Національна збірна України - результати і розклад матчів, турнірна таблиця, новини.
Шелепницький: Не розумію, чому Ракицький не співає гімн. Що ти цим хочеш показати, хлопець?
Перший капітан збірної України Юрій Шелепницький поділився своєю думкою про нинішній національній команді і про роботу головного тренера Андрія Шевченка.
- Як поживає перший капітан в історії збірної України?
- Я залишився у футболі. Займаюся з дітьми, працюю в ДЮСШ. Плюс - очолюю команду, яка грає на першість Чернівецької області.
- Згідні, що ви увійшли в історію, насамперед, завдяки тому історичному матчу в Ужгороді, а не завдяки кар'єрі в Чорноморці, Трабзонспорі чи деінде?
- Можливо й справді. Особливо це стосується молодого покоління. Бо ті, хто пам'ятають час, коли я грав, знають мене й за виступами на клубному рівні. Це - об'єктивний процес і це - нормально.
- Чемпіонати СРСР, України, Туреччини - у вас багата на спогади кар’єра. Що згадуєте найчастіше?
- Кар'єра футболіста не така вже й довга, щоб можна було щось забути. Шість років у Буковині на першому етапі, три роки у Чорноморці, шість років у Туреччині. Ось три основні частини ігрової біографії. На першому етапі - становлення, бажання засвітитися і пограти на високому рівні. Для цього належало багато працювати у Другій лізі. При Союзі у шостій зоні Другої ліги були зібрані найкращі українські команди - Таврія, Зоря, Металіст… Практично кожен обласний центр мав за кого вболівати.
Показавши себе у Другій лізі, я перейшов у Вищу лігу. Там, зрозуміло, ще вищий рівень і різні футбольні школи: кавказька - Динамо Тбілісі, Арарат, середньоазійська - Кайрат, Памір, не кажучи вже про московську. А завершення моєї кар’єри - це турецький етап. І він, напевно, найприємніший та найбільш яскравий.
- Чому?
- Трабзонспор - хороший клуб, а я на той момент вже набрав необхідного досвіду. Плюс - рівень чемпіонату Туреччини - потужний, високий. Турки якраз посилено розбудовували свій футбол і цей підйом у них відчувається досі. Ми ж опустилися до їхнього рівня початку 90-х.
- Про турків ми ще поговоримо. Ви самі кажете, що кар’єра футболіста - дуже коротка. Вам вдалося фінансово забезпечити своє подальше життя?
- Завжди хочеться чогось більшого. У принципі, на життя вистачило. Якби не кар’єра футболіста, то зараз, працюючи дитячим тренером, в Україні я б не вижив - це нереально. Сумніваюся, що у такому випадку займався б цим. На щастя, маю змогу працювати для власного задоволення і передачі свого досвіду дітям. Скажімо так: проїдаю те, що заробив колись (Усміхається).
- У Чернівцях почуваєтеся футбольною зіркою? Впізнають?
- Нечасто. Можливо, я такими вулицями ходжу (Усміхається). Але мені так комфортно - не люблю увагу до своєї персони. Розчинитися серед людей - так краще, вважаю.
- Свій футбольний шлях ви розпочинали у київському спортінтернаті. Хто із відомих гравців займався там паралельно з вами?
- Зі старших - Павло Яковенко, Вітя Сусло, який заявив про себе у Металісті. У принципі, там базувалася збірна України, яка готувалася до Спартакіад, тож я перетинався і з Михайличенком.
- Юний Яковенко не відрізнявся від Яковенка-тренера? Такий же суворий і мовчазний?
- Таким він був завжди. Сконцентрований, суворий. Зосереджений тільки на робочих моментах.
- В один момент ви із буковинської глибинки опинилися в столиці УРСР. Не розгубилися?
- Сконцентрованість на тренуваннях, на меті - от і все. Щодня вставав на зарядку о шостій ранку, а то й раніше. Перше тренування закінчилося - готуєшся до другого, третього. Цілий день розписаний ледь не щохвилинно, вільного часу - обмаль. Мені це подобалося.
Звичайно, поки не втягнувся у цей процес, було важко. Тобі - 14 років, ти ще дитина, яка поїхала від батьків і звичного для себе середовища. У такому віці простіше пасти корову і ганяти м’яч на пасовищі, ніж їхати туди, де тобі видадуть форму і вимагатимуть по максимуму. Але людина до всього звикає.
