ТОМУ ЩО патріот. Про нелегкий вибір Тайсона

Його треба підтримати. Йому зараз непросто. Він обирає собі Батьківщину. Дарма, що тренер збірної Бразилії приїздив до Берна на матч кваліфікації Ліги чемпіонів «Янґ Бойз» - «Шахтар» спеціально, щоб переглянути саме його. Він вже увійшов у азарт і торгується. Хоче стати українцем. Так полюбив цю землю, що готовий пожертвувати нагодою зіграти за одну з найсильніших збірних світу. Виходить, брешуть ті, хто каже, що кожен із сотень тисяч дітлахів, які починають буцати м’яч на пісках бразильських пляжів, мріють увійти до числа тих обраних, хто отримає колись виклик до «Селесао».

Зрозумійте його правильно. В Україні він вже шість років і полюбив цю країну аж настільки, що досі не спромігся навчитися балакати на її мові бодай на розмовному рівні. Але йому подобається дух української свободи (читай – запах грошових одиниць від місцевих олігархів). Той дух затьмарює спортивні амбіції і патріотичні почуття.

У Бразилії він – один з. Там таких тайсонів – як того щастя на Привокзальній у Львові, «по три відра на трояк». Там треба боротися і доводити. Там немає панів Ярославського, Ахметова, Маркевича, Красникова. Панів, які будуть трястися над тобою, як руки районного прокурора над грошовими банкнотами. Там йому ніхто не обіцятиме додаткових преференцій ні за виступ у збірній, ні за відсутність леґіонерського статусі в клубі.

Та й що, за великим рахунком втрачає футболіст Тайсон? У Бразилії ставлення до нього, за великим рахунком, не зміниться, бо його (того ставлення) просто немає. Він не Неймар і не Оскар, не волейболіст Жиба, волейболістка Шейла чи баскетболіст Рауль Нето. Про його існування переважна більшість бразильських вболівальників не знає, забула чи майже не згадує. Тобто, додому він їздитиме так, як їздив туди й досі – з повними кишенями грошей і вітром у голові. А головне – з бразильським паспортом. Бо добре, що в Україні закони працюють лише на папері. На заборону подвійного громадянства тут як чхали при всіх попередніх владних режимах, так чхають понині. А отже з отриманням українського паспорта громадянин Тайсон Барселос Фреда не їздитиме до рідного Пелотаса на Ріу-Ґранді-ду-Сульщині за візою.

Щоб підіграти ура-патріотам і створити гарний візуальний ефект, він готовий тримати руку на серці під час виконання «Ще не вмерла…» і міг би вдягти не те що одяг з тризубом, а навіть футболку зі зображенням Степана Андрійовича. То якби власник клубу і жителі Донбасу не засуджували. Їм теж треба якось підігрувати.

Зізнаюся, не можу уявити, щоб на знак подяки до країни, в якій вони виступають стільки років, руку на серці під час виконання українського славня тримали хорват Даріо Срна, чех Ян Лаштувка чи португалець Віторіну Антунеш. Без різниці, виступають вони за збірну своєї Батьківщини чи ні. А все тому, що вони пишаються своїм походженням і не збираються ним спекулювати. Бо клуб – то клуб, а Батьківщина – то Батьківщина.

За олімпійську збірну Азербайджану на Олімпіаді в Ріо зараз виступають борці з Ірану, борчині з України, Молдови і Білорусі, російські боксери, українські байдаристи, гімнасти, велосепедист і тріатлоніст. Однак у медальносу заліку азербайджанці зі своїми мільйонами нафотодоларів стоять нижче, ніж начебто вбогі і кадрово знекровлені українці. Бо, мабуть, відчуття, що виступаєш за країну – щось більше, ніж банальне заробітчанство.

Що таке національна збірна у її автентичному розумінні, нам під час Євро-2016 продемонстрували північноірландці. У їхньому складі не було жодної зірки континентального масштабу, представника топ клубу чи гравця, за якого платили б 25 мільйонів євро. Однак ольстерці билися на полі так, що зробили своєю союзницею навіть погодну стихію. Власне, ось така, справжня, бойовита національна команда нам потрібна, а не штучне утворення, яке гратиме не за честь держави, а за пружність власного гаманця.

Панове Павелко, Маркевич і Красников, витратьте ліпше ті кошти, якими збираєтеся перекупити патріотизм бразильського патріота, на виховання молодих українських дітей. Бо смішно й водночас боляче слухати, коли віце-президент ФФУ Вадим Костюченко після одного з дитячих турнірів відповів на прохання подарувати штучне поле школі з Берислава на Херсонщині зухвалим: «Ні, поки тільки чемпіонам».

І тайсонам…