Контрастні ігрища в царстві неоднозначності. Любов та ненависть Генуї

Середа або четвер класичного українського робочого тижня. Контрольно-пропускний пункт "Тиса", що у Чопі. Хвіст вантажівок, автобусів і мінівенів серпантином закрутився навколо прилеглих територій. Черга, наче те безлике чудовисько, з’їдає час охочих прослизнути спершу до Угорщини, а далі вже – до лона, до серцевини Старого Світу. Кінцевий пункт призначення більшості представників тутешніх черг – Італія. Сюди, власне, прокладені й класичні маршрути далекобійників, а також звичайних українських заробітчан.

Безперечно, розписуватися за всіх – діагноз, але з позиції крихітного досвіду проживання в прикордонній зоні та спілкування з пілігримами, ризикнемо обізвати цю країну звичною для українців… Точніше, не колоритною, не такою, від перебування в якій перехоплює дух з першої до останньої секунди подорожі. Хоча даремно… Бо Італія – це розсип унікальної світової спадщини. Головне, встигнути поміж рутини насолодитися цим поцілованим Богом куточком землі.

Куди не тки голкою на мапі Італії – опинишся в гирлі бурхливого виру історичних пам'яток, природних див, людського таланту, барвисто-творчої фантазії, романтики чи твердосердя. І хоч всі шляхи ведуть до Риму, Італія готова дивувати не лише Колізеєм. Нахилена, наче мати над своїм дитям, вежа, велична християнська святиня, унікальний ландшафт міста на тлі насупленого, точно побитий життям дідуган, вулкана, серенади і невмирущі легенди про кришталево-чисте кохання та кланову цинічність. Італія – це наче скринька Пандори від добра, з якої один за одним проникатимуть у свідомість надбання земної благодаті. Варто ступити лише крок…

І спробуй не розгубися серед кольорового різноманіття… і спробуй водночас знайди щось таке, ще не розвідане до тебе. Італія – на кшталт своїх футбольних легенд. Кожна вже оспівана й описана жонглерами слів, але кожна нова повість в силу глибини персонажів претендує на шедевр.

Генуя – то наче недооцінений за життя художника витвір мистецтва. Місто наче застигло з затамованим подихом, переживаючи трагічну подію руйнації моста. Ні, транспорт не зупинився, а вода в водоймах не змінила кольору. Проте для не фешенебельного поселення такі удари завжди завдають метушливих клопотів. Дивне місто, дивна атмосфера…

Це наче шарувате тісто, в якому поєднані п'янкі солодощі і сльозоточиві кислинки, миловидні природні ландшафти і брудні нетрі, свята простота і збочена химерність, релігійність і блюзнірство. Геную неможливо оцінити однозначно.

Вони пишаються родоводом Христофора Колумба, власною мовою, яку центральна влада наполегливо рекомендує називати діалектом, величним фонтаном у центрі міста, громіздким океанаріумом, великими портовими традиціями і просто тим, що тут повсюди свої сліди залишили знамениті люди. Але ладні відмовитися від всіх земних благ заради єдиної втіхи – непорушності місцевого колориту.

Те, з чого можна (і потрібно брати приклад) – гордість за свою землю, країну. Гордість, яку тут не вважають земним гріхом, а радше – великодушною чеснотою. Але лише тоді, коли питання стосується власної ідентифікації. Неможливо мешкати в Генуї, і не любити Лігурійське море. Неможливо бути частиною Генуї, не вболіваючи за "Сампу" чи "Дженоа".

Місцеве дербі – то теж спосіб вираження гордості, завдяки якій місто повсякчас боролося і перемагало негаразди. Тут не товчуть один одному пики і не бомбардують поле димовими шашками. Тут надають перевагу більш вишуканим знущанням: встромити шпильку, іронічно усміхнутися, неоднозначно натякнути.

Встромлять кілька шпильок під нігті й Роберто Манчіні, хоча його тут трепетно люблять і особливо шанують. А він шанує їх. Манчіні відзначав, що Генуї потрібен цей матч як віддушина. А Манчіні потрібна була Генуя як фортеця, де можна було б знайти прихисток після вельми суперечливого початку каденції у збірній Італії. "Скуадра адзурра" не перемогла Україну, а грою доповнила палітру цього міста: моментами – винахідливо в атаці, моментами – провально в захисті. Неоднозначно, одним словом.

сторінку перегорнуто. Італія не причарувала, але й не залишила байдужою. Це була ідеальна подорож для того, аби забажати ще раз повернутися сюди. Розвіяти скепсис, чи підкреслити захоплення? А ось це вже залишиться між нами.

Фото - автора