"Тихо, б...ь, тихо !!!". Акценти глядача на грі України зі Швецією

"Твори статтю на хвилі щастя" - написав мені вчора приятель Юстас, який вболівав на за Україну в Німеччині. "Чи віриш, скоріше на хвилі злості ..." - відповів йому я. І з того моменту дотримувався принципу гігієни мізків, старанно уникаючи читати коментарі до матчу. Щоб не розплескати це святе почуття. Або навпаки, щоб не було з ним перебору.

Адже вчора в Україні знайшлися і ті, хто відчув розчарування від цієї перемоги. І я зараз говорю не про печерних українофобів. Хоча і особисто знаю одного такого, який з недавніх пір вболіває проти Данії і чекає не дочекається нашого фіаско. Але тут, як то кажуть, медицина безсила. А ось кампанію з дискредитації команди "кума Павелко" ніхто не відміняв.

Як співалося у "Манго-Манго": "Нормальні люди не сплять!" І зараз їх завданням повинно стати: мінімізувати кайф, який ми з вами вчора пережили. Хочу підкреслити: це ті самі люди, що примудрилися не помітити зради Блохіна дев'ять років тому - коли Фоменку довелося буквально реанімувати обезголовлену збірну. І яким наша радість кісткою в горлі стоїть.

Кажуть, один з них на відповідному ресурсі навіть звинуватив команду Шевченка в "договірняку" з австрійцями. Чесно, я навіть не намагався знайти цю статейку: не хотілося в брудові колупатися. Але якщо це правда, і такий вкид дійсно мав місце бути, то як назвати після цього його автора? Клоуном, напевно, було б занадто м'яко, як вважаєте?

Перед грою довелося почути, що нам дістався найслабший із суперників на цій стадії. По-перше, він таки дістався Данії. По-друге, шведи на Євро послідовно прогресували. Нічого не дозволивши іспанцям, впевнено розібравшись зі словаками по грі, і здолавши поляків на чолі з Левандовським, який пристрілявся.

Тоді як ми, до речі, поступово регресували - це правда. І, якщо були проблеми з фізикою, то як раз Швеція на цьому тлі виглядала у малоприємній перспективі. Ну і по-третє, ви себе хоча б чуєте, хлопці: найслабшими, згідно вашої доктрині, є ми самі. І тоді яка нам різниця, кому програвати?

З Австрією дійсно був провал. І, як на мене, його причини криються, в першу чергу, в області менталітету. Дуже було схоже на те, що ми вийшли захищати нічию і не очікували такої спритності від суперника, якому вона начебто цілком підходила. Природно, можу помилятися. Але після такого над збірною повис величезний знак питання. Чого тепер від них чекати?

Відверто кажучи, в краще вірилося важко. Тому був приємно здивований тим, що побачив на полі. Але, зайшовши в перерві в онлайн матчу на сайті і прочитавши там коментарі, прозрів. Людей не влаштовували швидкості - це писали шведи, чи ті, хто почав дивитися Євро позавчора? Ні, я теж люблю зобразити сибарита, але тільки не тоді, коли на полі моя команда.

А головне (увага !!!) їм було нудно! Їх не влаштував найбільш змістовний перший тайм 1/8 фіналу.

Тільки факти. 11-я хвилина - сейв Ольссона після удару Яремчука. 19-я - небезпечний удар Ісака: поруч зі штангою. 27-я - 1:0. 30-я - сейв Бущана після штрафного Ларссона. 32-я - небезпечний удар Ярмоленка: вище воріт. 43-тя - 1:1. Для порівняння: максимальна кількість подібних епізодів до перерви в інших поєдинках 1/8-й - чотири. І, повірте, там теж всі ходи записані.

Як назвати таку реакцію на гру за участю збірної твоєї країни? Я б вжив слово: упередженість. І якщо це - вболівальники України, то вони не заслуговують такої команди сьогодні. Її заслужили ті, хто підтримував команду Шевченка і особисто тренера (ті, хто мають вуха, почули) в Глазго. І ті, хто радів кожному локальному успіху і засмучувався кожній локальній невдачі.

Засмучувався, але не шукав винних і не зловтішався. Цим, останнім і адресований заголовок статті. Нічого особистого, суто цитата Олександра Зінченка після першого гола: "Тихо, б...ь, тихо !!!" Тихо, він сказав! Чи він тихо сказав?

Якщо говорити про видовищність, то, як відомо моїм постійним читачам, в цьому блозі вона вимірюється кількістю реально небезпечних моментів.

Так ось, у другому таймі до шести перерахованих вище додалися ще п'ять, включаючи три удари в каркас воріт. І навіть незважаючи на те, що останні півтайма пройшли без моментів, за загальною кількістю в основний час поєдинок Швеції з Україною став найкращим. Так-так, хлопці: в двох позавчорашніх суперматчах їх було по десять (і по шість голів), а в інших - і того менше.

Можна сперечатися про якість гольових шансів, і, безумовно, у автора свій критерій їх визначення. Але, повірте: він є, і по ньому моменти вираховуються скрупульозно.

Коли Зінченко відкрив рахунок, загнавши м'яч в сітку, а декого в фарбу і, приклавши палець до губ, вимовив це сакраментальне: "Тихо!", на полі ще вимальовувалася нульова нічия. Коли ж Форсберг зрівняв рахунок після прикрого рикошету між ніг у Забарного, вона вже матеріалізувалася в стовідсотково логічні 1:1.

