Ковалець: В якійсь мірі ми самі себе не поважаємо, принижуємо своїх гравців і тренерів

Український фахівець Сергій Ковалець, який до недавнього часу тренував "Тракай", розповів про свій досвід роботи в Литві і Словаччині.

— Чому Ви підписали контракт p "Тракаєм" на п'ять місяців? Це було побажання керівництва клубу?

— Було побажання і керівництва, і нашого тренерського штабу. Як керівництву потрібно було подивитися на нас, тренерів, так і нам потрібно було зрозуміти, як будемо розвиватися.

— На Вашу думку, чому керівництво клубу не пропонує Вам пролонгувати угоду? У Вас угода закінчується 25 січня, так?

— Угода закінчилася 25 грудня. Є розуміння в розвитку клубу. Хочеться подякувати керівництву клубу "Тракай", тому що це був хороший досвід — по ходу чемпіонату прийняти команду, де потрібно було створювати атмосферу, досягати результату. До речі, був такий словацький досвід, коли ми працювали в "Татрані" (Прешов). Там ми також по ходу сезону прийняли команду і вирішили завдання.

Важливо, що клуб розвивається, є свої вболівальники. Хочу побажати удачі футболістам і керівникам у майбутньому.

— Якщо підвести підсумки, що Вам дав досвід роботи в "Тракаї"? Назвіть плюси і мінуси...

— Більше плюсів. Це європейський клуб, хоч і невеликої країни, але це здорово. Ми розуміємо, що українські тренери можуть працювати у будь-якій країні. Те, що у якійсь мірі ми самі себе не поважаємо — в плані того, що принижуємо своїх гравців, тренерів. Віктор Скрипник працював у "Вердері", Мирон Маркевич вивів "Дніпро" у фінал Ліги Європи, Сергій Ребров, Юрій Вернидуб, Роман Григорчук, який зараз працює в Азербайджані. Так що є українські тренери, які можуть показувати хороші результати. Бажаю їм удачі у тренерських результатах. Результат стоїть на першому місці, проте хочеться, щоб команда показувала й хорошу гру.

— Як оцінюєте роботу в Словаччині? Чому там не затрималися?

— Там 12 команд, три кола. Ми прийшли на 15 матчів після зимової перерви. Команда знаходилася на останньому місці, було завдання залишити її у Прем'єр-лізі. Нам це вдалося. Це якесь дежавю: Словаччина, Литва. Це європейський досвід, але завдання виконано — продовження немає. У Словаччині по закінченню чемпіонату було два президенти, які фінансували клуб. У одного з них, який давав 70%, закінчувався контракт, він не хотів продовжувати фінансову підтримку клуба. Вже була заборгованість. Всі хотіли, щоб залишився український тренерський штаб, але ми розуміли, що для того, щоб підтримувати атмосферу в команді, потрібне фінансування.

Ми говорили з гравцями. Петер Петраш, капітан словацького "Татрана", який грав у збірній, досвідчений гравець. Я кажу: "Петер, добре, ми можемо працювати місяць, але після того ви скажете: "Тренер, де гроші?". Зрозуміло, що той президент, який залишився, не міг платити гроші футболістам на тому рівні, який був до того. Гравці були дуже хорошої кваліфікації, після цього вони розійшлися — і команда вилетіла в Першу лігу. Тому мені потрібно було, щоб розрахувалися з гравцями, щоб було стабільне фінансування — тоді можна було би прийти в "Татран". Це було справедливо з нашого боку. Буває так, що тренер розповідає, що гроші будуть, гравці сидять рік, не отримують заробітну плату. Це неправильно, тому що ти як тренер відповідаєш не тільки за те, щоб команда грала, а й за те, щоб вона отримувала заробітну плату.