Рикун: Шанс поїхати на ЧС до Німеччини я не використав, Олег Протасов трохи допоміг

Сьогодні 41 рік виповнилося Олександру Рикуну. Екс-хавбек ряду українських клубів і національної збірної згадав віхи своєї ігрової кар'єри.

- Відзначати точно не буду. Я не люблю всі ці дні народження. Увечері подивлюся футбол, хоча на вихідних його було стільки, що не встигав за всім і стежити.

- Команда рідного міста тебе не порадувала?

- СК "Дніпро-1" міг, звичайно, і обіграти "Інгулець", але, коли тобі потрібно зробити останній крок, так часто буває. Я, до речі, дивився і "Металіст 1925".

- Твої колишні команди готові до повернення в УПЛ?

- "Дніпро" - так. Видно, що Дмитро Михайленко поставив гарну гру. По Харкову є питання.

- Перша ліга зараз цікава?

- З одного боку, так. Але якщо подивитися на якість гри, то все не так однозначно. Інша справа, що в УПЛ тепер такий рівень, що туди можна сміливо виходити. "Чорноморець" і "Карпати" - на вильоті, "Ворскла" буквально за півроку перетворилася в якогось аутсайдера.

- Деякий час ти провів в Полтаві, і звідти регулярно викликали гравців до збірної України. Та й сам ти вперше потрапив туди з Маріуполя. Який слід в твоєму футбольному житті залишила національна команда країни?

- Ніколи не забуду вихід на чемпіонат світу в 2005 році. Я хоч і грав не так часто, але знаходився в цій, вважаю, великий команді.

- Шанс поїхати в Німеччину у тебе був?

- Був, але я його не використав. Головний тренер "Дніпра" Олег Протасов трохи допоміг (посміхається). Сам винен, звичайно. Приїхав зі зборів, трохи розслабився, і мене відразу перевели в дубль.

- Без ігрової практики потрапити в збірну тоді було нереально?

- З "Дніпра" - немає. З "Динамо-3", може, і реально (посміхається).

- Дебют за збірну пам'ятаєш?

- Смутно. Це було за часів Леоніда Буряка. Ми літали в Японію. Поки добралися туди, сил грати вже не було. Грали - так собі. З рахунком 0:1 поступилися.

- Найбільш пам'ятний матч - в Туреччині?

- Та скільки я там зіграв - вийшов в кінці матчу (посміхається). Я б і не вийшов, але там були кадрові проблеми.

- Зіграв ти в Стамбулі 29 хвилин, але твій гольовий пас досі по телевізору крутять. Ти тоді кому віддавав - Юрію Дмитруліну або Андрію Шевченку?

- Дмитруліну, звичайно. Але Шевченко вступив, як справжній форвард.

- Після цього матчу, по суті, і вирішилася доля володаря Золотого м'яча...

- Натякаєш на те, що я йому допоміг? Не треба перебільшувати. Рахунок на той час вже був 2:0, так що цей гол нічого не вирішував. Хоча перед матчем, пам'ятаю, Олег Блохін так і сказав: "заб'єш, Андрій, два м'ячі - і Золотий м'яч твій". Так і вийшло.

- Як вважаєш, в якості тренера у Шевченка робота йде?

- Мені подобається, як змінилася гра команди. Будь-якого тренера судять по результату, а він теж поки непоганий. Виграли Лігу націй, взяли чотири очки в двох стартових поєдинках відбіркового турніру. З Люксембургом, звичайно, зіграли, як раніше - більше мучилися. Але, видно, в Португалії залишили багато сил і емоцій. Головне, що вирвали цю перемогу. Тепер треба брати максимум в двох домашніх поєдинках.

- На поле тебе ще тягне?

- Буває, граю за ветеранів - за команду Віктора Леоненка. Але сказати, що прям тягне - не можу. Нехай краще молодь грає. Але так, що б не можна було від телевізора відірватися ...