На замітку чемпіонам світу: 10 молодих українських гравців, які не витримали слави

Що б хто не говорив про тотальну кризу в українському футболі, наша земля завжди була і залишається багатою на таланти. Свіжий приклад - перемога молодіжної збірної України U-20 на чемпіонаті світу. Рік за роком, раз у раз, на слуху з'являються нові імена багатообіцяючих юнаків, і лише одиниці з них виростають у дійсно якісних майстрів. Про Артема Мілевського і Олександра Алієва не говорив хіба що лінивий обиватель. Але ж і крім них в Україні було ще чимало футболістів, що яскраво засяяли на молодіжному рівні, після чого їх кар'єра стрімко покотилася донизу. Для прикладу новому золотому поколінню Супряги, Булеци, Попова та інших згадаємо найбільш показові випадки.

Дмитро Воробей

Вболівальники початку нульових повинні пам'ятати цього верткого форварда, який діяв в динамівському дублі в парі з більш приголубленим увагою Мілевським. Тим часом, прогрес Дмитра був не настільки стрімким і свого шансу в першій команді киян він так і не отримав. Бігав собі за другу команду в першій лізі, молодіжні збірні різних вікових груп, забивав, але шанс проявити себе на рівні елітного дивізіону отримав лише у 20 років.

Однак, ні в "Арсеналі", ні в "Зорі", ні в "Іллічівці" (тому, що нині зветься "Маріуполь") однофамілець легендарного нападника "Шахтаря" лідером так і не став. Далі все пішло ще сумніше. "Кривбас" змінився охтирським відрядженням, потім були "Оболонь" і "Полтава", і навіть глибоке занурення в аматорський футбол. У 2016 році Воробей повернувся в рідну для себе Білорусь, де без особливого успіху виступає за "Славію". Але ж все могло скластися зовсім інакше ...

Ігор Левченко

Якихось десять років тому прізвище цього голкіпера гриміло. Ще б пак. Чемпіон Європи серед юнаків був ласим шматочком для багатьох клубів вищого дивізіону, але ... Ігор грав за рідний "Олімпік", в якому незабаром втратив місце в складі. Взявся було міняти обстановку, і як раз тут крилися найбільші труднощі. Левченко безуспішно намагався закріпитися в запорізькому "Металурзі" і "Зорі", потім зробив спробу повернення в "Олімпік". Все марно. Ніде його не бачили основним стражем воріт.

Час минав, а прогресу все не було. Дійшло до того, що Левченко був уже в статусі третього голкіпера, що чітко підштовхнуло до чергової зміни декорацій. Вибір припав на Скандинавію. Спочатку був фінський "Марiегамн", тепер - так само скромний шведський АФК. Загалом, явно не межа мрій.

Віталій Каверін

Досі незрозуміло, що ж перешкодило цьому гравцеві заявити про себе на повний голос. У дублі "Дніпра" Віталій виділявся відмінною технікою і баченням поля, непогано взаємодіяв з на рік старшим Євгеном Коноплянкою. Здавалося, ось він, готовий хавбек для першої команди!

На жаль, надії так і залишилися всього-лише надіями. Каверін в "Дніпрі" зіграв лише кілька поєдинків, після чого без особливого успіху побув в "Кривбасі". А потім стався і зовсім незрозумілий поворот. Віталій перейшов в "Динамо", де його, як виявилося, і близько не бачили в першій команді.

Оренди в його випадку були шансом реанімувати кар'єру. Талановитий півзахисник ненадовго з'їздив в Запоріжжя і Ужгород, а два роки тому побував в "Чорноморці". І зараз з величезною і неприхованою досадою доводиться спостерігати за муками 28-річного Каверіна в рідному хмельницькому "Поділлі" в другій лізі ...

Олександр Яценко

Цей центрбек навіть їздив на Чемпіонат Світу в 2006-му. На той самий, з легендарної серією пенальті зі Швейцарією і вильотом в чвертьфіналі від італійців. Правда, потрапив в список Блохіна Яценко в екстреному порядку і в останній момент. Травмувався досвідчений Сергій Федоров, і в збірну довикликали Олександра. Як і більш відомі партнери-однокашники по спецкласах Яковенка Мілевський і Алієв, Яценко був в першій команді "Динамо", і якийсь час навіть вважався основним. Але незабаром втратив кредит тренерської довіри і відправився в "Харків". Саме у складі цього скромного клубу Олександр повноцінно заграв у вищому дивізіоні. Тоді здавалося: назріває крок вперед.

Він і був, але невдалий. В "Дніпрі" у захисника зовсім не склалося, та й одеський і маріупольський періоди навряд чи можна занести гравцеві в актив. З'їздив Яценко і в Білорусь, а активні виступи закінчив у віці 28 років в харківському "Геліосi". Зараз колись перспективний захисник виступає в аматорському чемпіонаті і паралельно тренує юнаків.

