Екс-тренер Ворскли і Маріуполя про півфінал Кубка: Ключовий момент - травми Яворського і Мишньова

Іван Балан протягом багатьох років працював тренером і в "Маріуполі", і в "Ворсклі". І ось вчора команди в драматичному кубковому півфінальному поєдинку вирішували, хто з них буде грати в фіналі. Кореспондент UA-Футбол попросив Івана Дмитровича поділиться враженням про гру обох команд.

- Непросто дивитися матчі команд, в яких ви довгий час працювали?

- Так, для мене обидві команди рідні, тому важко було віддати комусь перевагу. У команді "Ворскла" грало десять чоловік, з якими мені довелося працювати, а в "Маріуполь" шість таких гравців виходило на поле. Як і за кого вболівати? Таке враження, що я перебував разом з тренерами на лавці. Я їм співчуваю, скільки витрачено нервів, емоцій і здоров'я. Можна тільки уявити, що твориться в душі у тих, хто в драматичному поєдинку програв за вихід у фінал у серії пенальті! Була б моя воля, запустив би в фінал дві команди. Вони цього заслужили. І хочеться подякувати обом колективам за якісний футбол. Вони грали осмислено, контролювали м'яч, не було бий-біжи. Думаю, вболівальники, сидячи біля телевізора, отримали величезне задоволення від побаченого трилера.

- Як ви оціните виступ суперників?

- Грали дві рівні команди. Може була одна відмінність - "Ворскла" за віком трохи старша і досвідченіша, а досвід у футболі відіграє важливу роль. Здалося, що "Маріуполь" був обережним. Не можна сказати, що вони грали другим номером, але більше діяли на контратаках. Полтавці використовували позиційні атаки і фланги. Дуже сподобалися зв'язки в обох команд: Пердута і Кане - коли останній йшов в середину, звільняючи бровку, а захисник підключався; у азовців Топалов і Чурко. З цих флангів йшла гострота. Як було сказано раніше, команди дорожили м'ячем, намагалися доводити атаки за рахунок комбінаційних і індивідуальних дій до завершальних ударів. Не було такого, що хтось із гравців брав м'яч і просто бив вперед в надії на подальшу боротьбу. Після втрати м'яча полтавці відразу ж накривали суперника в тій же зоні, а азовці трохи відкочувалися в середину, займали позиції і також застосовували пресинг. Вийшов кубковий божевільний матч. Гравці з перших хвилин були зібрані, захист намагався якомога менше помилятись.

Дуже радує, що команди витримали темп, і в додатковий час були сили, щоб битися до кінця. Єдине, був відрізок матчу - хвилин 15 до кінця основного часу, коли "Маріуполь" трохи просів фізично, поступившись ініціативою. "Ворскла" скористалася цим і зрівняла рахунок. У ці 15 хвилин для "Маріуполя" негативно позначилася заміна Яворського через травму і Мишньова, мабуть, з тієї ж причини. Це був ключовий момент для господарів. На сьогоднішній день Мишньов - провідний гравець, мотор команди, яка вміє пов'язати дії між лініями оборони і атаки. Цей незначний факт позначився на грі маріупольців, щоб дотиснути суперника і забити такий потрібний другий м'яч. А серія післяматчевих ударів - це лотерея, гра нервів. Полтавці старші і нерви у них виявилися міцнішими, в тому числі у молодого воротаря Ісенка. Радий, що мені довелося з ним також попрацювати! Переможцю - успіхів у фіналі, а тим, хто програв, швидше відновиться морально для подальших баталій.

- Ви у своїй футбольній кар'єрі були воротарем. Можете пригадати щось подібне про себе на прикладі Ісенка?

- У 1973 році, коли грав за миколаївський "Суднобудівник", який виступав у другій Союзної лізі, було правило: якщо матч закінчувався нічиєю, то пробивали серію 11-метрових ударів. У першій грі Сицинський не зміг виручити команду, і в подальшому головний тренер Євген Лемешко, також колишній воротар, почав випускати мене в кінці матчів під серію ударів. Раз виручив, потім в наступне грі, і після таких вдалих сейвів поступово тренер довірив місце в складі. Моя задача була один два удари "вихопити", а такі гравці як Селецький, Кімалов, Сатаев, Деревяга, Авер'янов свої п'ять забивали. Хоча міг і грав в ролі нападника, і навіть забивав у Другій лізі.