Обмін ударами в стійку воріт протягом хвилини незабаром після перерви ознаменував собою крутий поворот в грі. На жаль, в сторону наших воріт. Якщо штанга Сидорчука стала нашим останнім аргументом в атаці в основний час матчу, то штанга Форсберга відкрила 15-хвилинку, яка неабияк вразила Україну.

За цей час Матвієнко нейтралізував потенційний гол Аугустінссона, Бущан парирував небезпечний удар Кулусевскі, а завершилася справа поперечиною, яку струсонув м'ячем все той же нещадний до ворогів Швеції Форсберг (відповідь за нефарт Левандовського прилетіла?). Це було везіння в чистому вигляді.

Йшла 69-а хвилина, але вже в останні півтайма, за великим рахунком, ми їм шансів не дали. Ну а все, що гідне згадки в овертаймі - це вилучення Даніельссона, що трапилося аж півгодини без моментів по тому, і переможний гол Довбика під кінець.

Коли знову, як і з Нідерландами, не було слів: одні звуки. Нелюдські звуки, що викидає з себе людський організм. Причому, навчений гірким досвідом правильний глядач дозволив їх собі лише після паузи з полохливої ​​оглядкою в сторону ВАРу. Нехай там не було і натяку на порушення правил.

Що стосовно вилучення, то хейтер Шеви можуть тут взяти на озброєння думку нейтрального "експерта" з ім'ям (в лапках, бо не арбітр) з Англії. Мовляв, граючи в м'яч, вже не можеш прибрати ногу і бла-бла-бла. Лінекер такий Лінекер: іноді складається враження, що він в молодості молока перепив (була справа, захоплювався).

Насправді, це думка гравця. А для судді має бути досить вже ступеня ризику для здоров'я суперника. Не кажучи про те, чим це на ділі обернулося для Бєсєдіна. Зауважимо, однак, що італійцю Орсато для вірного рішення знадобилася допомога ВАРу. Тобто, без неї ми б в більшості не опинилися.

Пригадаймо йому також попередження Ярмоленку замість очевидного "гірчичника" на шведську спину, відсутністю якого Андрій і обурювався. Якщо що, тут моїми устами говорить мій суддівський консультант Юстас.

І ще потрібно було зуміти розпорядитися цією чисельною перевагою. Що, опускаючи подробиці, нам щасливо вдалося під кінець зустрічі, коли шведам вже і відіграватися було, в принципі, ніколи.

Не доводиться сумніватися в тому, що головним героєм матчу став Зінченко: просто переглянете наші голи. УЄФА і заморочуватися не довелося з визначенням найкращого. Вам хотілося, щоб він проявив лідерські якості (якщо дійсно хотілося)? Отримайте і розпишіться. І, як він там говорив? Тихесенько, хлопці.

За "шкалою Юріча" особистістю номер один виходить Ярмоленко. До переможного голу (коли його вже не було на полі), Андрій взяв участь у всіх чотирьох наших моментах: три останніх паси, включаючи гольовий, і удар. Наступним буде Форсберг з його голом і двома штангами, а вже потім Зінченко.

Бєсєдін? Якнайшвидшої поправки хлопцю, перш за все! Свою лепту він, безумовно, в цю перемогу вніс, і за фактом чималу. А зводити в ранг героя жертву неадекватної гри суперника - коли він не прибрав ногу там, де нормальному українському футболісту і в голову не прийде її прибирати - вирішувати вам. Але перемогу йому присвятили аж ніяк не тільки тому, що так прийнято.

Що ж тепер придумають панове-добрабажаючі? Я дійсно досі не прочитав жодного коментаря до гри. Думаю, по гарячих слідах, не будучи повними ідіотами, вони повинні були промовчати або загубитися в радісній юрбі. Але що нам розкажуть тепер, коли пристрасті вляжуться?

Що суперник і справді виявився "прохідним"? Що потрібно було грати сміливіше? Що їм таки було нудно, сердешним? Що ми відскочили від пенальті, які програли б напевне? Що шведам тупо не пощастило з вилученням, а то б вони нас розмазали? Що Довбик вийшов випадково і вимушено, інакше б нічого і не було? Та хіба мало що? Було б бажання, а воно у них є.

Важливо розуміти одне: ці люди не є вболівальниками збірної нашої країни. Вони ними тільки прикидаються. У найкращому разі, це фанати, які на все дивляться крізь окуляри, пофарбовані в клубні кольори. І те, що нам в радість, їх колупає і муляє. Марно, Саша, їх втихомирювати: ці ніколи не замовкнуть - вони цим живуть. Їх можна тільки пожаліти.

А найкраще в майбутньому не звертати на них уваги. Дозволю таку пораду для себе подібних.

Разом з тим, на мій погляд, потрібно бути сліпим, щоб не побачити: ми вже стрибнули вище голови. Наступний взятий бар'єр буде з області фантастики.

Вам ще ніхто не розповідав, що Англія для нас зручна? Тіньовий фаворит Євро, на якого, крім Італії, вже і тінь відкидати нікому. Прагматик з прагматиків і тому небезпечний більше нікуди. Який не пропустив в чотирьох матчах жодного разу. Команда, яку я найменше хотів би бачити як наших суперників. І ні в якому разі - у фіналі.

Я вас благаю, не підставляйте вуха під макаронні вироби. Давайте не будемо робити розумний вигляд, а просто вболіватимемо за наших. Ті, що йдуть на виліт вітають вас. А ми повинні бути вдячні їм за вчорашнє і, десь в глибині душі, сподіватися на футбольне диво. Ми, але не вони, звичайно ж. А там - м'яч круглий, поле майже всюди на Євро рівне ...