- На дівчат не відволікалися?
- Та ви що? У 14 років - ще не до дівчат (Усміхається). Повторюю: перед собою потрібно ставити мету і прямувати до неї. Якщо ти ведешся на якісь другорядні речі - лише віддалятимешся від цілі.
У Чорноморці я працював під керівництвом чудового тренера - Віктора Прокопенка. Він, хороший психолог, іноді нам казав: "Хлопці, вам по 22-23 роки. У вас ще все попереду - і дівчата, і машини, і квартири. Але, щоб це мати, - треба працювати". Справді, якщо ти зараз відволікся на дівчину, але не маєш грошей, щоб повести її у кафе, то який у цьому сенс? (Усміхається).
- Як вам збірна України під керівництвом Андрія Шевченка?
- Тренер працює з тими футболістами, які у нас є. Потрібно посилювати склад кращими виконавцями, але де їх узяти? У нас обмежена кількість топових футболістів. Насамперед, потрібно додавати в атаці (розмова відбулася перед матчами проти Чехії та Словаччини). Так, ми можемо зіграти на контратаках, Коноплянка або Ярмоленко здатні втекти від суперників. Але от забити з позиційних атак - вкрай важко. Не завжди ж граємо із Хорватією чи Німеччиною, трапляються Вірменія чи Молдова, у ворота яких також потрібно забивати.
Не хочу ображати наших лідерів. У них є своя ціна - 5 або 9 мільйонів. Але, мабуть, вони не дотягують до високого рівня. На мою думку, ми не здатні володіти м’ячем і реалізовувати позиційну перевагу. Чому? Нехай тренерський штаб розбирається. Перспективи є - ми все-таки футбольна нація.
- Погоджуєтеся, що зараз - значно менше футбольних Індивідуальностей, ніж раніше?
- Так, їх поменшало. У нас гравці - наче роботи. Вони знають, як грати в захисті та атаці, але роблять це без імпровізації. Створити, зліпити щось на рівному місці - цього не дано. При позиційних атаках ось ця "родзинка" якраз потрібна - гравець повинен уміти поставити крапку.
- Трійка найкращих капітанів в історії збірної України - від першого капітана в історії збірної України. Якою вона буде?
- Буду суб'єктивним у своєму виборі, хоча є об'єктивні факти. Наприклад, Тимощук провів за збірну понад 140 матчів, але згодом зробив такі речі, після яких потрапляння у топ-трійку - неприпустиме. Не хочу навіть його імені називати…
Тому на перше місце я поставлю Олега Романовича Лужного - це обов'язково. Залізний капітан. Лідер, який міг гаркнути, повести за собою. На другому місці - Шева. На третьому - Ротань. Руслан мені імпонує як професіонал і як людина.
- У багатьох інтерв'ю з учасниками першого матчу в історії збірної України часто йдеться про те, яка чудернацька форма була на наших гравцях, як збирали команду. Але я ніде не зустрічав спогадів про те, чи співали наші збірники державний Гімн…
- Ні, не співали.
- А він виконувався?
- Так.
- То чому ж не співали?
- Ще при Союзі ми не були навченими співати гімн. Вишикувалися перед матчем, гімн прозвучав, все - граємо. В Ужгороді був відгомін радянщини у наших головах.
- Ракицький досі не співає…
- А ось цього я взагалі не розумію. Що це за позиція така? Що ти цим хочеш показати, хлопче? Хто ти і що ти? Ти граєш за національну збірну країни. За тебе вболівають тисячі людей, які хочуть почути від тебе Гімн - то хоча б рота розкрий. Поклади руку на серце принаймні…
Популярне зараз
- Лунін відреагував на нічию Реала з Баварією
- Сяйво Вінісіуса в Мюнхені, здоров'я Миколенка та претенденти на Довбика. Головні новини за 30 квітня
- Баварія - Реал 2:2. Лунін впевнено відіграв весь поєдинок. Огляд матчу та відео голів
- Журналіст: Миколенко може пропустити Євро-2024 через травму
- Легендарний Ромаріо шокував фанатів поверненням на футбольне поле у віці 58 років. ВІДЕО
- Лідер Манчестер Сіті влаштував розкішне свято з нагоди поповнення у родині. ФОТО
Коментарі 166