічах дивували навіть критиків.

Втім, завдяки чому ці спалахи стали можливими? Вочевидь вирішальним фактором стало вміння Фоменка з максимальною користю для команди використати сильні риси кожного з футболістів, а надто – лідерів команди Коноплянки, Гармаша та Ярмоленка. Робота тренера збірної найчастіше в тому й полягає, щоб не нашкодити, створити у колективі відповідний мікроклімат, обрати правильних для складу людей і розставити їх на оптимальні позиції. Решту гравці, яких у національну команду запрошують не за красиві оченята, зроблять самі.

Фоменко сам був збірником і розуміє ці тонкощі прекрасно. Тому й ставиться до запрошення новачків, прізвище яких не Зінченко, надзвичайно ретельно, перед тим, як випустити їх у складі, воліє спершу під час кількох зборів адаптувати їх до колективу. Ситуація з Сергієм Рибалкою показова. У час, коли тренера за «ігнорування» талановитого півоборонця не критикував лише лінивий, Фоменко відмовчувався, а переконавшись, що для збірної Сергій не буде штучним організмом, тепер Михайло Іванович навіть змінив під Рибалку концепцію гри.

Фактор Ерікссона

Шведський рефері імпонує тим, що підіймає планку жорсткості єдиноборств надзвичайно високо. Але найголовніше, що Йонас Ерікссон, на відміну від більшості сучасних суддів, чітко усвідомлює, що арбітри у футбольному процесі виконують спомагальну функцію, а головні дійові особи – гравці. Рефері має зробити все від нього залежне, щоб результат гри залежав не від нього, а від дій команд. Ерікссона не назвеш моралізатором, але він воліє втихомирювати пристрасті словесно й тягнеться до кишені за карткою лише у виключних випадках. Та й то в основному караючи порушників за грубість або симуляцію, а не за поведінку в неігрових моментах.

«Аж іскри летіли» - такий заголовок дав колись матеріалові про матч Україна – Польща у відборі до Мундіалю-2014. Цю зустріч теж судив Ерікссон. Тоді він теж дав футболістам насолодитися борнею кістка в кістку, подарувавши глядачам 90 хвилин футболу в його істиній обгортці. Зараз у Львові шведський арбітр теж міг проявити принциповість і посадити ще в першому таймі на картки Гармаша, Хачеріді й парочку найгарячіших голів у складі суперника. В грі такої напруги схожі дії арбітра, безперечно, переросли б у вилучення чи у спонукання тренерів ослаблювати склад і проводити непотрібні з ігрової точки зору заміни.

Звісно, окремі рішення Ерікссона не подобалися представникам як однієї, так й іншої сторін. Але він досяг головного: сильніший переміг виключно завдяки футбольним складовим, а не завдячуючи суддівським рішенням чи обставинам. Хотілося б вірити, що й турок Джюнейт Чакир у Маріборі судитиме так само. Хотілося б вірити, та не віриться…