Адріан Пуканич

Уявляєте, вже в нинішньому тисячолітті були часи, коли в "Шахтарі" грали і прогресували українські півзахисники. Уродженець багатого на футбольні таланти Закарпаття раптово заграв в основі донеччан, потрапив до збірної України, але до 20 (!) років втратив колишнiй шарм. Адріан пробував перезавантажитися в "Іллічівці" і "Ворсклі", але видавши пару-трійку непоганих поєдинків, швидко вiдiйшов у тінь. Пуканич продовжував баражувати між Полтавою і Маріуполем, але, здавалося, тікав лише від себе.

До 30 років хавбек був вже мало кому цікавий. Лише в грузинській "Шукурi" щось виходило, але це був уже зовсім інший футболіст. Останнім професійним клубом для Адріана стала "Полтава", з якої він пішов зі скандалом. Зараз Пуканич поєднує виступи за аматорський "Ужгород" з тренерськими функціями в цьому клубі.

Денис Барвінко

Цей юнак якось зовсім раптово заграв в "Металісті" епохи Мирона Маркевича. Це не жарт, що в 18-річному віці на Дениса серйозно розраховували в клубі, що ставив перед собою високі завдання. І не тільки на внутрішній арені. Барвінко в дебютному матчі в УПЛ навіть гольову передачу встиг зробити, і тоді стало зрозуміло: в Харкові зростає, як мінімум, майбутній гравець збірної України.

На жаль, ілюзії розбилися об жорсткі камені реальності. Барвінко швидко травмувався, потім довго відновлювався, але на свій рівень повернутися так і не зумів. Не в останню чергу, з власної вини. Як наслідок, довелося робити величезний крок назад. Денис грав в чемпіонаті Запорізької області, і лише в 2015 році зробив спробу повернутися в професіонали. Однак в білоруському "Нафтанi" фізичною формою гравця не вразилися.

Олег Баранник

У серпні 2013 року про цього гравця дізналася вся футбольна Україна. Олег зробив дубль у ворота бухарестського "Динамо" в Лізі Європи, що допомогло його "Ворсклі" сенсаційно пройти румунський бар'єр. Проте випробування славою Баранник провалив. У чемпіонаті форвард особливо не відзначався, і в геометричній прогресії втрачав довіру тренерського штабу. Спроба перезавантажитися через першу лігу також успіхом не увінчалася. Олег і грав не так багато, а забивав - по великих святах. Останньою командою в кар'єрі 27-річного нападника значиться "Авангард". Сценарій звичний - до десятка матчів за сезон з парочкою голів. Мабуть, така нині межа можливостей гравця.

Євген Бохашвілі

В "Дніпрі" завжди вміли вирощувати власні таланти, серед яких форвард з грузинським прізвищем котирувався вельми високо. Бохашвілі неодноразово їздив на збори з першою командою, брав участь в тренувальному процесі. Всі чекали від нього ривка вгору, але з цим все ніяк не складалося. Почалося метання по орендах. Лише в "Карпатах" Бохашвілі все ж вдалося відкрити рахунок своїм голам в УПЛ, але і у Львові не було належної стабільності. Відрядження в "Волинь" також результату не дало, і лише в першоліговому "Нафтовику" форвард видав ряд відмінних матчів.

Все цілком непогано виходило і в "Русі", після чого Євгена потягнуло на легіонерські хліба. Грузія і Білорусь змінилися вельми екзотичним індонезійським варіантом. У тамтешньому "Слiманi" Бохашвілі виступає донині.

Артем Радченко

Мирон Маркевич на атакуючих позиціях в "Металісті" бачив виключно латиноамериканців, але й про місцевих діамантів не забував. Пам'ятайте те саме відео з бази харків'ян і вислів досвідченого наставника про решту гравців дубля?

Маркевич щиро вірив, що з Радченка виросте справжній майстер і давав форварду шанси. Але перебуваючи в дублі з 15 (!) років Артем в силу різних причин якось не дотягував до потрібного рівня. Проте, в ньому продовжували бачити перспективу. Можливо, навіть з переоцінкою. При цьому ігрову практику Радченко отримував в дублі і молодіжнiй збірнiй України.

Час минав, а з штанців молодого та перспективного Артем не вийшов. Спробував себе в "Говерлі", але і там вище молодіжного складу не стрибнув. Спробував-було заграти в хорватському "Хайдуку" (де тоді грали Мілевський і Максим Білий) - з тим же успіхом. Як, втім, і в білоруському чемпіонаті. Зараз Радченко виступає за "Миколаїв", але, думається, навряд чи його амбіціям відповідає перебування в першій лізі України.

Олег Допілка

Дванадцять років тому тезка легендарного Лужного вважався однією з головних надій нашого футболу. Універсальний захисник грав навіть у матчах Ліги чемпіонів, і на якийсь час став основним правим захисником "Динамо". Але етап зростання в кар'єрі Допілки завершився настільки ж швидко, як і почався. Довелося йти в оренду. Поневіряння екс-кандидата в збірну по другорозрядним українським клубам не приносило задоволення, і ледь переступивши 30-річний рубіж, Олег опинився в аматорському "Минаї". З цим клубом, щоправда, зовсім недавно захисник виграв другу лігу. Не густо, як для такого таланту.