Лікар сказав в морг... Акценти глядача на грі Казахстану з Україною

Поспішаю розчарувати поважну публіку: в масі лайна, що вилилося після вчора на наших футболістів в коментарях "уболівальників", моєї лепти не буде. Не маю звички судити тупо за результатом. А по грі ми повинні були виносити казахів зі стадіону в їх безкраї степи. Але видно не судилося. Видно немає любові. Видно над нами посміялася Пані Удача.

Шикарний голяка Яремчука вже в дебюті спочатку здався подарунком саме цієї примхливої ​​дами. Хоча виконаний він був просто чудово, але щоб так все зрослося і відразу - це від душі, за це глибоке мерсі. Подумалося, невже тепер зайдемо рогами захищати 1:0 - це відповідає традиціям нашого футболу, включаючи ту ж легендарну команду Петракова.

Якщо що, про роги не я перший почав, а той же в.о. Пам'ятайте, Сікан повинен був влітати у сітку разом з ними? До речі, вчора якось не встиг відстежити саме цей нюанс, коли ми забили другий м'яч. А якщо серйозно, то вже п'ять захисників в "старті" проти Казахстану красномовно говорили про те, куди тепер поведе наш корабель новий керманич.

Проблема полягала в тому, що у нього дійсно було дуже мало часу на підготовку до матчу. Та й враз змінити філософію команди, роками заточувану під гру вперед, це вам не фішки рухати на планшеті. Ось і понеслася душа в рай! Хоча, я ніколи не претендував на тактичні пізнання: якщо це було наслідком установки - хто ж проти-то?

Фактом залишиться те, що рахунок мав подвоїтися ще в середині першого тайму - тричі протягом восьми хвилин, і двічі під час однієї атаки. Але всі ці удари Соболя, Ярмоленка і Сидорчука знущально брав на себе каркас воріт. Нелюдське везіння, доповім я вам! І про це теж не слід забувати хто стояв з відрами в черзі біля гімновозки.

Як і про те, що в ворота Казахстану практично тоді ж, на думку мого консультанта Юстаса, повинен був бути призначений 11-метровий штрафний удар: "26-я хвилина - чистий пенальті, наступили Ярмоленку на ногу". Підкреслю: це не пошук відмазок, а елементарна констатація фактів. У казахів за весь цей час був єдиний момент у Нургалієва, після півгодини гри.

Півгодинне затишшя на стику таймів, коли в грі не було моментів - мабуть, воно дало привід нашим "знавцям футболу" заволати після матчу про те, що ми хотіли втримати перевагу в рахунку замість того щоб продовжувати тиснути. Але, вибачте, в футбол грають дві команди, а Казахстан - все-таки не Сан-Марино, і не лялька для биття! Нерозумно було чекати тиску всю гру.

Та й фізично це не так-то просто: згадаймо того ж Лобановського з його аритмією. Тільки там були кліматичні умови, а тут - синтетичний газон, на якому побігаєш і з незвички "підсідаєш". При цьому в середині другого тайму маємо два виходи один в один протягом трьох хвилин. На жаль, Матвієнко з Соболем не продемонстрували навичок форварда.

Ось так, ходиш-ходиш до школи, а тут бац - і друга зміна! Спочатку незаконний гол Аймбетова з "поза грою", а потім і легітимний - Валіулліна, на 74-й хвилині. Моментально в пам'яті сплив класичний анекдот. Медична сестра котить коляску з пацієнтом лікарняним коридором ...

Але Україна обрушила на суперника вже третю хвилю своїх атак. Реально могли забивати Циганков і Ярмоленко. Потім Циганков забив, але лише зрівняв рахунок за незарахованими через офсайд голам. Потім П'ятов, якого "вболівальники" зроблять одним з винуватців невдачі, виручає нас на 89-й ...

Але на третій компенсованій Сікан, вже не знаю, з рогами або копитами, таки заштовхує цей м'яч в сітку !!! Хворий жалібно запитує: "А може, краще в відділення реанімації?" Але Валіуллін тут же встигає відіграти і цей гол. Сестра сердито відповідає: "Хворий, не займайтеся самолікуванням! Лікар сказав в морг, значить в морг!" Завіса.

Так може, це тут ми зіграли на утримання рахунку, в ці жалюгідні пару хвилин під кінець поєдинку? Що ж не втримали-то так відразу? Якось не сходяться у вас кінці з кінцями, хлопці-критикани. Або потрібно було повиснути на казахських воротах, не злазити з них до фінального свистка? А думкою самих казахів поцікавилися? Знову ж таки, втому ніхто не відміняв.

