Бразильський серіал. Як із Шахтаря футболісти тікали

Шестеро гравців "Шахтаря" не повернулись до України після закордонного збору. В клубі коментують все стримано, але визнають – проблема є. В рядах вболівальників "Шахтаря" – паніка, а в недоброзичливців "гірників" - ейфорія. Хто винен і що робити в такій ситуації – риторичні запитання. У кожного буде своя правда.

ІСТОРІЯ ВТЕЧІ

Нинішні проблеми донецького "Шахтаря" – це дзеркальне відображення проблем всього українського футболу. Тож ті події, за розвитком яких ми зараз спостерігаємо – ніщо інше, як повернення вітчизняного футболу до правильного русла. Рано чи пізно це мало статись природнім шляхом. Але вийшло так, що до зміни футбольного господарства призвела, нажаль, війна.

Свого часу донецькі селекціонери спокусились на шлях так званих футбольних нуворишів – команд, які з помірного фінансування отримали відразу багато грошей і за їх допомогою стали залучати до свого складу зірок континентального та світового масштабу. Достатньо пригадати Крістіана Лукареллі, Кастільо, спроби підписати Луїса Суареса та кількох інших солідних гравців. Тоді Мірча Луческу ще тільки шукав модель для розвитку свого колективу і ще тільки набивав собі гулі.

Обпікшись на тих самих Лукареллі та Кастільо (нагадаємо, мексиканець свого часу став найдорожчим придбанням "гірників", а заграти в Донецьку так і не зумів), при солідному фінансуванні у Донецьку відмовились від практики залучення до команди уже сформованих, зрілих футболістів-зірок. Мірча Луческу обрав шлях виховання молоді; тільки молоді не української (чи навіть слов'янської), а бразильської. Як виявилось, фундамент такої команди міцним теж не був. Коли в країні все було добре (добре для олігархів), примхливих бразильців ще вдавалось утримувати на короткому повідку, будь-які спроби саботажу присікаючи майже по кореню, але коли ситуація як в країні в цілому, так і в Донецьку зокрема перестала бути спокійною, першими з потопаючого корабля кинулись тікати, як і очікувалось, легіонери із дальнього зарубіжжя.

Небажання далі виконувати свої контракті зобов’язання перед клубом (іншими словами – саботаж, втеча) – не нова проблема, з якою зіштовхнувся донецький "Шахтар". Ще довго будуть свіжими в пам'яті історії з Матузалемом та Ілсіньо, які, втім, з історією нинішньою мають деякі відмінності. Тоді футболісти не мали причин, окрім спортивних, покидати стан донецького "Шахтаря"; зараз же у саботажників є тверда підстава, за якою вони можуть домогтися розірвання контракту і вже в якості вільних агентів, зі спокійною душею шукати собі нові клуби. Тоді донецький клуб мав значні важелі впливу, за допомогою яких міг або змусити втікачів повернутись, або зробити їхнє спортивне життя нестерпним завдяки судовим позовам. Зараз же виглядає так, що при грамотному підході бразильців до питання розірвання контрактів, "Шахтар" буде безсилим. Тоді, врешті, були поодинокі випадки, зараз – масовий відхід, що загрожує втратою "Шахтарем" своєї колишньої потужності.

Франселіно Матузалем приходив до "Шахтаря" в якості зірки, ставши на той момент (2004 рік) трансферним рекордом клубу (за бразильця "гірники" заплатили італійській "Брешії" 9 мільйонів фунтів стерлінгів). Невдовзі, після відходу Анатолія Тимощука до "Зеніта", Матузалем став капітаном "Шахтаря", повністю утвердившись в ролі лідера українського колективу. Все було добре: бразилець демонстрував свій талант, радував прихильників гарними голами і розумними передачами, об’єднував навколо себе партнерів… Аж поки українська футбольна кухня не набридла Матузалему і він не вирішив змінити обстановку.

