Той, хто тричі підписав контракт з дияволом. В пам’ять про Радоміра Антіча

Некролог Радоміра Антіча, чиє серце зупинилося 6-го квітня на 72-му році життя

Він не лише унікальний тим, що тренував "Барселону", "Реал" та "Атлетіко". Його ненавидять вболівальники "Манчестер Сіті" і люблять прихильники "Лютона", серб здійснив фантастичне диво з "матрацниками", стати ж чемпіоном з "Реалом" йому просто не дали.

Радомір був непоганим футболістом середнього рівня. Виступав за "Партизан" з Белграду. Конкуренція в чемпіонаті Югославії тоді була надзвичайно потужна. Кожен сезон амбіції на золото декларував його клуб "Црвена звезда", "Хайдук", загребське "Динамо". Ще в боротьбу за перше місце часом могли втрутитися "Железнічар", ОФК, "Вележ" і навіть "Сараєво". Він прийшов у "Партизан" 1968-го, якраз часи завершення золотої ери клубу, тому Радо виграв за вісім років у клубі тільки один титул. Зіграв Антіч тоді лише сім матчів і забив гол. Але окрім одного чемпіонства він у "Партизані" здобув дещо більше, дружбу з тогочасною зіркою-бомбардиром Ненадом Бєковічем. Югославія була найбільш відкритою з країн соцтабору, тому тамтешні гравці і тренери працювали по усьому світу. Антіч встиг пограти у "Фенербахче", "Сарагосі" та "Лютоні". Фаном останніх він запам’ятався своїм голом у ворота "Манчестер Сіті" на 86-й хвилині. Він не приніс його клубу перемоги, тільки нічию 1:1, але вона опустила "Сіті" у другий дивізіон.

Доречі, саме з "Лютона" Антіча викликали до збірної на звичайний товарняк проти Угорщини, коли він вперше і востаннє вийшов на поле як представник національної команди, але тільки на 20 хвилин.

Антіч в Лутоні

Як тільки наш герой завершив виступи, Ненад Бєковіч покликав Радоміра у свій тренерський штаб у "Партизан. Згодом Антіч стане помічником іншого легендарного югославського гравця Фахрудіна Юсуфі, проте потім розсвариться з ним ледь не до бійки і відправиться тренувати юних футболістів "Партизану". Вигнання тривало аж допоки його не покликала "Сарагоса", котра ризикнула відразу надати йому посаду головного тренера. Антіч, або Антік (на Піренеях літеру "ć" сприймають як "с"), як вимовляли його прізвище тоді іспанці, підняв команду з одинадцятого місця на п’яте і вивів у Кубок УЕФА.

А далі був "Реал". У березні 1991-го він став третім за сезон наставником "вершкових", тому усі плани будувалися на наступний сезон. Влітку Радомір наполіг на двох трансферах: супергероя перемоги "Црвени звезди" у Кубку європейських чемпіонів Роберта Просінечкі та молодого бігунка Луїса Енріке. Антіч тримав команду у чемпіонаті 1991/1992 на першому місці і з 19 матчів чемпіонату програв тільки два, також команда успішно йшла у Кубку Короля та Кубку УЕФА. Головне, що "Реал" мав перевагу у сім очок над найближчим конкурентом. Сім, коли за перемогу давали два! І в такій ситуації сербського наставника прибрали! Його наступник Лео Беенгакер зміг провалити все, сезон вийшов нікчемним.

Далі ж був "Ов’єдо" і лише потім "Атлетіко". До приходу Антіча "Атлетіко" посідав 12-те та 14-те місця, нічим у грі не вирізнявся. А от за полем це був клуб одного актора, Хесуса Гіля. Той з 1987-го був президентом "матрацників". Зухвалий грубіян, троль, корупціонер і людина, що завше мала відкриті на нього кримінальні справи, але завше виходила сухою з води. Він сильно любив "Атлетіко". Ось тільки до Антіча ця "барська любов" була більше пошестям ніж щастям. Навіть в експресивній та емоційній Іспанії поведінка Гіля сприймалася як неадекватна і ця неадекватність прогресувала. Він, затятий картяр, міг програти футболіста у покер і відразу викупити його. Так само міг виграти, але відмовитися від грошей. Поведінка цього Хесуса (Ісус іспанською) була пекельною на рівні наших бандюків у малинових піджаках тих самих часів. Ось з сим дияволом Антіч і підписав контракт. Ніхто б тоді не поставив би і найменших грошей на те, що "Радді" (так звали серба з часів виступів в Англії) пропрацює повністю три сезони. За попередній чемпіонат Гіль звільнив трьох тренерів: Франсіско Матурану, Хорхе Д’Алессандро та Альфіо Басіле. Двоє з них тоді були топами, але виплати за розрив контракту Хесуса не лякали.

Президент переважно сам купував футболістів, інколи радився з тренером, найчастіше пропускаючи ці поради повз вуха. Антіч ж поставив чітку вимогу, мала бути хоча б одна стовідсоткова його кандидатура. Гіль погодився і був ошелешений відповіддю – Мілінко Пантіч. Хто, хто, це точно не баскетболіст?

Цьому сербському півзахиснику тоді було 29 років і він виступав за нетоповий навіть у Греції "Паніоніс", раніше у біографії Мілінко теж не було жодного серйозного європейського клубу, хоча б середняка міжнародного рівня. Вболівальники теж жартували – "тепер ми ще й притулок для сербських пенсіонерів-невдах".

Саме Мілінко став головний героєм чемпіонства та перемоги в кубку, найкращого результату клубу за один сезон. Більше того, у фіналі Кубку Короля у додатковий час саме він забив єдиний, отож переможний гол "Барселоні" Кройффа з Гвардьйолою, Фігу, Хаджи, Просінечкі.

А ще за рік той самий "пенсіонер-невдаха" виявиться найкращим бомбардиром Ліги Чемпіонів.

"Хай виздихають ті, хто заздрить моєму багатству та успіхам "Атлетіко"" - прокоментував усі звитяги Хесус Гіль. Але ж диво полягало саме у тому, що його клуб усе це не просто здійснив, а здійснив з неадекватним керманичем.

Часи Антіча на "Вісенте Кальдероні" згадують як найкращі разом з ерою Сімеоне. От лише "Чоло", який грав у Антіча, нині спілкується з досить адекватним Гілем, Мігелем Анхелем, сином того диявола.

Антіч двічі повертався рятувати "Атлетіко" після провалів італійців Аріго Саккі та Клаудіо Раньєрі. Була ще в його історії подорож до "Барселони", але лише на п’ять місяців. Певний час він з успіхом тренував збірну Сербії, вивів її на Мундіаль 2010, проте в ЮАР його команда примудрилася програти Гані та Австралії і перемогти Німеччину.

Останні два роки Радомір Антіч працював коментатором на іспанському радіо. Він закохався у цю країну і почувався в ній добре. Ідилію не зруйнував навіть тривалий судовий процес. Антіч якось назвав журналіста Ерманна Терша "нацистом" через позицію того у висвітленні війни на Балканах. Терш пройшов усі судові інстанції домігся від Радоміра сплати штрафу за образу.

Це єдиний справді конфліктний момент життя серба в Іспанії. Його і поважали, і любили, вважали беззаперечним авторитетом.

Зараз іспанський футбол у жалобі через смерть Антіча.