Резюме глядача. Сам футбол дуже сподобався: чортова дюжина гольових моментів. Але це число, на жаль, виявилося нещасливим для нас. Інтрига, самі розумієте - саме після таких матчів іноді вболівальники Богу душу віддають. Результат жахливо несправедливий - за логікою 3:1 на нашу користь. Плюс не пощастило із суддівством.

До речі, про всяк випадок. Наш другий гол був в порядку, в цьому сенсі. Або майже в порядку. Юстас: "Поза грою" не було. З воротарем 50 на 50. М'яч він не зафіксував в руках, але, на мій погляд, якби суддя свиснув, то теж цілком виправдано ".

Ігрове везіння? В цьому місці я тепер плачу ... Герой матчу в наявності - казахський "дублер" Валіуллін. Але найпомітнішою фігурою і футбольною особистістю на полі був, без сумніву, Ярмоленко. Головне: 25-а - удар у стійку воріт, 65-а - потенційно гольовий пас Соболю, 76-а - такий же Циганкову, 78-а - упущений гольовий шанс, в боротьбі, з незручного становища.

В атаках і комбінаціях, які могли завершитися взяттям воріт, взяли участь всі польові гравці України, за винятком Забарного та Шапаренка. Ми мали дев'ять можливостей забити гол, одна за іншу крутіша, але реалізували лише одну - найнеймовірнішу з усіх. Хто міг собі уявити таке на 2-й хвилині, коли вистрілив Яремчук?

Псевдоуболівальник - він так влаштований, що йому потрібно знайти або призначити винних у його зіпсованому настрої. Ймовірно, від цього йому легше стає. Адже всю ту енергію, яку виплеснув би на святкування успіху, тепер він направляє на нещадну критику своїх нібито улюбленців, на копійчаний сарказм на їхню адресу, яким він впивається з кайфом мазохіста.

Не ліжка, говорите, потрібно рухати в публічному домі? Ну-ну, знайдіть же заміну тим, хто на них лежить, і йдіть туди на службу бандерші. А свистіти - не мішки перевертати.

Про Петракова. Ніяких висновків - було б ідіотизмом після першого ж матчу. Тим більше що він виявився в ролі керманича, який, відштовхнувшись від одного берега, ще не причалив до іншого - його судно поки не може впоратися з бурхливою течією на стромовині. Такого нікому не побажаєш.

Насторожив тільки цей пасаж тренера у флеш-інтерв'ю: "На 93-й хвилині забиваємо м'яч, я вже радію, а потім одна подача - гол. Люди грають в Лізі чемпіонів, але допускають такі помилки ... Я ж не можу вийти і забити замість них . Вони виходять один на один і не можуть реалізувати ". На прес-конференції, з трохи охололою головою, воно звучало вже інакше.

А так, до болю знайомі фрази. Ніби й справді хтось із нас з вами вискочив до мікрофона, підмінивши там коуча. Так, свій хлопець в дошку, з метро. І міркує прямо як ми, можна підписатися під цими словами, чи не так? Ну, в натурі, не може ж він вийти замість них - які питання? А потім так, вже банальні азбучні "істини": програє, мовляв, завжди тренер ...

Можливо, я не правий і чіпляюся. Просто якось інакше уявляю собі тренера збірної країни. Але ще раз, ніяких висновків - це лише перше враження. Щиро бажаю йому удачі, якої так не вистачило в Нур-Султані, де, влучи м'яч трішки лівіше або нижче в одному-єдиному епізоді - і тональність його спічу, і наш настрій були б зовсім іншими.

Знаєте, я назвав би цю трагедію оптимістичною - стільки атакуючого потенціалу було в грі нашої збірної. І плювати, скільки пропускаємо - головне: більше забити. Саме це називається футболом. Якби не одне але. Якщо не помиляюся, цей фахівець якраз покликаний повернути нас до "витоків": коли головне: менше пропустити. А такий сурогат футболу мені давно остогид.

Про Францію ж зараз навіть думати не хочеться. А тепер вперед - говоріть нам про те, який автор грубий і безапеляційний - фу, як некультурно, як його тільки терпить редакція? І як космічні кораблі борознять простори Великого театру. До речі, і про д'Артаньяна не забудьте: це моє улюблене ...