Втім, розстатися клубу та гравцю "полюбовно" не вдалося. Мату підписав у 2007-му році контракт з іспанською "Сарагосою", чим викликав гнів керівництва "Шахтаря": мовляв, угода підписана з порушенням футбольних законів, а відтак дійсною вважатись не може. Матузалема охрестили втікачем і "заганяли" по судах. В результаті довгих розбірок як з гравцем, так і з клубами, що прийняли його до своїх рядів, "Шахтар" таки отримав право на належну грошову компенсацію (проте, далеко не факт, що вдалося її отримати - ред.). Щоправда, авторитет клубу в очах таких милих для Мірчі Луческу бразильців був підірваний; тепер перед очима у латиноамериканців був приклад, як при небажанні продовжувати свою кар’єру в Донецьку можна просто… втекти.

Такому прикладу у 2010-му році послідував Ілсіньо. Мотивуючи своє рішення невиплатою донеччанами заробітної платні, бразилець, всупереч всім трансферним нормам, покинув розташування української команди і повернувся на батьківщину. "Шахтар" довго не зволікав і знову використав своє право звернутись до суду. Черговий процес, чергові юридичні розбірки і знову перемога "гірників". От тільки банального відтінку історія не отримала через свою розв'язку: Ілсіньо, наче блудний син, усвідомив свою провину і виразив глибоке бажання повернутись до "Шахтаря". Мірча Луческу втікача пробачив, прийнявши знову до команди.

Історія з Ілсіньо знову неприємно вдарила по іміджу клубу, але її розв'язка стала величезною перемогою "гірників". Головний тренер отримав у своє розпорядження ще один важіль керування бразильськими підопічними: тепер всім, у кого хоча б зароджувалась думка про зміну команди не цивілізованим шляхом, в приклад ставився Ілсіньо: "Був уже приклад з Ілсіньо після виграшу Кубка УЄФА - те ж саме. Пішовши з "Шахтаря", він грав за аматорів, у четвертому дивізіоні Бразилії. Потім суд Лозанни ухвалив рішення про те, що він винен клубу 4 млн. євро. Потім він вибачився, сказав, що хотів би повернутися, і зараз він дуже хороший гравець" (одне з останніх інтерв’ю Містера, присвячене нинішній ситуації в клубі). Латиноамериканців тримали міцним кулаком доки донецький футбольний організм мав сили міцно той кулак стискати…

ПЛАН ВТЕЧІ

Вкотре уже всі ми вимушені змішувати в одне горнило здавалось би несумісні речі – спорт і політику. Клята війна, розв’язана людьми з імперіалістичними замашками, зачепила в Україні вже майже кожного (та й не тільки в Україні). Проблеми футбольні, породжені ситуацією на Донбасі, на фоні проблем соціальних та економічних здаються просто забавкою. Та все ж… Нестабільність і невизначеність в спортивному світі України тільки нервує і розхитує і так вразливу психіку простих людей, багато з яких в футболі в такий важкий час бачили віддушину.

Втеча шістьох гравців, хай навіть залізно основними з них були тільки двоє (але ще Бернард, який навіть не був внесений в заявку на сезон), загрожує "Шахтарю" розладнанням як ігрових зв’язків, так і психологічної атмосфери в середині колективу. В останній сезон "гірники" й так переживали доволі складний період: команда грала доволі одноманітно, в окремих матчах проявлялась моральна втома Мірчі Луческу, в результаті чого чемпіонство вдалось здобути тільки завдяки лідерським якостям окремих гравців та загальному зниженню ігрового рівня конкурентів.

В цій ситуації на поверхні не тільки наслідки, а й причини втечі Алекса Тейшейри та компанії. Якщо в бразильців з побутом були проблеми в мирний час (можна згадати періоди адаптації новачків, їхні переживання через віддаленість від батьківщини, сім'ї, через холодні зими, низький рівень українського чемпіонату тощо), то що вже говорити про час військовий. Той випадок, коли одна велика проблема увібрала в себе декілька менших і затьмарила всі плюси. Практично неможливо навести достовірних аргументів на користь твердження, що хтось із саботажників не хотів грати за "Шахтар", чи, навпаки, хотів. Можна висувати тільки припущення. Напевно, тому ж таки Алексу Тейшейрі не давало спокою самолюбство, коли він згадував про Вілліана в "Челсі", про Фернандіньо – в "Манчестер Сіті" і про обох цих гравців в збірній Бразилії. Вважаючи себе не менш талановитим, Алекс, напевно таки, мріяв змінити клуб на більш сильний і статусний, однак заважала цьому його трансферна ціна та загальна ситуація на ринку. Тож на пропозицію менеджера отримати статус вільного агента шляхом розірвання контракту на підставі загрози здоров'ю і життю пристав із задоволенням. І так кожен з шести втікачів, для яких "Шахтар", що цілком природно, був всього-на-всього трампліном.

