Чому Україна – не Ісландія. Ремейк

4 липня 2016, понеділок. 13:05


Футбольним вболівальникам догодити дуже складно, - так було, є і буде. Мало просто віддаватися на полі, - скажуть "А де тактичні прийоми"? Замало буде просто вміло виконувати вказівок тренерів, не стелячись при цьому в підкати. Скажуть "А де самовіддача"? У футболі потрібно знаходити баланс.

Десять місяців тому UA-Футбол опублікував матеріал "Sigur Ros. Чому Україна – не Ісландія", яким автор наразив себе на гостру критику з боку активних читачів порталу. Мовляв, опублікували дурницю. А в матеріалі автор просто-на-просто провів цікаву паралель. Мовляв, збірні Ісландії та України – команди з однієї площини. Команди, які ніколи не ставили перед собою завдань на кшталт перемоги в континентальному форумі, і які беруть своє зазвичай хлопською боротьбою та самовіддачею на полі.

А далі були наведені факти про розвиток ісландського футболу і виділена тенденція зміни малюнку гри цієї команди. Мовляв, навчилася Ісландія здобувати результат не лише самовіддачею, але й тактичними прийомами. А Україна залишилася там, де й була: банальна біганина палких хлопців за принципом "а може щось і вийде".

Автор того матеріалу, як виявляється, дійсно заслужив на критику, - але критику геть іншого спрямування, аніж та, яка вилилася на його адресу в коментарях до публікації. Автора можна посварити за надмірне згладжування кутів і приписування українським збірникам того, чого в їхніх діях не спостерігалося на чемпіонаті Європи.

Програвши два стартових поєдинки, представники української збірної знайшли в собі мужності вийти до журналістів. В коментарях були стриманими, але обіцяли, що в заключному матчі постараються грюкнути дверима. Грюкнули? Важко сказати… Програли полякам не безнадійно, продемонструвавши яке-не-яке бажання домогтися результату. От тільки на фоні безініціативності і флегматичності в попередній зустрічі з північно-ірландцями, стараннями у матчі з Польщею наші майстри м'яча наче кричали "та відчепіться уже від нас". А Ісландія рівно і стабільно провела всі п’ять своїх поєдинків – незалежно від імені суперника і турнірних розкладів. Навіть коли Франція на друзки розбила острів'ян у першому таймі чвертьфінального поєдинку, - ісландці зберегли командну стрункість і дотрималися лінії, яку сповідували з самого початку цього чемпіонату Європи.

Після поразки від Північної Ірландії лише одиниці з української делегації знайшли в собі мужності сказати в мікст-зоні кілька слів для вболівальників, або ж привітати тих, хто в синьо-жовтих кольорах прийшов на трибуни (а дехто взагалі публічно виразив своє "фе" всім тим, хто цікавився долею команди). Ісландці ж, натомість, після поразки від французів зо двадцять хвилин дякували вболівальникам, а потім, - вже після входження до роздягалень, - ще раз вийшли до людей, подарувавши тим свою атрибутику.

Відео - teleprostir.com

Тож чому Україна – не Ісландія? Тому, що ми вже двадцять п'ять років безуспішно шукаємо в футболі балансу, в той час як маленька за населенням країна кількома реформами, проведеними за кілька років, пройшла такий шлях, про який ми можемо лише мріяти. Звісно, у нашої збірної були здобутки, але вони – це не результат планомірного розвитку футболу, а лише найвищі точки того коливання, яке футбольна Україна переживає з часів Незалежності. І проблема в тому, що в коливань є як найвищі точки, так і найнижчі. А у Ісландії є баланс, або ж принаймні контури того балансу.

Післямова. Восени поточного року збірна Ісландії приїде до Києва на матч відбору до чемпіонату світу 2018. Чомусь є переконання, що будуть підстави й для третього матеріалу із серії "Чому Україна – не Ісландія".




Слідкуйте за нами:
Ми у Viber Ми у Facebook Ми у Telegram

Читайте також

Найкращі букмекери

Букмекер
Бонус

Новини Футболу

Всі новини