Шлях до Парижу. Привид коллінівської бездарності над Велодромом

На похороні вони хочуть бути головнішими, ніж покійник. То про арбітрів на кшталт Ріццолі і його покровителя Колліну. Спершу був епізод, коли Поґба обійняв за шию і не пустив до м’яча в межах власної воротарської зони Швайнштайґера. Його італійський рефері проіґнорував, зате через лічені хвилини, коли куля з близької відстані влучила в руку німецького капітана, проявив принциповість і французи, забивши з позначки, пішли на перерву з перевагою в рахунку.

Праві ті, хто скаже, що обидва моменти – на розгляд арбітра. Однак у тому й річ, що особливо в першому таймі і на початку другої половини таких ситуацій, але вже на безпечній для воріт відстані, можна нарахувати не менше десятка. І всі вони дивним чином трактувалися на користь господарів турніру. А то був саме відрізок, коли перевага «Бундесманшафту» набувала критичних масштабів. Французи відбивалися з максимальною концентрацією і ризикували ось-ось дати маху.

Та маху дав арбітр. А два-три «своєчасних» свистки у матчі рівних суперників високого класу здатні перевернути перебіг подій у грі з ніг на голову. Власне, так воно й сталося вчора в Марселі. Підопічні Йоахіма Льова виходили на другу половину вже зі стійким відчуттям, що для перемоги їм треба стрибнути вище голови, видумати щось надзвичайне.

То тільки в совєцьких кінострічках про Другу світову німці – черстві, безсердечні й холоднокровні за будь-яких обставин. У реальному житті то – звичайні люди, які теж керуються емоціями. Безперечно, Льов зібрав прекрасних гравців, але навіть найталановитішим людям складно опанувати себе, усвідомлюючи, що грати не дають і зупиняють штучно. В ході другого тайму німецьку команду охопила гарячкуватість, поспішність при прийнятті рішень, що в купі з втомою не дозволило реалізувати бодай одного зі створених моментів.

Безперечно, знадобилися б «Бундес-тіму» Матс Гуммельс, Самі Кедіра й Маріо Ґомес. Усі троє – ключові для своїх амплуа виконавці. Гуммельс у зустрічі з італійцями проявив себе не лише як майстерний оборонець, а як вмілий диспетчер, здатний загострити гру довгою передачею. Емре Джан добре відбирає, але грати так само ефективно, як Кедіра, на атаку він, можливо, в силу невеликого досвіду виступів за збірну, ще не здатен. А іншого, крім Ґомеса, класичного нападника Льов банально не має. З Маріо у складі бундес-тренер традиційно перевів би Томаса Мюллера в глибину й завдяки цьому не виникло б потреби використовувати в ролі деригента гри Тоні Кроса, гравця, який більшу користь приносить в опорній зоні.

Зрештою, то деталі, які позбавили німецьку машину звичної безперебойності. Точніше, тотальна перевага впродовж усього першого тайму говорить про те, що основа все ж зі своїми обов’язками впоралася гарно, а ось маневру для підсилення гри Льов був практично позбавлений. Маріо Ґотце на цьому чемпіонаті був блідою тінню самого себе дворічної давнини, але не виставити його в другому таймі тренер не міг, оскільки наступ потребував стрімкості, а іншого якісного варіанту для заміни не було. Хоча, може, був, але Льов не наважився у відповідальний момент ризикувати. Принаймні, на такі думки наштовхує вдалий у цілому вихід Лероя Сане, який за десять з гаком проведених на полі хвилин і забити міг, і створював своєю активністю передумови для гостроти.

Франція свого суперника відверто боялася. У настільки закритій манері «галльскі півні» під керівництвом Дідьє Дешама не грали, здається, ніколи. В першій половині французи відбивалися на власній половині всіма десятьма польовими гравцями, а участь у наступі на території суперника брали одночасно обидва центральних оборонці німців. Звичайно, те, що впродовж перших 45-ти хвилин господарі не пропустили, робить їхній обороні честь. Більше того, на контратаці Жиру міг забити чистий м’яч, після якого допомога судді не знадобилася б. Однак Олів’є підвела виконавська майстерність і момент було втрачено.

Зате Ґрізманн з Поґбою свою місію виконали справно. Антуан завершував, а Поль фінтами на лівому фланзі звільнив простір під виконання навісу, після якого нойєр випустив м’яч з рук і дозволив суперникам забити вдруге. Не повторити Німеччині іспанського досягнення.

Grazie, signore Rizzoli…