У всіх можливих сценаріях розвитку ситуації повинні розбиратись спортивні юристи. Очевидно тільки одне: "Шахтарю" цього разу не вдасться усіх саботажників затягати по судах і виграти для себе справи (просто-на-просто не вистачить ресурсів). Крім того, формально бразильці (точніше, їхні агенти) мають приводи вимагати в футбольних інстанцій розірвання контрактів, посилаючись на загрозливу для життя та здоров'я обстановку в місці їх праці. Ідеальним для донеччан сценарієм були б оперативні трансфери ключових виконавців (Тейшейри, Кости) в зацікавлені в їхніх послугах клуби і отримання бодай якоїсь грошової компенсації. Однак суворі закони ринку можуть зіграти з "Шахтарем" злий жарт: так само як агенти збираються скористатись з ситуації і безкоштовно розірвати контракти своїх клієнтів з "Шахтарем", так само клуби можуть чекати завершення цих агентських ігор, щоб не платити донеччанам компенсації. Виживають сильніші…

Цікаво, що за словами Мірчі Луческу, агенти хотіли зіграти так само і з Тайсоном, Марлосом та іншими бразильцями. Але ті, як повідомляється в ЗМІ, не піддались і прибули з командою до України. І тут, як здається, не стільки на ситуацію вплинули особистісні якості гравців, скільки їхнє становище в клубі і в Україні в цілому. Очевидно, що Алекс Тейшейра більше впевнений у своєму майбутньому без "Шахтаря", ніж той таки Тайсон чи Луїс Адріано. Якщо гравець відчуває, що на нього є попит і є можливість перебратись до більш статусного клубу, якщо "правильні" підказки робить ще й агент, то бажання втекти перекриває здоровий глузд, який мав би підказувати відпрацювати контракт до кінця.

В цій конкретній ситуації навряд чи клуб винен. Клуб винен в тому, що обрав саме такий шлях розвитку і в тому, що зовсім не навчився варіативно виходити із ситуацій. В того ж таки "Чорноморця" ситуація була схожою, але Роман Григорчук швидко зумів з дублерів зробити основних гравців, а діри у складі залатати футболістами, яких швидко адаптував до колективу. Чи зможе це зробити Мірча Луческу? Чи зможе румун після багаторічної роботи за однією і тією ж схемою (придбав бразильця, підвів його до складу, поступово зробив ключовим гравцем) навчитись працювати не з Вілліанами, Тейшейрами і Костами, а з Болбатами, Ордецями та Гладкими? Чи, можливо, президент клубу наважиться на зміну головного тренера і, відповідно, зміну вектору розвитку клубу? А, можливо, відчуваючи щось неладне, саме тому донецький клуб і утримував стількох орендованих футболістів і переважно з українськими паспортами?

Кожен в праві сам робити висновки щодо "Шахтаря" і того, чи заслуговувала команда такої долі. Ми же ризикнемо припустити, що "гірники" стали більше жертвами, ніж справедливо покараними. Але жертвами того, що самі й створили. Саме "Шахтар" завів моду в Україні на нестійких латиноамериканців, саме тренерський штаб і керівництво "Шахтаря" виробило комплекс меншовартості у підопічних-українців і саме керівництво "Шахтаря" привило клубу гостру залежність від бразильців. А про війну і причетних до неї людей промовчимо…

Звісно, це питання дуже складне і розібратись у ньому так просто не можна. Розібратись допоможе час.

Фото - Анатолій Спиця