Але поки Венгер тренує, я - іще малий

Рішення Арсена Венгера піти у відставку з посади головного тренера "Арсеналу" - мабуть, головна новина сезону 2017/18. Масштаб особистості настільки великий, що про неї будуть говорити ще довго. Напередодні протистояння в турнірі, який може стати лебединою піснею легендарного француза, Антон Павлушко ділиться своїми емоціями, які спровокувала ця подія.

Я не пам’ятаю, хто тренував лондонський "Арсенал" до Венгера. А Ви? А без Вікіпедії? Отож.

Так вже сталось, що перше покоління після СРСР почало користуватись інтернетом і отримало змогу оперативно дізнаватись про футбольні новини з Англії, коли однією з провідних команд там був саме лондонський "Арсенал" Арсена Венгера.

Про "Ліверпуль" 70-80-х, про кращі часи "Нотінгем Фореста" та про успіхи "Лідса" я тільки читав, але ці команди фактично ніхто окрім британців не бачив. Тільки що поодинокі матчі в єврокубках. Перший англійський футбол, що побачили у нас, це була вже саме Англійська Премьєр-Ліга з "Манчестер Юнайтедом" Алекса Фергюсона, "Ньюкаслом" Ширера та "Арсеналом" Арсена Венгера. Так, доречі АПЛ взагалі було заснована тільки у сезоні 92/93 – до того це був звичайний Чемпіонат Англії з футболу, як писали у нас у пресі про кожен чемпіонат такої-то країни з футболу (Football League First Division). Без всяких "прем’єр-ліг". Мода на них з’явилась тільки після АПЛ (окремий привіт нашій УПЛ)

Перше десятиріччя існування АПЛ було ледь не повною гегемонією "Манчестер Юнайтед". Тим цікавіше було дивитись, як іноді з’являлись команди, які забирали в Фергюсона той чи інший трофей. Так вже сталося, що більше за все надій в битві проти "МЮ" покладали на "Арсенал". І він цю надію виправдовував – три чемпіонські титули це доводять. Проте, останнього разу це сталось аж у сезоні 2003/04 – з тих пір вже виросло ціле покоління нових вболівальників, для яких "Арсенал" – не чемпіон.

До АПЛ поступово приходили шалені гроші. Багато в чому завдяки Венгеру, команда якого робила чемпіонат цікавим. Проте гроші робили свою справу і Венгер зі своєю точковою трансферною політикою не міг з ними тягатись. Якщо до появи в "Челсі" Абрамовича "Арсенал" був першою-другою командою в АПЛ (скоріш другою, бо першим все ж був МЮ), то поступово скотився до другої-третьої, потім гроші прийшли до "Манчестер Сіті", "Ліверпуля", "Тоттенхема" і пішло поїхало. "Арсенал" скотився до команди, що часто мала тільки теоретичні шанси на чемпіонство, фінішувала в зоні єврокубків, часто в зоні кваліфікації до Ліги Чемпіонів. Про протистояння з МЮ/МС/Челсі вже ніхто особливо не згадував, тут би за четверте місце з "Евертоном" чи "Ліверпулем" поборотись.

В свою чергу дещо покращились результати в Кубку Англії, на який частенько забивають гранди, бо місце в зоні ЛЧ принесе більше грошей ніж чергова допотопна чашка (ще ж є Кубок англійської Ліги – там навіть Арсенал не напрягається).

У Венгера завжди був дивний склад. Вони дуже рідко витрачали шалені гроші на футболістів (ну були винятки, але то таке), це при тому, що для багатьох інших команд єдиним можливим підсиленням для АПЛ була купівля якогось розкрученого гравця з-за кордону чи у супротивника. Венгер завжди вмів знайти якогось нікому не відомого молодого гравця чи дешевого легіонера, випускав його на поле і у футбольному світі народжувалась нова зірка – Анрі, Вієйра, Анелька, Фабрегас, Окслейд-Чемберлен, ван Персі, Уолкотт, Юнгберг, Коло Туре, Уілшір, Ремзі і багато інших.