Герой футбольного дня. Євген Селезньов

Євген ніколи не був нападником, як кажуть у народі, "дерев'яним". Селезньов є форвардом неординарним, - зважаючи на його структуру тіла, вайлуватість, але водночас – техніку і вміння зіграти нестандартно. Селезньов повинен був бути класичним таранним форвардом (продавити, виграти повітряну боротьбу, підкласти ногу під м'яч в гущі футболістів), але життя змусило навчитися грати й у іншій манері. Відтак, за свою довгу кар'єру Євген Селезньов приміряв на собі чимало ролей – "бігунка", центрального таранного форварда, другого нападника і навіть центрального атакувального півзахисника.

Євген – постать, яка не може не бути цікавою громадськості хоча б в силу постійної боротьби з самим собою. Євгенові важко на камеру висловлювати свої думки, але це не змушує Селезньова закриватися у собі, як закриваються десятки його колег. Тому навіть десять-п'ятнадцять слів Євгена здатні спричинити інформаційний вибух. Він був улюбленцем української публіки і одним з найшановніших футболістів, але не побоявся прийняти нерозвідані і трохи ворожі для нас російські умови. Так, той перехід зробив його вигнанцем в очах українських вболівальників, журналістів та експертів. Але Селезньов не зламався і тут. Ще один внутрішній бій – і його ім'я знову на слуху.

Повернення до збірної України – чергова особиста перемога Євгена. Але ця перемога, разом з його відходом із бридкої для українців Росії, все одно не робить Селезньова ідеальним для нинішніх умов спортсменом. Євген все одно не став свідомим громадянином України, з твердою і чіткою позицією, яка б стояла на інтересах Батьківщини. Та чи хтось чекав іншого? Чи хтось ще вірить у те, що футболісти в своїй більшості здатні бути оплотом національної гідності, патріотами країни і просто людьми, які здатні вийти за рамки спортивної толерантності та віддаленості? З Євгена Селезньова марно вимагати чогось більшого, окрім забитих голів. Тож хай хоча б забиває. За збірну. Це буде максимально можливим вкладом від Євгена.