Наше життя – то мінне поле, куди не сунься – чужі навколо

Через мої окуляри
Я часто бачу, шо буде,
Шо буде з нами.
Такі окуляри!

Куда ми з вами живемо?
Хтось каже: нам то не треба,
"Кому это надо!"
І лишається ззаду...

Через мої окуляри
Всьо виглядає ясніше,
Ну зовсім, як правда,
І може навчити.

Рішення натуралізувати Марлоса не могло не викликати полярної реакції серед вболівальників. Такі речі для України є незвичними і в часи підвищеної суспільної напруги, зумовленої складним етапом розвитку державності, дуже різко в'їдаються в очі. Адже футбол – це дійсно соціальне явище, яке має серйозний вплив на повсякденне життя. Особливо, якщо мова йде про національну збірну – один з символів країни (як би пафосно це не звучало).

Проте, чому тут дивуватися? Говорити про патріотичність чи відданість ідеалам цих керівників збірної України – робити дурня з самого себе. Андрій Шевченко – то типовий найманий робітник. То наче у тій пісні: "Прилетит вдруг волшебник, В голубом вертолёте, И бесплатно покажет кино". З поправочкою на те, що чарівник наразі виглядає радше дрібним ілюзіоністом, а кіно видається й дійсно "безкоштовним".

Але мова зараз не про це. Запрошення Марлоса до збірної України є – і це вже доконаний факт. Тепер дискутувати про доцільність чи не доцільність залучення бразильця сенсу немає. Тепер логічніше поставити кілька запитань: навіщо Марлос збірній України і чого очікувати від цього союзу?

Марлос – не перший натуралізований футболіст у збірній України. Якщо не брати до уваги персонажів на кшталт Мілевського, Алієва, які народилися за межами України, але які з дитинства перебували тут, зростали в українському середовищі, варягами з українським паспортом були Марко Девіч та Едмар. Зіграли небагато, проте прецедент створили. І якщо Едмар в силу свого характеру і людських якостей зумів усунути всі "побічні ефекти" натуралізації, то Девіч... Девіч – то приклад того, що гратися з вогнем – небезпечно.

В часи розквіту Марко був дуже сильним нападником. Але прижитися в збірній України Девіч не зміг, підмочивши свою репутацію футбольною нав'язливістю. Матч проти Сан-Марино й досі залишається "притчею во язицях". Його рішення всупереч волі партнерів взяти і пробити пенальті перекреслило перспективи Марко стати своїм. Девіча банально не прийняв колектив. І ніякі ігрові чесноти нападника змінити цієї ситуації не могли.

Звісно, є протилежний приклад Едмара. Але то радше виняток з правила, аніж закономірність. Виняток, зумовлений унікальними як для футболіста людськими рисами Галовського. Проте Марлос навряд чи зможе пройти цим шляхом. Те, до чого звик Марлос у "Шахтарі", більше нагадує "шлях Девіча", а не "шлях Едмара".

Збірна України – доволі хитка футбольна структура з точки зору психології і командного менталітету. Тут не лише не прийняли Девіча. Тут, наприклад, були проблеми й у Гусєва, тут відкрито конфліктували футболісти двох клубів - заклятих ворогів. Розбрат тут панував навіть під час чемпіонату Європи – тоді, коли єднання повинне було виплескуватися з берегів. Конфлікт Степаненка і Ярмоленка розділив збірну на два табори, які ворогували між собою, а футбольну честь країни залишили на поталу суперникам. Невже хтось вірить, що Марлоса тут приймуть з розпростертими обіймами?

Справді, сьогодні збірна України – більше "шахтарівська", аніж "динамівська". Проте Марлосу все одно доведеться конкурувати з Ярмоленком. З Ярмоленком - лідером, з Ярмоленком - командним гравцем. Гарантій, що Марлоса шукатимуть передачами так само, як шукають Андрія, немає і бути не може.

А Марлос зможе пересилити себе і віддавати передачі Кравцю чи Бєсєдіну, а не тягнути ковдру на себе, як постійно тягне у "Шахтарі"? Навіть у "Шахтарі", де командна робота налагоджена дуже добре, Марлос виділяється згубним індивідуалізмом. А про поняття "кущиків" годі й говорити. Бразильці ігнорували Девіча, довгий час ігнорували Феррейру, а зараз вкрай не охоче комбінують з Бланко Лещуком. То чи зможе Марлос тверезо оцінювати ситуацію на полі і ділитися м'ячем з тими, з ким вимагає ситуація, а не з тими, до кого лежить душа. І чи стануть командні інтереси чужої збірної вищими за інтереси особисті, якщо навіть в клубі внутрішнє "Я" Марлоса дуже часто виривається назовні?

Шевченко як вмілий керівник розв'яже ці вузли? Не факт, що йому з Лондона буде помітно, де вони зав'яжуться.

Фото - UA-Футбол