Мрія Ахметова, що призвела до невдачі. Коноплянка не показав у Шахтарі ні амбіцій, ні бажання

Другого вересня 2019-го року сталася важлива подія для всього українського футболу. До рідного чемпіонату повернувся Євген Коноплянка. Після не найвдалішого періоду в Європі, один із головних українських талантів покоління підписав контракт із "Шахтарем", заявивши, що знає про цілі і готовий за них боротися. Він був щасливий, він відчував у собі сили і хотів досягати успіхів на новому місці.

Минуло більш як два роки і всі сказані слова давно зотліли. Залишилися лише вчинки. Коноплянка в "Шахтарі" нічого не досяг, довівши, що провал у Європі виявився не випадковим, а в донецькому клубі хочуть просто його позбутися. За гроші чи навіть безкоштовно. Стаття нижче - спроба зрозуміти, що й у який момент пішло не так, і чи могло воно в принципі піти "так".

Немає нічого гіршого для футболіста, коли про нього починають забувати. Без жартів, читаючи склад "Шахтаря" на перший зимовий збір, автор звернув увагу на двох новачків, на юного Фаріну, на відсутність Кривцова та Соломона, і навіть на наявність голкіпера Пузанкова. Сам факт того, що Коноплянка до цього списку не потрапив, почав доходити набагато пізніше. Бо до цього вже звикли. Коноплянка практично не грав останні пів року, а тому частинка "Коно" в "Шахтарі" починає все більше асоціюватися з Юхимом, ніж з Євгеном.

Що говорити, якщо в епоху де Дзербі Коноплянка лише двічі виходив на футбольне поле, провівши загалом менш як 50 хвилин. А знаєте скільки відео з Коноплянкою вийшло за цей період на Youtube-каналі "гірників"? Три. Так, за хронометражем вінгер провів на полі більше часу, але все одно починає здаватися, що з футболіста Євген стає блогером. Сучасно.

Але повернімося на два роки назад. У вересні 2019-го року логіку в трансфері Євгена Коноплянки відшукати було досить просто. В основній команді "Шахтаря" було два ліві вінгери. Перший, вгадайте самі його прізвище, не відрізнявся ідеальною поведінкою, скаржився та просив трансфер на вихід. Тайсоном цікавилася "Рома" та "Мілан", і, як йому здавалося, він заслужив пограти в європейському топ-клубі. Другий вінгер, ім'я якого Манор, був ще молодий та зелений, і розраховувати на нього як на основну силу було надто небезпечно. Будь-що могло статися.

От і виходить, що трансфером Коноплянки "Шахтар" убивав одразу кількох зайців. Він підвищував конкуренцію на не найздоровішій позиції та отримував футболіста з українським паспортом для матчів внутрішнього чемпіонату. Був і третій плюс. Не найочевидніший. Коно приходив після провалу в "Севільї" та "Шальке", а тому, в теорії, був злий і мотивований. Погодьтеся, більшість футболістів - народ амбітний, який бажає довести всім, що краще за них у світі немає. На жаль, із Євгеном цей фокус не спрацював.

З плином часу розумієш, що трансфер Коноплянки до "Шахтаря" був потрібен одній людині. Рінату Ахметову. Президент клубу був зацікавлений у запрошенні українця і у 2013-му, і у 2018-му, але щоразу він вислизав у нього з рук. Ахметов же, на відміну від об'єкта його футбольних бажань, людина амбітна, яка любить йти до кінця. І тому, коли влітку 2019-го з'явилася можливість підписати Євгена, він натиснув на курок, заплативши "Шальке" два мільйони євро. Осічка, Рінат Леонідович.

Трансфер навряд чи був потрібен Луїшу Каштру, навряд чи на ньому наполягав Жозе Боту, але він стався. Тодішній тренер "Шахтаря" не мав особливого вибору, і він почав шукати для Коноплянки місце на футбольному полі. Зважаючи на те, що Тайсона нікуди не продали, у "любовному трикутнику" на лівому фланзі зайвим спочатку виявився перспективний Соломон. У першій кампанії у "Шахтарі" Коноплянка виходив на поле 30 разів, причому у 16 ​​випадках робив це з перших хвилин. Набралися і гольові дії - п'ять голів та три асисти. Начебто й непогано, але це лише цифри. Вони часто вводять в оману.

Гра Коноплянки була далекою від ідеалу. Щобільше, вона була далекою навіть від його середнього рівня в "Шальке". У вінгера були спалахи, на кшталт фірмового гола "Динамо", або точного удару по воротах Загреба, але вже тоді було видно, що це не рівень основи "Шахтаря". Від Коноплянки чекали більшого. Так, він міг не феєрити в Лізі Чемпіонів, але рівень чемпіонату України не був шаленою планкою, яку неможливо подужати. Навпаки. Саме в іграх УПЛ ми й мали побачити старого Коноплянку. Швидкого та яскравого. Того самого Коноплянку, який зміщується, б'є і забиває.

На жаль, сам гравець не хотів заграти у "Шахтарі". Не хотів перезапустити кар'єру чи щось довести своєму тренеру та експертам. Найкраще ситуацію з ним описав Палкін, заявивши, що "Коноплянка не може дати того, що потребує де Дзербі". Тобто один із головних українських талантів покоління не підходить під вимоги свого наставника. Не може відпрацьовувати в обороні. Не може набрати пристойної форми. Але ж влітку Євген міг би спробувати зачепитися за місце у заявці, розпочавши все спочатку з новим тренером. Травми? Так, вони теж вставляли палиці в колеса, але ж улітку Коноплянка двічі отримав ігровий час. А потім зник. І повірте, у цьому випадку проблема була зовсім не в травмах, а в тому, як гравець ставився до справи і що від нього вимагав головний тренер.

Підсумок сумний. Період Коноплянки в "Шахтар" викликає лише смуток, оскільки колись хороший футболіст начисто провалився. Щобільше, є стійке відчуття, що він навіть не хотів боротися за те, щоб усе склалося інакше. Без амбіцій. Без мотивації. Просто тиша та спокій на лаві запасних. Провальним цей перехід став і для "Шахтаря". Два мільйони за трансфер + півтора мільйона заробітної плати на рік. Чи відбилися ці вкладення? Відповідь ви й так знаєте.

З чуток, взимку Євгенія хоче запросити до себе "Дніпро-1", але поки що в це не дуже віриться. Там зараз будується серйозний проект, а Йовічевіч не з того типу тренерів, який ставитиме футболіста до складу через прізвище. А брати Коно чисто на лаву запасних – дороге задоволення.

Куди саме вітер занесе Коноплянку - питання відкрите, але навряд чи варто очікувати на серйозні зрушення в його кар'єрі. Принаймні позитивні.